У Національному театрі імені І. Франка скоро відбудеться прем’єра, на яку глядачі з нетерпінням чекають вже доволі довгий час, а відтермінувала подію пандемія коронавірусу. Нині режисер Юрій Одинокий з командою однодумців відшліфовує останні штрихи нової вистави «Сірано де Бержерак» — це буде сценічна фантазія за мотивами однойменного твору французького класика Едмона Ростана.
18 грудня Юрій Дмитрович святкуватиме день народження і можна сказати, що він не лише собі зробить подарунок, а й всім шанувальникам театрального мистецтва. Напередодні прем’єри настрій у Юрія Дмитровича робочий. Хоча він зізнається, що «останні дні репетицій — це пекло, не сплю ночами і навіть різні мізансцени сняться... Прем’єра намічена на 23 і 24 грудня».
Дві події збіглося випадково через карантин — день народження режисера та його довгоочікувана новинка в афіші. Планувалося, що «Сірано де Бержерак» покажуть публіці ще влітку ( ця постановка готувалася до 100-літнього ювілею Національного театру ім. І. Франка), але COVID-19 не дозволив цього зробити... От й вийшло, що затяглося, а все разом не давало можливості доробити виставу. Про те, як народжується вистава, зіркову команду постановників і виконавців, секрети успіху — наша розмова з Юрієм ОДИНОКИМ.
— Сюжет вашої сценічної фантазії лишається за Ростанівською «перлиною світової літератури» як історія паризького поета, сатирика, дотепника й дуелянта Сірано та його лицарське, самовіддане кохання до красуні Роксани, чи буде нове прочитання класики?
— Хай глядачі дізнаються про секрети нашої вистави під час перегляду. В основі постановки я намагався використовувати саме текст п’єси Ростана. Головний герой Сірано де Бержерак — безстрашний і відчайдушний дуелянт. Йому немає рівних ані на полі брані, ані на полі поетичних змагань! Лише одне бентежить Сірано: він вважає свій ніс нестерпно потворним. Таким чином, народжується його комплекс. Одного слова «ніс» достатньо, аби спровокувати його на поєдинок. Через свою «фізичну ваду» він не в змозі заявити про своє кохання до кузини Роксани, з якою вони товаришують з дитинства. Коли Сірано дізнається, що її серце належить красунчикові Крістіану (хлопцеві доброму, сміливому, проте позбавленому високих поетичних почуттів, то у Сірано виникає ідея створити для Роксани ідеального коханого. Сполучити його красу із глибинним духовним світом і талантом де Бержерака.
Ім’я Сірано де Бержерака не одне століття зачаровує своєю магнетичною харизмою, талантом поета, непереборною вірою у довершеність світу, переможну силу людської порядності, гідності і чуттєвістю лицарського поклоніння її величності любові.
Нагадаю, що був реальний Сірано, який прожив яскраве життя. Він також, як герой Ростана, служив у королівський гвардії, полюбляв ризик, брав участь у Тридцятирічній війні. Отримавши поранення, зайнявся літературної діяльністю, оскільки з юності мав до неї неабиякий хист, відгострюючи своє перо на численних епіграмах. Його кар’єра літератора та філософа розпочалася блискавично. Хоча він прожив лише 37 років (!) але встиг прославитися, як поет, драматург та перший письменник-фантаст, створивши науково-фантастичний роман «Інший світ, або Держави та Імперії Луни». І хоч цих двох Сірано роз’єднують сторіччя, вони навічно зв’язані Талантом і святою Вірою в гостроту людського розуму, який здатен відкривати інші світи, творити високу Поезію, Любити Життя і Кохати...
Я вирішив не переробляти текст, як робив це, наприклад, у «Весіллі Фігаро», перенісши дію в інший час, але за мотивами твору Бомарше, коли герої висловлюються сучасною мовою. У «Сірано» все відповідає першоджерелу. До того ж я використовую відомий український переклад Максима Рильського. Виставу ми хочемо присвятити його величності Театру. Це буде історія про акторів, які розігрують відомий Ростанівський сюжет. Дія відбувається у Франції XVII столітті за часів короля Людовика XIII і всесильного кардинала Рішельє у Парижі 1640 року...
«КОЛИ ОЛЕКСІЙ БОГДАНОВИЧ НА СЦЕНІ, СТВОРЮЄТЬСЯ ВРАЖЕННЯ, ЩО П’ЄСА ПИСАЛАСЯ САМЕ ДЛЯ НЬОГО»
— У вашій виставі гратимуть зірки франківської сцени: Євген Нищук і Олег Терновий (Крістіан де Невільєт), Андрій Романій і Олексій Зубков (Ле Бре), Олена Івасіва-Фесуненко і Анжеліка Савченко (Роксана), Олександр Задніпровський і Володимир Нечепоренко (Граф де Гіш \герцог де Грамон), Анатолій Гнатюк і Арсеній Тимошенко (Карбон де Кастель Жалу), Ірина Дорошенко, Світлана Прус і Тетяна Олексенко-Жирко (Дуенья Роксани, Мати Маргарита) та інші. Практично кожний образ репетирують по два-три виконавця, а от роль Сірано де Бержерака ви довірили лише Олексію Богдановичу...
— Керівники театрів вважають, що у великих колективах має бути по два склади, бо виникають різні ситуації, а вистава є у афіші і глядачі мають її бачити. Але є такі ролі, на які важко знайти іншого виконавця! Взагалі кожен актор по-своєму прочитує на сцені свій образ, і кожного разу це буде зовсім інша вистава. Коли народжується постановка, режисер будує її на конкретному акторові, його розумінні твору і властивостях, які притаманні лише йому, саме тоді і створюється вистава. Тому я вважаю, що два виконавці на одну роль — не завжди сприяють якості вистави. Хоча два акторські склади — це реалії, які нам потрібно враховувати. Під час карантину доводилося робити заміни вистав. Треба зазначити, що все ж публіка рідко повертала квитки до каси, що нам надзвичайно приємно, адже ж театр ім. І. Франка має чимало своїх прихильників.
Мені здається, що Олексій Богданович дуже органічний у ролі Сірано. Коли він на сцені, створюється враження, що п’єса писалася саме для нього (хоча Ростан написав цю п’єсу ще у далекому 1897 році !). Сірано де Бержерак — яскравий образ, ніби з космосу. Окрім цього, з Богдановичем ми працювали у «Братах Карамазових» за Ф. Достоєвським, де він зіграв роль Івана, а вистава у 2004 р. отримала «Київську пектораль» у 8-ми номінаціях.
Дві наші красуні — Олена Івасіва-Фесуненко та Анжеліка Савченко репетирують роль Роксани. З цими актрисами я вже раніше працював, зокрема, з Оленою у «Дамах і гусарах» О. Фредро, а з Анжелою у «Трьох товаришах» Е. М. Ремарка і в «Ідіоті» Ф. Достоєвського. У кожної із них образ Роксани є різним і глядачі матимуть нагоду вирішувати, хто з них більш переконливий у цій ролі. Цікаві декорації створив сценограф Олександр Друганов, художник — Анна Духовична, костюми — Наталія Рудюк, пластичне вирішення — Ольга Семьошкіна, балетмейстер і сценічні бої — Павло Івлюшкін... Знаєте, я людина забобонна і наперед не хочу багато говорити про нову роботу.
«Я ЗАЙМАЮСЯ РЕЖИСУРОЮ, БО ЛЮБЛЮ ТЕАТР»
— Ви свій день народження зустрічатимете у театрі — глядачі побачать аншлагову постановку «Три товариші», яка вже чотири роки прикрашає афішу. Вас називають режисером, який знає секрет, як зробити виставу, щоб вона подобалась і театральним критикам, і публіці (нині у репертуарі з великим успіхом йдуть ще такі ваші постановки, як «Весілля Фігаро», «Дами і гусари», «Ідіот»)...
— Якогось особливо секрету успіху вистави я не знаю. Намагаюсь бути чесним з глядачами і ставити так, щоб вистава була цікава не лише мені, а й публіці. Я займаюся режисурою, бо люблю Театр.
— А вам не хочеться самому вийти на сцену не лише як режисер, а й як актор, бо в кіно ви часто знімаєтесь, як актор?
— В кіно я дійсно зрідка граю, а на професійну сцену ніколи не виходив у якості актора. Лише у студентські роки грав на сцені Національного університету театру, кіно та телебачення ім. І. Карпенко-Карого. То була маленька сцена на Хрещатику: там грав уривки з п’єси «На всякого мудреця досить простоти» , роль Глумова, у «Ревізорі» — Хлестакова та різні епізоди... Ні, у театрі я не бачу себе актором. У франківській трупі є багато талановитих митців. Змінювати професію я не збираюся.
