Франція відзначає 400-ліття Нантського едикту
Клара ГУДЗИК, "День"
Історики твердять, що найглибша ворожнеча, найбільш кровопролитні релігійні війни бувають між послідовниками однієї релігії, які вірять у того самого Бога, але трохи по різному.
Одним із яскравих прикладів того є Франція ХVI століття. Релігійні війни, що кілька десятиліть точилися там між християнами (французами-католиками і французами-протестантами) призвели до повного спустошення країни. Один сучасник писав: "Скрізь руїна, худоба винищена, нічим обробляти поля. Селяни покинули свої селища, перетворилися на жебраків чи розбійників. Мешканці міст бояться виходити на вулицю навіть удень. Народ, який колись славився чесністю, а також веселістю та люб'язністю в спілкуванні, став хитрим, грубим, подібним до диких людей".
На шлях мирного розвитку країна остаточно вступила не після воєнної перемоги однієї зі сторін, а тоді, як 13 квітня 1598 року король Генріх IV Бурбон підписав Нантський едикт, Едикт віротерпимості.
До того, як посісти трон Франції, Генріх Бурбон на собі зазнав всіх страхіть релігійної війни, які випали на долю як протестантів-гугенотів, так і католиків. Згадаємо хоча б Варфоломіївську ніч - "Криваве весілля" Генріха з Маргаритою Валуа. Різанина, що прокотилася тоді всією країною, залишила за собою понад 40 тисяч трупів. Генріх, вихований як протестант-кальвініст, під загрозою смерті прийняв католицизм, а після втечі з королівського палацу повернувся до віри своєї матері. Ставши королем, він не міг в'їхати в столицю, бо його попередник на троні підписав едикт про те, що королем Франції може бути тільки католик. І 1593 року новий король зробив, як сам сказав, "небезпечне сальто" - прийняв католицизм. Його слова "Париж вартий меси" стали вічним гаслом політичного прагматизму.
Генріх Бурбон докладав чимало зусиль, щоб відбудувати країну, відновити нормальне політичне й економічне життя. Для цього потрібен був стійкий мир, цивілізовані стосунки між усіма громадянами країни. І саме для цього було укладено Нантський едикт, втіленням у життя якого король енергійно займався до самої своєї смерті.
У вступі до Едикту Генріх IV написав: "Коли Богові не бажалося, щоб всі молилися й шанували Його однаково, то Ми вважаємо за необхідне дати нашим підданим такий закон, який має задовольнити обидві сторони і забезпечити між ними мир, а в країні порядок."
Едикт містив 96 статей. Безпрецедентна за тих часів терпимість проявлялася, насамперед, у тому, що католики і гугеноти оголошувалися рівноправними громадянами, хоча державною релігією визнавався католицизм. Спеціальним пунктом заборонялися переслідування, позбавлення спадщини, будь-яка дискримінація за релігійними мотивами. Було амністовано всіх "в'язнів совісті" в країні. Гугеноти дістали право будувати церкви й школи, право на відкриті богослужіння й збори в містах та селах (окрім Парижу) і навіть дозвіл користуватися дзвонами (!). Едикт знімав численні обмеження громадянських прав гугенотів, зокрема, вони отримали дозвіл посідати державні та громадські посади. Для розгляду спірних справ між католиками та кальвіністами в усіх провінціях було утворено змішані суди із рівним представництвом кожної конфесії. Як католикам, так і протестантам поверталася вся конфіскована під час релігійних війн власність, відновлювалися скасовані права. Едикт було затверджено великою печаткою короля і його власноручним надписом: "На вічному документі, який не може бути скасованим".
Нагадаємо, що це було ХVI сторіччя. В Західній Європі деінде ще палали на багаттях єретики (читай "іновірці"). З Московського княжого столу щойно зійшов у могилу старший сучасник Генріха Іван Грозний з його кривавими чудасіями. Віротерпимість тоді (як і тепер) була не в моді. Більше того, вона була новим, чужим, незрозумілим явищем, якимось викривленням розуму. Не дивно тому, що Нантським едиктом не були задоволені ні крайні католики, ні крайні протестанти. А Генріх IV поплатився життям за свою шляхетну (і таку корисну!) віротерпимість. Веселий, здоровий 57-річний король загинув від руки релігійного фанатика Равальяка. У Франції 1998 рік оголошено "Роком Нантського едикту". Нещодавно відбулося спеціальне засідання ЮНЕСКО, присвячене 400-річчю Едикту, в якому брали участь Президент і уряд Франції. Жак Ширак сказав, що історичні уроки свідчать про одне: "Франція сильна тоді, коли вона - єдина. Єдність - першочергова мета політики." Президент нагадав, що через 87 років після підписання Нантський едикт було скасовано королем Людовиком IV. "Ніякі досягнення не можна вважати вічними і остаточними - треба постійно і завжди підтверджувати й захищати цінності, що дозволяють нам жити разом",-додав він.
