Благодійний фонд «Повернись живим» розпочав свою роботу в буремному 2014 році, коли тилом для українського війська стали в першу чергу свідомі громадяни. Шість років тому «Повернись живим» відправив на фронт перші тепловізори. Нині фонд продовжує постачати та лагодити техніку, проводить навчання на полігонах, робить аналітичні дослідження, підтримує ветеранську спільноту та не припиняє розповідати історії з фронту з перших вуст.
Торік «Повернись живим» не лише продовжив свою діяльність, а й зумів підтримати армію на початку коронакризи. Як змінювався фонд і потреби української армії за останні шість років, як вдалося зберегти підтримку армії на основі благодійних внесків у кризовий період, «Дню» розповіла операційна директорка і керівниця військового відділу фонду «Повернись живим» Наталія КАЛМИКОВА.
— Коли ви прийшли в «Повернись живим»?
— Я прийшла у фонд волонтером в 2015 році, восени. Побачила пост Віталія Дейнеги про те, що шукають людей, які можуть писати. Запропонувала свою кандидатуру. Якийсь час продовжувала працювати в фармацевтичній компанії продукт-менеджером, а у вихідні їздила на фронт і писала історії. Власне, це і сьогодні наш спосіб збору грошей: ми публікуємо історії з фронту та отримуємо підтримку від людей.
2017-го почала тут працювати. За час волонтерства зрозуміла, що далі від початку війни, то допомога армії стає менш емоційною і менш стихійною. Ця робота стає більш методичною, я навіть сказала б — нудною. І тут уже треба займатись правильними процесами. Я бачила, що в фонді «Повернись живим» дуже коректно побудована робота.
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
Хоча для мене це ще й особиста історія. Моя сім’я теж була розділена з політичних причин. Мій батько — кубинець і живе на Кубі. У 1990 році мама з нами приїхала сюди, відбувся розвал СРСР. Ми не бачили батька з 2005 року, він не міг приїхати сюди, а ми не могли потрапити на Кубу. Тому я розумію, як режими ламають долі людей, сім’ї, який це біль.
Я вірю, що ми в громадських організаціях та фондах можемо впливати на функціонування державних органів. Змінити систему зсередини дуже складно, але це можливо ззовні і діалогом, і тиском.
«СЕРЕД НОВИХ НАПРЯМІВ — АНАЛІТИКА ТА АДВОКАЦІЯ»
— Як змінився фонд «Повернись живим» за шість років свого існування?
— Фонд змінився і ні водночас. Незмінними залишились наші цінності. Вони були інтуїтивно зрозумілі з самого початку. Це пристрасть, простота, відповідальність, саморозвиток, зухвалість і взаємодопомога. Це наше підґрунтя. Ми за ним і людей наймаємо, і в роботі керуємось. Не змінилося те, що ми завжди намагаємось спеціалізувати, а не робити все. Але сьогодні в нас набагато більше напрямів, ніж було в 2014 — 2015 роках.
Серед нових напрямів — аналітика та адвокація. Працює наш аналітичний центр за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Скоро оприлюднимо дослідження, яке готувалось рік, чому військові звільняються з армії. Для нас це дуже важливий крок, тому що це і заява про те, що наш аналітичний центр робить такі вагомі матеріали, і це публічне обговорення, а що можна зробити, щоб вмотивовані професійні військові залишались у армії.
Адвокація й аналітичний центр виникли, щоб спонукати на зміни державу, так допомагати їй, підказувати. Але волонтери не повинні затикати діри постійно.
Наймолодший наш напрям — ветеранський. Усе почалось з того, що команду фонду «Повернись живим» запросили до підготовки національної збірної INVICTUS GAMES у 2019 році. Зараз ми розпочали два великі проєкти, перший з робочою назвою «Спортивні амбасадори», він спрямований на розвиток спільнот ветеранів, об’єднаних навколо членів команди INVICTUS GAMES, які своїм прикладом надихають ветеранів долучитись до спорту і у такий спосіб повертатись до соціального життя.
Другий проєкт — «V-Сorp». Це ініціатива, спрямована на посилення бізнесової спроможності ветеранів. Вона включає розвиток платформи менторства, консультаційний центр, тобто по телефону можна отримати консультацію з правових чи бухгалтерських питань, є також розробка аналітики щодо політики фінансування ветеранського бізнесу і навіть створення бізнес-асоціації ветеранів, яка могла б лобіювати їхні інтереси перед органами влади.
Ми переконані, що колишні військові спроможні створювати свою успішну справу, брати на роботу інших ветеранів і створити таку бізнес-еліту. Цю ідею вдалось озвучити на Міжнародному ветеранському форумі, де був присутній Президент України. Він пообіцяв сприяти розвитку цього напряму.
«СЛІД ЗМІНИТИ ПІДХОДИ УПРАВЛІННЯ В ЗСУ»
— Ви наголосили на тому, що третій сектор може впливати на бюрократичну систему зовні. Що за ці шість років роботи фонд зміг змінити?
— Ми змогли вплинути на деякі підходи, зокрема, на розподіл тепловізорів у ЗСУ. Ще шість років тому з фондом «Повернись живим» асоціювались у першу чергу тепловізори, а нині ми їх не закуповуємо. Частину вже закупило Міністерство оборони, вони продовжують нарощувати обсяги. Ми сподіваємось, що в цьому році це питання закриється взагалі.
Ми впливали на формування і концепцію Сил спеціальних операцій, коли вони тільки започаткувались. Дуже крута історія пов’язана з Нормандським процесом. Пам’ятаєте, Президент за тиждень до того, як їхати у Францію, казав, що планує 2020 року вибори на окупованих територіях. Але вдалося через певних людей, яким довіряє гарант, донести до нього думку, що спочатку має бути безпековий елемент, а потім уже політичний. Ця думка ґрунтувалася на аналітичних даних центру «Нова Європа», який досліджує конфлікти і шляхи їх розв’язання в усьому світі. З цієї зустрічі Володимир Зеленський вийшов з тими меседжами, які дали змогу нам не проводити вибори на Донбасі, і таким чином не провокувати посилення кровопролиття.
Зараз наша велика амбіція — змінити підходи до управління людьми в Збройних силах. Наші інструменти — це аналітичний звіт, що скоро презентують, та рекомендації в ньому. Це однозначно гра в довгу. Багато проблем, які висвітлені в дослідженні, є культурними, а це те, що змінюється роками з залученням партнерів і відповідних експертів. Результат цієї роботи ми зможемо реально оцінити лише років за п’ять.
Внесені в законопроєкт правки — це ще не результат. Він буде, коли зменшиться плинність кадрів у армії та підвищиться їх якість. Тут потрібно мати впертість, підтримувати один одного всередині команди і з іншими організаціями підтримувати дружні стосунки.
НАВІЩО ФОНДУ СПІЛЬНОКОШТ ТА ПОЛІГРАФ?
— Зараз фонд збирає гроші в форматі спільнокошту на платформі biggggidea.com, заявлена сума — 1 392 000 грн. На що планують витратити ці кошти?
— Ті кошти, які ми збираємо на війну, йдуть суто на допомогу армії. Ми не беремо відсоток, який згідно з законодавством могли б брати. Тому на зарплати шукаємо гроші окремо. Суму, що зазначена на спільнокошті, вирахували на основі тих витрат, які плануються на цей рік. Дуже складно збирати зарплатний фонд на війну, тобто для тих людей, які працюють на війну: військовий відділ, медіа і бек-офіс. На спільнокошті розписана наша діяльність, що стосується надання обладнання, фахової військової підготовки, курси лідерства.
Ми не волонтери, ми — працівники фонду. Частину зарплат ми фандрейзимо, як і раніше, в нас є постійні спонсори. Але постійно збільшується колектив, а ще треба зважати на нестабільні економічні процеси в країні, спонсорам стає складно нам допомагати. Тому ми вирішили вийти на інституційний спільнокошт. Така форма дає можливість фондувати на зарплати та оренду офісу, разом з тим це платформа, на якій ми можемо об’ємно показати, що ми робимо, а також інформувати наших донорів. Зараз ми плануємо кожні два тижні писати, що конкретно зробили на ці гроші.
— А як ви добираєте кадри?
— Наразі в нас працює 24 особи. Добираємо новачків ми надзвичайно прискіпливо. Одна з наших цінностей — це пристрасть. Для нас це більше, ніж робота, і рівень її оплати чи особистого комфорту — другорядні. Тому зарплата нижча, ніж у третьому секторі. Людина, що сюди приходить, має це розуміти. Крім того, треба пройти кілька етапів співбесід: з фахівцем із відбору персоналу, зі своїм майбутнім безпосереднім керівником, а потім з директором. А після цього всього ще треба пройти поліграф. Якщо людина проходить усі ці етапи, ми раді її бачити в нас в команді. Поліграф, це, звісно, не дуже приємна історія, але я в 2017 році його теж проходила.
РЕПУТАЦІЯ ТА БЛАГОДІЙНІСТЬ
— 2014-го «Повернись живим» розпочався з ініціативи кількох людей, зокрема Віталія Дейнеги. Яка сьогодні роль Віталія в фонді?
— Нині Віталій голова Наглядової ради фонду. Цей орган створили торік, і Віталій його очолив. Це рішення для нас було і викликом, і підтримкою. Наглядова рада затверджує стратегію, призначає і звільняє директора, може закрити фонд, якщо він буде неефективним. Ми так чи інакше комунікуємо з членами Наглядової ради, і вони допомагають нам в управлінських питаннях. Туди входять Віталій Дейнега, Олександр Баклан, Юрій Філюк, Вадим Карпяк, Павло Клімкін та Ігор Кравченко.
— Хто ті люди, що наповнюють фонд грішми?
— Наша основна платформа — це, як і раніше, соціальні мережі, в основному Facebook, маємо 2,8 мільйонів підписників. За рахунок побудованої репутації за всі ці роки, а це прозорість, регулярна звітність, відсутність оціночних суджень, у нас часто виникають ситуації, коли до нас приходять люди, які мають великі суми і хочуть їх пожертвувати на благодійність.
Був випадок, коли Андрій Коболєв після скандалу з його преміями розділив свої кошти з зарплати на фонди «Таблеточки», «Народний тил» і «Повернись живим». І ці гроші в нас застосовуються на навчальні програми для офіцерів ЗСУ. Але найбільшу частину грошей становлять посильні внески — і в цьому наша сила. Це теж саме, що ми робимо на спільнокошті, тому що велика розгалужена мережа людей, які дають нам гроші, робить нас незалежними від великих донорів. У нас є люди, які роблять невеликі внески, хтось регулярні, хтось разові. Так ми не залежимо, наприклад, від конкретного олігарха, який би міг впливати на діяльність фонду.
«ПРОВЕЛИ ТЕСТУВАННЯ НА ВСІЙ ЛІНІЇ ФРОНТУ»
— 2020 рік був непростим для багатьох сфер. Епідемія ускладнила роботу фонду?
— Я не можу сказати, що гроші збирати стало важче. На війну в нас збори за 2020 рік зовсім трохи менші, ніж у 2019 р. Можливо, 5% різниці. І це показник роботи нашої медійної команди.
Щодо коронавірусу, то перше, що ми зробили, коли тільки ввели локдаун — це зв’язались з медичною службою Об’єднаних сил. Ми зрозуміли, що коли почнуть хворіти умовно взводними опорними пунктами, це буде неабияка проблема. Адже тоді треба буде думати, як усіх хворих звідти забрати і ким їх замінити.
Фонд на той момент мав якийсь пул коштів, також ми почали писати саме про цю проблему. Одразу почали закуповувати засоби дезінфекції і особистого захисту. Взагалі система підходу до будь-якого інфекційного захворювання (я маю медичну освіту) складається з кількох етапів: профілактика, діагностика та лікування.
Профілактика — це якраз засоби особистого захисту і дезінфекція. Діагностика — це тестування. На момент, коли ми почали займатися цим напрямом, тестування було представлене лише швидкими тестами. Ми закупили їх дуже маленьку кількість і швидко зрозуміли, що ці тести ненадійні. Тоді переключилися на пошуки фінансів для ПЛР-тестування. Домовились з медичною лабораторією «Діла» та оплатили вартість тисячі тестувань, придбали холодильники, набори для забору аналізів і переговорили з медичною службою Операції об’єднаних сил. Потім разом з ними сформували бригади — їхав військовий медичний екіпаж і з ними наш працівник, забиралися мазки і транспортувалися в Київ у лабораторію.
Ми тестували тих людей, які не могли повністю ізолюватись: пресофіцерів, офіцерів цивільно-військового співробітництва, командирів різних рівнів, медиків і окремо всіх тих, хто вже мав симптоми. У такий спосіб ми провели тестування по всій лінії фронту, доповіли командувачу і в нас навіть залишилась частина цих тестів.
Пізніше ми допомагали вже ЗСУ, коли вони підтягнули свої стаціонарні та мобільні лабораторії. Також ми допомагали тестувати бригади перед заходом у ООС. Крім того, наш аналітичний центр провів дослідження і надав рекомендації, яким чином найкраще протидіяти епідемії в межах Збройних сил.
Також у нас був спільний проєкт із Міністерством закордонних справ — «Захисти захисника». За ініціативою самого міністра українські дипломати в усьому світі частину своєї зарплати перерахували на окремий рахунок, на якому зібрали 1,7 мільйона гривень. Ці гроші передали в «Повернись живим», а ми вже їх використали на закупівлю реагентів для лабораторій ЗСУ, на 5000 ПЛР-тестів і 1200 захисних костюмів, які розподілили між епідеміологічними бригадами, які виїжджали на місце і забирали захворілого, та госпіталями, в яких уже були ковідні відділення.
На боротьбу з коронавірусом ми залучили близько чотирьох мільйонів гривень, це було на першому етапі — весна і початок літа 2020-го, після того підтягнулись державні закупівлі, були виділені гроші на госпіталі. Я не можу сказати, що ситуація ідеальна, але вона однозначно менш тривожна, менш деморалізуюча, ніж на початку, коли ніхто не розумів, як і що робити. Був великий ризик панічних настроїв, враховуючи гібридний характер війни.
СПОСТЕРЕЖНІ КОМПЛЕКСИ, ЯКІ РЯТУЮТЬ ЖИТТЯ
— Чому волонтери вкотре оперативніше зреагували, ніж офіційні структури?
— Це досить закономірно. Адже для того, щоб будь-якій структурі провести закупівлю, їй потрібно пройти тендерний процес. Це вимагає часу. Це погодження технічного завдання, потім розміщення оголошення, має минути час від оголошення до подання пропозицій учасниками, потім розгляд пропозицій і самі торги. Після цього ще підписання договору і поставка. Навіть якщо брати по тижню на кожен етап, це в ідеалі п’ять тижнів.
Звичайно, волонтери можуть спрацювати ефективніше. І це те, для чого благодійні фонди та організації існують. Якраз щоб страхувати на перших етапах, коли запускається державна машина. Інше питання, що вона не завжди запускається, але це вже інша історія. Це не лише в нас так працює, наприклад, якщо відбуваються якісь стихійні лиха за кордоном, там теж залучена громадськість. Фонду «Повернись живим» це ще простіше зробити, адже ми не збираємо гроші на кожен об’єкт окремо, ми збираємо просто на армію.
— Які проєкти чи ініціативи довелося перенести через ковід?
— Епідемія змусила відстрочити закупівлю запланованої кількості комплексів спостереження. У 2019 році ми почали ставити ці комплекси, це камери на телескопічних вишках, які піднімаються на 7 — 8 метрів. Із їх допомогою боєць може сидіти в окопі і дивитись на монітор, що відбувається, при чому можна повністю керувати камерою.
Ми почали їх ставити на тих напрямках, де були найбільш активні російські снайпери. За той період, як використовувались ці камери, в нас не було жодних втрат на цих ділянках. Останній загиблий у цьому році в районі Пісок був якраз там, де напередодні російські снайпери вибили дві такі камери. Такий комплекс для спостереження коштує близько 95 тисяч гривень, утім, це дешевше, ніж життя чи здоров’я бійців. Тому зараз у нас уже передплачено десять таких комплексів, найближчим часом встановлюватимемо їх по лінії розмежування.
«ЗРОСТАЮТЬ МЕДИЧНІ ПОТРЕБИ»
— Як впливають на роботу фонду періоди перемир’я?
— Однозначно кожен день, коли ми читаємо зведення і там немає загиблих, — це хороший день. При загостреннях втрати... неможливо оминути. Для нас час перемир’я — це можливість робити речі, для яких потрібно більше ресурсу. Звісно, в періоди загострень люди більше підтримують армію через фонд, але наша робота навіть під час перемир’я — це планомірна діяльність з виїздами на фронт, з регулярним супроводом підрозділів на ротацію та з ротацій, з постійним збором заявок у телефонному режимі. Все одно ведеться спостереження, ведеться мінімальним чином розвідка, але ми цей час використовуємо. Зараз, наприклад, щоб ставити камери чи проводити більше підготовки військовослужбовців з інструкторами на полігонах.
Ми розуміємо, що такий підхід зараз неминучий на цьому історичному етапі. Я особисто вважаю, що дуже важливо з точки зору стратегічних комунікацій наших силових структур це говорити військовим, що їхня робота важлива, навіть коли вони просто ведуть спостереження. Звичайно, це нудніше, але однозначно — це необхідна робота. Зараз ми маємо певну передишку, треба максимально нарощувати свої потужності, бо невідомо, скільки це триватиме. Найімовірно, навесні будуть загострення, наприклад, від снайперського вогню. Це характерно для кожної весни. Але ми не знаємо, в який момент можуть початись повномасштабні дії. Наше завдання зараз — розвивати технічно і фахово Збройні сили України.
— Чого потребує армія зараз?
— Зараз гостро не вистачає безпілотників і квадрокоптерів. Ця проблема досі не вирішена на рівні батальйону. Державні закупівлі не відбуваються і не скоро відбудуться, все, що «літає» зараз, — волонтерське. Воно не дороге, це його плюс, але це теж відносно тому, що 50 000 — це теж гроші. Зараз закуповуємо телевізори, ноутбуки — дуже потрібні та у великій кількості. Військові їх використовують для безпілотних команд, яким потрібно обробляти великі об’єми відео, тому потрібна і висока потужність процесора, і висока роздільна здатність екрану. Ще обладнання для снайпінгу, постійно закуповуємо сумки сапера для розмінування, планшети під програму «Броня для артилерії», обладнання швидко старіє, а програма оновлюється, це потрібно замінювати. Тепловізори і прилади нічного бачення теж потрібні, але їх хай закуповує держава, є ті речі, які можуть закрити волонтери, а є те, що — будьте ласкаві.
— Фонд «Повернись живим», як і багато інших ініціатив, 2014-го зародився через практично відсутність забезпечення українського війська в умовах війни. Чи змінилося державне забезпечення військових за цей час?
— Я категорично проти «зради». Однозначно стало більше того, що забезпечує держава. Нормалізувалася ситуація з харчуванням, одягом та взуттям. Потрошку закуповують озброєння, відновлюють техніку, ремонтують. Потреби в котлетах немає. Інша річ, що можна привезти котлети, щоб побачитись, бо військові дуже раді бачити цивільних людей. Це ознака того, що їх не забули. Але зростає потреба в медицині, і це досить тривожно.
