Виходець з України врятував життя сотням тисяч людей
Сергій ЦИГАНКОВ, "День"
З легкої руки українського мікробіолога академіка Віктора Дроботька, котрий повідомив Прилуцький краєзнавчий музей про іменитого земляка - нобелівського лауреата Зельмана Абрахама Ваксмана, той "став" прилуччанином. Про це повідомляє й двотомна енциклопедія "Лауреати Нобелівської премії" (Москва, Прогресс, 1992).
Та якось головному охоронцеві Прилуцького краєзнавчого музею Георгію Гайдаю потрапила до рук книжка Зельмана Ваксмана "MOJ ZIVOT S MIKROBMI", видана в Братиславі в рік 80-річчя вченого зі світовим ім'ям. І нині вінничани мають завдячувати Георгію Гайдаю, "котрий повернув" їм земляка. До речі, у Вінниці народилися батько й дід Ваксмана.
Майже 110 років тому, 8 липня (за старим стилем) 1888 року в українському селі Нова Прилука (на той час Київської губернії. - Авт.) народився Зельман Абрахам Ваксман. У сім'ї, де, за визнанням самого Зельмана, панував матріархат. Нова Прилука розташована на березі Ясен за 35 кілометрів від райцентру Липовець, й уперше згадується 1780 року, очевидно, відокремившись від Старої Прилуки, що розрослася, яка розміщена по сусідству й згадується у скрижалях середини XII століття.
Мати Фредія мала промтоварний магазин, а батько Яків орендував землю. Єврею в царській Росії дістати добру освіту було складно. Та мати наполягла, щоб Зельман займався з репетитором, а 1910 року захистив диплом в Одеській гімназії. Мрія про добру освіту покликала його до далекої Америки.
Живучи на фермі в родичів, Зельман Ваксман зайнявся пошуком відповідей на запитання про циклічність життя в природі. 1915 року він став громадянином США. І того ж року, після закінчення сільськогосподарського коледжу, в якому вивчав мікробіологію, отримав ступінь магістра природничих наук.
Коли Ваксман зайнявся вивченням мікробіології грунту, мікроорганізми практично не досліджувалися. 1918 року він стає доктором фізіології й біохімії, читає лекції в Рутгерсі, де 1925 року призначається ад'юнкт-професором, через шість років (1931-го) - професором з мікробіології грунту, а 1943-го - професором мікробіології. Тут же, в Рутгерсі, Зельман Ваксман став провідним фахівцем в галузі мікробіології грунту - науки, на яку перетворилося просте накопичення уривчастих спостережень.
До Нобелівської премії, отриманої 1952 року з фізіології й медицини за відкриття стрептоміцину, першого антибіотика, котрий виявився ефективним при лікуванні туберкульозу й врятував життя десятків тисяч людей, він ішов 20 років.
1932 року до Зельмана Ваксмана звернулася Американська національна асоціація із боротьби з туберкульозом із проханням вивчити процес руйнування палички туберкульозу в грунті. Ваксман прийшов до висновку, що за цей процес відповідальні мікроби-антагоністи. 1939 року було розгорнуто програму з використання досліджень для лікування хвороб людини. Ваксман відчував, що гриби та актиноміцети можуть бути ефективнішими джерелами антибактерійних засобів, ніж звичайні бактерії. Необхідність створення нових препаратів контролю над різними інфекціями й епідеміями диктувалася ще й навислою загрозою Другої світової війни.
У процесі роботи було досліджено близько 10 тисяч різних грунтових мікробів. Усе скеровувалося на пошуки антибіотиків, які могли б руйнувати бактерії, не завдаючи шкоди людині. 1940 року дослідницька група виділила високотоксичний антибіотик актиноміцин, а через два роки - високоефективний проти збудника туберкульозу стрептоміцин, який набув широкого застосування з 1946 року. Цінність стрептоміцину визначалася ще й його ефективністю в боротьбі з бактеріями, стійкими до сульфаніламідних препаратів і пеніциліну.
На церемонії вручення Нобелівської премії Арвід Волгрен із Каролінського інституту зазначив, що, на відміну від відкриття пеніциліну професором Олександром Флемінгом, що було значною мірою зумовлено випадком, отримання стрептоміцину стало результатом тривалої, систематичної й невтомної праці великої групи вчених.
Значна кількість лікарських препаратів, що з'явилася після стрептоміцину, значною мірою зобов'язана програмі, створеній зусиллями Зельмана Абрахама Ваксмана.
1958 року Ваксман іде на пенсію з університету в Рутгерсі. Він кавалер ордена Почесного легіону, член багатьох національних наукових товариств, почесний лікар Льєжського і Рутгерського університетів.
Помер американський учений походженням із України 16 серпня 1973 року в Хайєнісі (Массачусетс). Син Ваксмана Байрон пішов по батькових слідах, став професором мікробіології й директором інституту мікробіології.
На фото: Зельман Абрахам Ваксман, репродукція автора.
