З часу публікації Гуллівер став ще більший, а маленькі українці ще дрібнішими й нечисленнішими. А «логікою їх діалогу, — за словами В.А. Ющенка, — повинна бути (і залишилася) статистика». Гривня міцна, енергоринок удосконалюється, ВВП та виробництво зростають, бездефіцитний бюджет подається... І — одночасно у маленьких і поки ще реальних українців ті ж $40 зарплати на місяць (не всім), і зменшення кількості самих «маленьких» на 240 тисяч.
49 млн. 470 тис. населення, що залишилося, ставляться спокійно до діалектики великого і малого, до тих, що пішли, і тих, що прийшли. Однак ніхто не міг і подумати, що Гуллівер, який так піклується про маленьких українців, знову додасть у зростанні. Неймовірно, але за один тиждень (за уточненими даними соціологічного опиту центра «Соціополіс») зростання рейтингу прем’єр-міністра до 18,3% збіглося із зростанням ціни на 1 кг українського сала (трохи не вдвічі) до 12 гривень.
Таким чином, наше населення з якихось загадкових психологічних причин тим більше довіряє керівнику, чим більше зростають ціни на продукти, товари та послуги. Абсолютно новий факт у науці про суспільство.
З такими цінами на сало в Україні справді відчуєш себе не просто паном, але й панукраїнцем, панфінансистом, «Пан Амерікен», панславістом. І можна навіть цілком упевнено затягнути — «Ніч яка місячна... І над панами я пан...»
ДЕ СУСПІЛЬСТВО?
Ні, не тільки Гуллівер, але і я сам став щось поганенько орієнтуватися на рідній місцевості. Радять: ставай активним членом суспільства — і відразу ж з’ясуються твої місцезнаходження і позиція. Але! Боюся сказати: а якщо суспільства у нас... взагалі немає? Чи може таке бути, щоб у маленьких українців не виявилося свого навіть маленького суспільства?! Годі! — народ і суспільство — єдині. Ні. Народ начебто ще є (у скороченому вигляді), а суспільства у нього ніякого немає, так кажуть і заявляють.
Віктор Медведчук, заступник голови ВР : «В Україні так і не було створено повноцінного громадянського суспільства...» ( «Киевские ведомости» від 7.08.2000 ).
Леонід Кравчук : «Я особисто проголосив, що Україна будує громадянське суспільство... Але ми живемо в якомусь роздвоєнні: тіло тут, а голова ще в минулому. Ось ця суперечність між головою і тілом...» ( «Бульвар», №3 (249), 2000 ).
Олександр Пасхавер, президент Центру економічного розвитку : «У нас ніколи не було і немає відповідних громадських інституцій...» ( «День», №142 ).
Микола Княжицький, член Нацради з питань ТБ і РМ : «Ми можемо впевнено стверджувати, що громадянське суспільство в Україні ще не сформоване» ( «День», №144 ).
Але ж я хочу знаходитися в суспільстві! І, бажано, пристойному. Нехай і не у вищому. Куди захотів — в еліту. Еліта в нас є, а суспільства немає, каже В. Медведчук. Вершки суспільства є, а молока немає. Але «жити в суспільстві і бути вільним від суспільства — не можна (можна)»! Як жити, якщо суспільства немає взагалі?!
Зараз немає, зате раніше було. Спочатку — первісне, потім козацьке, далі: «громада — то великий чоловік». Потім затаврували буржуазне суспільство і утворили радянське. І зовсім недавно пішла «історична спільність радянських людей». А тепер немає ніякого — пристойного або не дуже.
Держава є, парламент, президент, прокурор, міністерства, на Хрещатику проводяться паради й народні гуляння, ювілеї, мітинги і «караоке», а суспільства немає!
Так дійте! Потрапили в незрозуміле або погане суспільство — створюйте розумне. Таке — яке хочете суспільство. У чому справа?!
Але чи буде коли-небудь? І яким чином сформується? Зразкові терміни? Кажуть, уже десять років чекаємо свого Мойсея (Мойсей Фішбейн уже в нас є, але він поет і анархіст), щоб об’єднати окремих людей та етноси. Щось немає ватажків і поводирів.
А в населення паніка. Куди йти, за ким, і де ми знаходимося? Одна група в опитуванні вказує область, місто, село як місце проживання. Інша відчуває себе громадянами. Третя — відчуває себе радянськими людьми. Інші — не визначилися. Та хіба легко визначитися в дуже багатовекторній політиці. Плюс неймовірна історія з географією. Знаходячись у географічному центрі Європи, ми ніяк не можемо до цієї Європи наблизитися хоч на сантиметр.
Ситуація серйозна. Замість суспільства — бюрократи. І якби не допомога деяких неурядових зарубіжних організацій, ситуація була б ще більш плачевною.
О.Пасхавер : «Бюрократія діє на рівні інстинкту... Більшість викладачів гуманітарних дисциплін у вузах — колишні викладачі марксизму-ленінізму. А якщо це так, то навіть через тридцять років ми не будемо мати громадянського суспільства».
А МИ НЕ ВИННІ, І НЕ ТРЕБА!
Може, це й добре, що його немає — цього самого суспільства?.. Присутність відсутності — чудове виправдання. Суспільства немає — отже, все дозволено. Злегка перефразовую Леоніда Макаровича щодо суспільства — «Не маємо того, чого не маємо», — і переходжу до його думок як члена редколегії, з його ж слів, «одіозної газети»: «Якби ми знаходилися десь на сотому році демократії (в О.Пасхавера — 30 років) і вона вже увійшла б у серце й душу кожного (додайте ще півстоліття), може, потреби в такій газеті і не було б... Але поки демократії та суспільства немає — нехай зростають усі квіти й видання «в рамках закону і пристойності». Чудову теорію «відсутності присутності демократії та її устоїв як виправдання нашої діяльності» прозоро видно на прикладі нашого телепростору.
Микола Княжицький : «Відсутність громадянського суспільства і є причиною неможливості існування громадського телебачення... Суспільство через свою несформованість не може впливати на зміст телепередач... Наше телебачення було б інше, якби спиралося на глядацькі уподобання...
Наше телебачення не гірше і не краще за російське — воно просто інше...»
Остання патріотична оцінка нашого ТБ — скромна й вивірена. Ви уявляєте собі, яких вершин могло б досягти наше «негірше» телебачення, якби йому не заважала відсутність громадянського суспільства та опори на глядача!
Поки ж найдержавніше і наймогутніше УТ-1 дивляться лише 5-7% глядачів. Високопрофесійних, творчих та популярних програм і на інших каналах складно відшукати. А тому наше ТБ робить усе, щоб ми демократично й добровільно перемикалися на канали зарубіжні. Тих країн, де, як і в нас, кажуть, немає розвинутого суспільства, та інших держав, де це суспільство існує століттями.
Теорія виправдання «поганим суспільством» — всесильна, бо вона невірна і непристойна. Але працює. Бо призабута приказка — що саме заважає поганому танцюристу. До того ж, багато хто просто не рветься з нашого «общака» в пристойне або, тим більше, вище суспільство. Що там спартачиш? Ми люди прості, самодостатні. Зате горді!
...Пішов наш Гуллівер до горизонту — йому видніше. Проводжає натовп його улюблених маленьких українців. «У вас прикрощі?! — пролунало раптом з-під хмаринки. — Валіть на мене! І всіх собак вішайте! — сказало відсутнє у нас Суспільство майбутнього. — Бувайте!..»
