У цьому одностайні жителі Черної
Василь ЗУБАЧ, "День"
Якщо ділити планету кордонами, то багато буде "країв Землі". До такого краю - села Черна Виноградівського району - і я дійшов. Різна влада перейменовувала його то в Черную, то в Чорну, а воно залишається Черною. В Ірини Фольовки, 1907 року народження, своя пам'ять про спробу державності 1940 року - Карпатську Україну під президентством Августина Волошина:
- Я була тоді із шестимісячною дитиною на руках. Почула, що угорці наступають. Кажу вголос весело, радію: "Завтра дивись і в село увійдуть?" А односелець Іван Погоріляк, січовик, почув. І своїх дружків покликав: "Пішли застрелимо тебе". А угорці саме в Киргазу (колишня назва селища Корольове, за три кілометри від села. - Авт.) увійшли і сюди рушили. Іван хотів було бігти від них до місця головної битви Карпатської Січі - на Червоне Поле до Хуста. А в нього до рушниці тільки дві кулі лежало в кишені. Старий Погоріляк підійшов, витяг їх на світ Божий, вдарив його в лице і не відпустив на війну.
- Хто ж Ви за національністю? - питаю Івана Тотаря, який народився 1905 року за Австро-Угорщини, був "під чехами", "під румунами" "голубці готував", угорців із німцями пережив, місцевих січовиків, росіян, а тепер-от "при українцях" доживає.
- Кажіть прямо, - напівжартома переконує його директор Чернянської середньої школи Василь Івашко. - Нічого вам за це не буде. Кореспондент наша людина.
- Русаки ми всі, - веселіє дід. - Не втручаємося в політику, працюємо. Новинки (газети. - Авт.) не читаємо, а так би їх треба - на стіл постелити. За чехів нормально жили, угорці також усім одразу дали роботу, кіш із мелаєм (кукурудзою) в кожного був повний. Росіяни все загребли: "Давай хліб, давай хліб!" Від хижі до хижі ходили, забирали.
...Покійного Василя Леньо реабілітовано в червні 1992 року. Його діти, котрі з'їхалися на цю подію зі своїх гнізд із Росії та України, раді й такому повороту в посмертній батьківській долі. Адже добрий нянько (батько) був одноосібник, п'ять гектарів своєї землі мав, коні, молотарку, плуг. Таких треба було прибрати зі шляху соціалістичного прогресу, щоб сформувати колгоспи з обідранців, адже і "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!" русини переклали по-своєму: "Голодранці, гоп до купи!" От і звинуватили порядну людину: здав, мовляв, зіпсоване зерно... і на вісім років у виправно-трудовий табір. У Красноярському краї, в Сибіру, застудився так, що вдома через десять років помер. П'ятеро дітей самі виросли, але за батька-"шкідника" не тримають зла на "партократів"...
М'який і чесний на Закарпатті народ - на краю України, доведений до краю. Але і записуватися в русини не стояла черга до сільради у критичні політичні моменти. Люди вже не вірять у серйозність влади: позаписують дурнів, а потім "путівку" в Чорнобиль або інший "Сибір" випишуть. Вибити хоч би перепустку на спрощений перехід кордону до родичів - і в Румунію, на ярмарок. У поблизьких до Черни селах - Фела, Тарна-Маре або навіть у місті Сату-Маре заможніше і веселіше живе народ. Килими турецькі, як стверджують закарпатці, майже задурно віддають.
Щось, кажуть, змінюється. От і вихідці із Черни - канадські євреї - приїхали поклонитися праху батьків на кладовище, відремонтоване стараннями директора школи Василя Івашка. Поклонитися, та й розвідати умови для розвитку свого старого бізнесу на новій Україні.
- Проте, - каже незабутою чернянською говіркою будівельний магнат Джозеф Менді, - ми побачили, що ви живете, як у поганій в'язниці. З райцентру Севлюш (Виноградове. - Авт.) так і не змогли поговорити телефоном із Черною, яка всього за півтора десятка кілометрів. Іду із сином і трьома місцевими жінками, розмовляю, а долина над недалекою широкою Тисою слухає. Молодиці щось із моїм хлопчиком заговорюють, він соромиться відповідати, мовчить. Пояснюю причини його мовчання своєю, відшліфованою в різних "бурсах" українською мовою.
- Ні, не в тому справа, - підводить підсумок одна із трьох, - він, напевно, як і ви, тільки російською говорить.
- Не дивуйся, - сказав мій знайомий з Ужгородського університету, який під'їхав до моєї тимчасової відпускної "хижки", схованої поміж кизиловими схилами урочища Ботар. - Моя мама, коли почула по телевізору Горбачова, сказала: "Цей комуништа (комуніст) чисто українською говорить, у Брежнєва й Андропова так чисто не виходило".
Шлях у Черну тепер велосипедний або піший. Автобуси, як фата-моргана, зникли в минулому. Попутка - рідкісний успіх. Дружина директора школи Василя Івашка зупинила одного прудкого - на першому ж повороті врізавсь у стовп. Усі молять долю про найскоріше видужання жінки: вдома діти, господарство. Не звикли чернянці прохолоджуватися по лікарнях.
Якщо ви інопланетянин або іноплемінник, то нізащо не скажете, що таке ТПП. Цей шедевр українізації на одній із центральних будівель означає: "Товари повсякденного попиту". Крамниця, одне слово. А якщо п'ятьма словами, то - "місце, де усвідомлюють себе українцями"... дивлячись на бідні полиці. Але в сільраду ніхто не ходить качати права за несправедливо розподілені ліфчики або шкарпетки, як у часи, коли були комуністичні ради, - вітчизняна промисловість підкачала, розподіляти нема чого. Народ розсмоктується останніми роками з полуницею до Львова та Чернівців, рушає до Білорусі з абрикосами. "На Україні" - чим позначають схід - заробляють зерно і цукор, у Чехії - килими.
А з Румунією останнім часом сталася затримка. У ПСП - пункті спрощеного переходу. Люди йшли на ярмарок із пристойним крамом, але "не так" потрібний день вирахували: на "чужу" зміну натрапили. Їх "потрусили". "Своя" зміна потім, закусивши вудила, "потрусила" своїх людей "чужої" зміни. Стався внутрішній конфлікт, а прості чернянці тільки усміхалися: "Мафія свариться".
- У сусідньому селі, - каже одна, - 70-річний чоловік одружився із 70-річною. Коли були молоді, любили одне одного. Але вона була бідною, його батьки не захотіли її, він і послухав. У сімдесят років схаменувся. Розписалися. Вона відразу й померла.
Свій час є для любові у людини. Свій - для життя. Не може бути для них ні ефемерного "світлого майбутнього", ні багаторічного переповзання через "тимчасові труднощі". Любити - тепер, жити - тепер, із задоволенням смакуючи свій убогий томат або капусту, адже завтра і їх може не бути. Проте обов'язково буде щось інше. А нині так солодко сидіти в чернянському дворику і перебирати плямисту квасолю без тягучої думки, що вона "не моя", або дивитися у сплетіння винограду над собою і також радіти, що він є і повнить мої сили вже сьогодні, за лічені місяці до планового осіннього роздавлювання стиглих грон.
