Ірина ПОГОРЄЛОВА, "Політичні хроніки", спеціально для "Дня"
Як уже попередив Л.Кучма, напередодні виборів він має намір звернутися до народу з напутнім словом. Поки що ніяких натяків на можливий вихід в ефір з проголошенням прямого президентського правління й розпуску старого й нового парламентів - не було.
З липня 1994 року главі держави так і не вдавалося перевірити ступінь свого прямого впливу на народ - Конституційний договір свого часу позбавив його плебісциту, а прийняття Конституції парламентом - від референдуму, під час яких Л.Кучма, за переконанням маловірів, міг дістати вельми негативну реакцію громадян на свої погляди та плани. А решта звернень Президента до народу, чи до парламенту реакції у відповідь не передбачали й були в цьому плані чудовим прикриттям сумнівної легітимності лідера, котрий прийшов до влади під одними гаслами, правив - під іншими, але не зробив нічого, що відповідало б тим чи іншим. Тож нинішній експеримент обіцяє бути вельми цікавим. Відповідно, важко подолати спокусу зробити прогноз, про що може говорити Президент виборцям щодо виборів, для зриву чи визнання нечинними яких уже зроблено й іще робиться чимало.
Ясна річ, ніхто не забороняє Президенту Л.Кучмі прямо заявити, що він є хоча й не членом, але запеклим прихильником якоїсь із партій, і закликати громадян проголосувати саме за неї. Не буде великого гріха й у тому, що нею виявиться Народно-демократична партія. І вже хто-хто, як не її лідери, вправі розраховувати на підтримку Л.Кучми. Такий варіант подій був би цілком пристойним і логічним, позаяк заклик передусім повинні почути глави держадміністрацій усіх областей України. Важливо не те, що адміністрації вже дістали відповідні вказівки на недавній Раді регіонів, а також чують не прохання, а накази від прем'єр-міністра в обмін на обіцянки різноманітних урядових підтримок розвитку регіонів у разі, якщо саме НДП буде переможницею. Важливо, що коли заклик із вуст Президента почує народ, то зусилля адміністрацій, спрямовані на перемогу НДП, згодом можна розтлумачити не як фальсифікацію результатів виборів, а, навпаки, як цілковиту підтримку виборцями свого Президента. Тобто в результаті буде досягнуто подвійного успіху: і "пропрезидентська партія" - у парламенті, й доказ підтримки Президента народом - як хороший резерв для майбутніх президентських виборів.
І тут слід підкреслити, що коли Кучма справді хоче саме цього результату, йому не слід грати такого собі батька всіх центристів, а зосередитися саме на НДП, чи якійсь іншій, але одній партії. Приміром, НЕП, у списку якої сконцентровано його помічників і радників. Це, звісно, покоробить прем'єр-міністра Пустовойтенка й НДП, яка досі удає з себе пропрезидентську структуру. І здивує певну кількість спостерігачів, котрі простежують історію перетворення кланів на партійні структури. Але все одно тут буде головне - чітка спрямованість Президента на створення в новому парламенті центристської противаги лівим і правим. Коли ж закликати голосувати за будь-яких центристів - аби не за лівих, і при цьому вірити, що громадяни підтримують думку Президента, то станеться саме те, що й передбачають усі соціологи: розпилення голосів і цілковита перемога знов-таки лівих. А ми не хотіли б думати, що саме таким шляхом піде Президент Кучма.
Зате, на жаль, нас уже попередив сам Л.Кучма, що він перебуваючи під свіжими враженнями від поїздки в Болгарію, за вже відрепетируваним текстом, сказаним у мікрофон УТ-1, намалює нам трагічний сценарій національної катастрофи у країні, до влади в якій прийшли ліві сили. Щоправда, для чіткішої аргументації, а також аби не образити більше ніж дружнього президента Польщі А.Кваснєвського, Л.Кучмі доведеться провести короткий порівняльний аналіз відмінностей болгарських "неокомуністів" від польських і довести їхню пряму схожість з українськими. Крім того, аби довести, що саме при лівих починається цілковитий економічний крах, Президенту доведеться пояснити співгромадянам, чому саме уряду В.Пустовойтенка відмовлено в мізерних кредитах МВФ, а про довгострокові програми, які, можливо, в разі їх своєчасного й ефективного використання, убезпечили б Україну від приходу лівих, годі й говорити.
Проте, найвірогідніше, Президент не буде, чи точніше - просто не зможе зосередитися на цих тонкощах, а просто почне залякувати країну лівою загрозою. І - увага! - робитиме це в тим міцніших виразах, чим точніше уявлятиме собі справжню реакцію виборців: коли Президент скаже голосувати проти лівих, то, він може бути переконаний - проголосують саме за них. І саме завдяки цій агітації Президент матиме те, чого й добивається - лівий парламент. А неприємним ефектом того, що народ не підтримає Президента, - а це має означати вкрай неприємний прогноз на майбутні президентські вибори - у даному випадку можна знехтувати.
Річ у тім, що, діставши саме лівий парламент, Л.Кучма матиме змогу надалі контролювати ситуацію з плавним чи неплавним переходом до президентської кампанії: від розпуску нового складу ВР будь-якої вигідної для цього миті (тут, до речі, може стати у пригоді й обіцянка Л.Кравчука ініціювати такий розпуск у разі непрацездатності нової ВР) до залучення різноманітної зовнішньої підтримки, переважно єльцинської - для спільної боротьби проти "поширення червоної чуми" на всьому єдиному просторі СНД... Докази саме такої логіки Президента очевидні. Привид "червоної загрози" він реанімує систематично й лише тоді, коли виявляє, що, всупереч усім його зусиллям, новий парламент може не лише повноцінно сформуватися, а й виявитися далеко не таким і лівим. Навпаки, ще до припинення оприлюднення соціологічних досліджень стало ясно: справа йде до формування цілком пристойної лівоцентристської більшості. А завдяки розвитку надактивності лідера списку НДП прем'єра Пустовойтенка й незначному "порозумнішанню" першого загальнонаціонального телеканалу з'явилося світло в кінці тунелю навіть у партії влади. Тож якби президент був зацікавлений у нинішньому розвитку подій - він ні в якому разі не згадував би болгарський сценарій. І найкраще - загалом утримався б від передвиборної агітації та пропаганди. Але саме такого розвитку подій, судячи з усього, Л.Кучма боїться просто до істерики: у нього немає сумнівів, що саме повноцінний і досить центристський парламент ні хвилини не замислиться над тим, аби вирішити всі питання з повноваженнями уряду, сам визначиться, чи чекати президентських виборів до осені 1999 року, таки проведе податкову реформу (чому, за умови хорошої більшості у ВР не зможе перешкодити навіть президентське вето й різні дрібні інтриги ззовні) тощо.
Та коли вже глава держави вирішив поговорити перед виборами, то, залишивши у спокої історію Болгарії (як і історію Білорусі, Казахстану й інших країн), а також не воліючи агітувати за будь-яку партію чи партії - йому довелося б зробити геть неможливе: повідомити громадян, що їм слід прийти на вибори, бо, розумієте, парламент - це така річ, що без неї в демократичній державі не обійтися. Після всього, що Президент уже балакав за різних часів про цей демократичний орган, - такі промови багатьох розсмішать. Чи хоче Л.Кучма розважити співгромадян?
Мабуть, ні. Особливо якщо пригадати, що саме напередодні виборів Президент мав намір оголосити для народу цілий список тіньовиків, котрі рвуться до влади. Можливо, саме для цього Л.Кучма й бере слово. Але тоді на нас чекає якась неймовірна сенсація! Не буде ж Президент вкотре повідомляти давно відомі імена людей, проти котрих або вже відкрито карні справи, або направлені подання у парламент, або взагалі вжито "запобіжних заходів". Не царська це справа - переказувати в ефірі кримінальну хроніку. Отже, буде названо тих, хто ні сном ні духом поки й гадки не має про удар, якого завдасть їм сам Президент! Ну, що ж, таке подання розважить публіку, яка негайно подумає про те, чому Л.Кучма дав свої свідчення в телеефірі, а не безпосередньо у Генпрокуратурі. Однак, як це може стосуватися самих виборів? Невже сам Президент називатиме імена, що підлягають чіткому запам'ятовуванню виборців найрізноманітніших, розкиданих по всій Україні округів, щоб, не дай Боже, не проголосувати за цих осіб, котрі досі вважалися цілком добропорядними громадянами? Чи, можливо, Л.Кучма повідомить подробиці підкупу деякими кланами деяких партій - і, наприклад, усі пенсіонери, дізнавшись, що є докази фінансування лівих П.Лазаренком, негайно розчаруються в комуністах і не проголосують за них? Ну-ну, цікаво, як пенсіонери й інші прибічники комуністів повірять Кучмі, котрий на їхніх власних голосах проїхав у Президенти, а потім збирався підвищити пенсійний вік, накладав вето на підвищення зарплат і пенсій, урізав можливості повернення вкладів і т.ін.
І вже зовсім неймовірно, якщо у своєму телезверненні до народу Президент почне роз'яснювати свою політику щодо розгорненої ним кримінальної політичної війни, в якій, як вже доводилося зазначати, є надто специфічна логіка й особливий підбір об'єктів боротьби. Такі речі, звичні для нас, будуть дуже цікаві міжнародним спостерігачам. Якщо тільки після спеціальної наради групи, яка їх опікає, в кожному готельному номері іноземних гостей не встановлено якийсь особливий кабельний канал, по якому для них передаватиметься зовсім не той текст, що призначено для вух українців.
Втім, що б не почули ми від Президента напередодні виборів до парламенту - якщо, звісно, це ще не буде оголошення про введення президентського правління, - сама поява його на екрані буде кращим стимулом для громадян йти голосувати. Ефект від такої появи, безсумнівно, буде той же, що й після відключення парламентської радіотрансляції: лави електорату, що виявив у собі політичні переконання і вже звичку до наявності в країні парламенту - різко зростуть. Всі на вибори!
