Тетяна ШУЛЬГАЧ, "День"
Київською міською виборчою комісією на сьогодні вже зареєстровано 17 претендентів на посаду міського голови столиці, серед них Іван Салій, Валерій Бабич, Леонід Косаківський, Сергій Головатий, Михайло Бродський, Олександр Омельченко, Ярослав Федорин, Аліна Комарова та інші відомі політики. Є серед кандидатів і пенсіонер Костянтин Куровський та професор Віктор Седлецький.
Але чи доцільно реєструвати кандидатів за відсутності відповідної законодавчої бази? На це питання кореспондент "Дня" попросила відповісти члена комісії Валерія Криворога. Він, зокрема, зазначив, що кандидатів у мери комісія реєструє на підставі закону про вибори до місцевих органів влади. "Сьогодні існує єдиний закон, але тлумачити його всі намагаються по-різному. Вибори київського голови може відмінити лише одна інстанція - Конституційний Суд. Такого рішення не було, а отже Київська міська виборча комісія одноголосно прийняла рішення про початок виборів міського голови, посилаючись на постанову ВР", наголосив пан Криворог.
Верховна Рада своєю постановою від 6 лютого призначила вибори міського голови на 29 березня, Президент же наполягає на "особливому статусі" проведення виборів у Києві та Севастополі. При цьому керівник держави не погоджується на компроміси щодо визначення цього "статусу", про що свідчить вето на Закон "Про особливості проведення виборів у столиці та Севастополі".
Конфлікт Київради та Київської міськдержадміністрації та останні події в Криму свідчать про те, що Леонідові Кучмі вигідніше мати в містах свого представника, ніж всенародно обраного голову. Президент спирається на конституційне положення, відповідно до якого виконавчу владу в Києві та Севастополі очолює представник Президента. У цьому ж положенні йдеться й про загадкові "особливості" (що зовсім не розшифровуються) здійснення влади в цих містах. З другого боку, опоненти Президента теж мають рацію. По-перше, Київ і Севастополь - міста, тобто, згідно з Конституцією, є суб`єктами самоврядування. По-друге, Конституція не заперечує цього факту, а йдеться лише про "особливості" самоврядування, які "визначаються законом". Однак ситуацію, коли виконавчу владу в місті здійснює призначений Президентом чиновник, вже не можна назвати самоврядуванням. До того ж це не відповідає вимогам Хартії про місцеве самоврядування, яку підписала Україна. Таким чином, конституційні неузгодженості використовуються для розпалювання політичного конфлікту.
Юридичною основою цього конфлікту є конституційна згадка про "особливості" влади в Києві та Севастополі. І користуючись моментом, кожен, хто не байдужий до проблеми, почав тлумачити ці "особливості". Президент уважає, що "особливість" полягає в тому, що виконавчу владу в цих містах має здійснювати його представник (інакше кажучи, особливості самоврядування полягають у відсутності самоврядування). Верховна Рада вважає, що в умовах, коли "особливості" не визначені, вибори мають відбуватися за загальноукраїнським законом. Центрвиборчком (хоча й не має жодного права на офіційну позицію) твердить, що вибори можуть відбутися лише після прийняття законів про статус столиці та Севастополя.
Щодо "особливостей". Київ - столиця, і вже за цим визначенням може мати особливості місцевого самоврядування (наприклад, у стосунках місцевої влади з іноземними представництвами, відомствами тощо). В умовах столиці обраний народом голова може мати й трохи вищі ніж звичайно повноваження, у тому числі, делеговані адміністрацією Президента. З другого боку, конституційна пастка має єдиний вихід - обраного населенням голову Президент повинен призначати своїм представником без права зняття з посади. У такому випадку, щоб уникнути подальших проблем, відразу ж має бути закріплене законодавством коло питань, у яких голова повинен підпорядковуватися Президентові.
