Діана КОЛНОГУЗОВА, 23 роки, журналістка, Вінниця:
«Життя мені подобається. І навіть вибрики долі, які це життя підкидає — теж подобаються. З прикольного і дуже позитивного, що траплялося зі мною останнім часом, пов’язані лише робочі моменти. Звісно, окрім роботи, в мене є ще особисте життя, але прокидаюсь і засинаю я лише з думками про те, куди піти, з ким поговорити і як швидко це відписати.
Найголовнішим бонусом цього літа я назву пропозицію стажуватися у всеукраїнському медіа. Паралельно було багато ініціятив від інших працедавців з фрілансу про довготривалу співпрацю. Тимчасом я написала багато крутих текстів, відвідала чимало заходів, познайомилася з різними людьми, і найкраще — зуміла допомогти людині зібрати кошти на лікування. Можливість говорити на публіку — моя перевага.
Останнім часом я вирішила практикувати позитивне мислення і до всього підходити з гумором. Бо за кожним закритим проєктом, за кожним залитим текстом на сайт стоїть багато роботи, часом недоспаних ночей та біганини. Втім, це не завадило мені відсвяткувати четвертий день народження моєї доньки та найкращої подружки, заради якої я роблю все те, що роблю.
Про негатив розказувати не хочу і не буду, хоча факапів вистачає. Я фаталістка, і моя філософія дуже проста: все відбувається дуже вчасно і не просто так. А значить — треба скоріше вчитися приймати все, що нас оточує, що нас навчає і що нас інколи мучить. Останнє (останніх) можна залоскотати, щоб не повадно було. Все буде добре, як не сьогодні, то на наступному тижні. Цьомаю і обіймаю всіх, кому кепсько і хто зневірився, і тих, хто просто робить свою роботу!».
Софія ХОДЄЄВА, 19 років, студентка, журналістка, Київ:
«Я намагаюся не ділити життя на хороші та погані події, тому що це погіршує мій психологічний стан. Усе, що зі мною трапляється, я сприймаю як досвід. З позитивного — я взяла невелику відпустку від фрілансерської практики, і тижнів два відпочивала від новин у світі технологій та науки, медіаграмотності, фактчеку. Я навчаюся на журналістку і працюю за фахом, тож не варитися у лоні рідної професії було корисно, це освіжило мій погляд на сферу і дало сили й далі оперативно писати про важливе.
Крім цього, мене покинула непозбувна бентега, що без антидепресантів, які я приймала пів року, я буквально не зможу жити далі. Коли звикаєш, що вранці кожного дня на тебе чекають дві пігулки (ранок точно починається не з кави), якось незвично прокидатися без потреби ставити цю галочку в уявному списку завдань.
Прикро, що університетські канікули завершуються, тому що минулий семестр і сесія мене виснажили, і бажання повертатися у звичний графік немає. На мене чекає друга зміна, тобто пари починатимуться о третій дня, та і предмети типу логіки і правознавства мені не цікаві, тільки зміщують фокус з журналістики».
Влад БОДНАР, 29 років, журналіст-розслідувач, Вінниця:
«Що сказати, мені 27 вересня виповнюється 30 років, і мене це довго досить сильно грузило. Бо ж ніби тобі вже не 20 з хвостиком, ти вже зовсім доросла людина. З одно боку, хотілок купа, а як толком подивитись, то нічого з того немає. Виникає страх, що все хороше вже в минулому. Я думав про це майже рік, і от лише зараз трохи відпускає, навпаки — думаю, що в 30 багато людей тільки набирають оберти.
Загалом я людина досить депресивна, і коли втрачається нитка сенсу, то стає важче, але це все періодами.
Я живу один і працюю зараз на фрілансі, і це не покращує ситуацію, якби ще їздив на роботу, спілкувався з колегами, було б краще. Ну, мінуси фрілансу. Зараз ніби маю два вектори розвитку: самореалізація та особисте життя. Але себе я тут ще не знайшов.
Я сім років займаюсь розслідувальною журналістикою, і це непросто, але у Вінниці це мало кому справді потрібно. Дуже важко знайти фінансування, і, відповідно, дохід не стабільний. а журналістика — це ж творча робота. А тут потрібно креативити, муза теж не завадить, і те, що це небезпечна робота, ніхто не відміняв. І на все це постійно потрібно шукати гроші, так багато хто і перегорає. Але я поки в нормі. Грубо кажучи, живу і вірю в краще».
Дарія ДIДИК, 25 років, журналістка, Вінниця:
«Моє хороше за останній час тісно пов’язане з внутрішнім відчуттям спокою і насолодою літом. Здається, закінчуючи школу чи університет, ми прощаємось із тим безтурботним байдикуванням протягом трьох місяців — коли тільки ти, твої друзі й найпрекрасніші літні миті.
Та зовсім нещодавно я зрозуміла, що насправді безтурботність нікуди не зникла. Просто тепер вона опинилась у моїх власних руках і більше не залежить від календарних примх. Дуже приємно усвідомлювати, як багато в нашому житті залежить від нас самих.
А що стосується поганого у моєму житті, то воно найчастіше пов’язане з поганими новинами, від яких не завжди вдається абстрагуватися. Буває, хвилею накривають тебе відчуття безпорадності й болю, коли читаєш/бачиш/пишеш про чергове «зло». Та у той самий момент розумію, що завдяки таким темним подіям вчусь ще більше радіти всьому світлому й переможному».
