На 21 грудня цьогоріч припадає зимове сонцестояння. Здавна вважалося що ця найдовша зимова ніч — справа злого божества на ймення Карачун. За деякими припущеннями саме образ Карачуна потім трансформувався у м’якшу версію — Мороза, який вже набагато пізніше став добрим дідусем. В давнину ж це було уособлення лютої природної сили, яка володарює над морозами та заметіллю.
Пізніше зимове сонцестояння називали Народини сонця, адже день повертає на літо, а зима на мороз. І, у всі часи, навколо цієї події будувалося безліч різноманітних вірувань та звичаїв. Наприклад існував звичай платити дзвонарю, щоб на ранок після найдовшої ночі повідомляв передзвоном про народження сонця. З цього ранку і починалися усі Різдвяні приготування. Втім, з появою християнства та різдвяних свят, Карачун відступив, але не зник. Він лишився назвою сонцевороту у низці слов’янських мов, іменем різдвяного деревця та різдвяного хлібу. В Карпатах такий хліб вважався символом сімейного багатства. Хозяйка пекла його у вивернутому кожусі і рукавицях.
Тож попри різні релігійні та культурні нашарування, Карачун крокує крізь часи.
