Місяць минув після початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну. Протистояння по всьому фронту триває щогодини з перемінним ступенем інтенсивності. Оцінку ж ситуації, аналіз і прогнози експерти зараз мають можливість робити більш виважено, адже в цілому вже чіткіше видно баланс сил, слабкі та сильні сторони противників.
За цей місяць світ побачив винятковий героїзм української армії і вміння воювати. Президент Володимир Зеленський на хвилі світової підтримки України відчув силу власних позицій вимагаючи допомоги від Заходу та навіть стверджуючи те, що ще місяць тому здавалось фантастичним. «Прошу вас, ніколи не кажіть нам, що наша армія не відповідає стандартам НАТО», - наголосив в своєму зверненні до західних партнерів президент 24 березня.
Тим не менше, ситуація на фронті напружена. Щодоби маємо втрати і руйнації від шалених атак агресора, який не рахується ні з чим. Вже майже повністю знищений Маріуполь. З перших днів під постійними ракетними атаками знаходяться Харків, Чернігів, Суми та інші міста нашої країни. Ворог цілить і в регіони західної України намагаючись не просто нашкодити нашому глибокому тилу, але й продемонструвати свої «довгі руки». Київ, як ключова ціль агресора, зазнає атак з неба, але так і не пустив окупанта. Натомість передмістя столиці потерпають від російського терору. Проте очевидно, що і окупант зараз вимушений адаптуватись до нових реалій війни, до нашого потужного спротиву на який він не очікував.
На ці теми «День» поспілкувався з воєнним журналістом, спеціальним кореспондентом Інформаційного агентства «Армія Інформ» Олександром Шульманом.
«24 ЛЮТОГО БІЛЬШІСТЬ РОСІЙСЬКИХ РАКЕТ ВДАРИЛИ В ПУСТОТУ»
- Олександре, в ніч на 24 лютого ми з вами віртуально стежили за ситуацією обмінюючись в facebook скудними, але тривожними коментарями. Для пересічного громадянина потенційне широкомасштабне вторгнення в Україну було з області жахливої фантастики. Ви ж навпаки в ту ніч писали про те, що вторгнення очікується з години на годину. Все ж таки наскільки українці від вищого військово-політичного командування до суспільства в цілому були готові до такого катастрофічного розвитку подій?
- Щодо вищого військово-політичного та військового командування я говорити не буду, адже це не мій рівень оцінок. Але можна судити по результатам. Як відомо, 24 лютого більшість російських ракет вдарили в пустоту. Наші літаки були в повітрі, частина ракет була збита, але на жаль все ж таки частина ракет досягла цілі. Проте того тотального винищення «всього і вся», яке планувалось рашистами, не відбулось. Це говорить про те, що українським військовим командуванням були вжиті адекватні і своєчасні заходи.
Авіаційна і ракетна компонента для росіян була превалюючою згідно з доктриною ведення війни на яку вони робили особливий упор. Таким чином видно, що вони «обламались», що теж свідчить на користь нашого воєнного керівництва. Що стосується армії, сухопутних військ, боєздатності наших частин і з’єднань, то, як бачимо, прорив росіяни не здійснили. Наприклад, їхній десант в Гостомелі під Києвом був локалізований, захопити там аеродром для доставки власних військ у них не вийшло. Окрім того аеродроми в інших містах розбити не вийшло. І в цьому є так само першочергова заслуга наших Збройних Сил.
- Багато хто задається питанням чому не були підірвані мости на перешийку між Кримом і материком, чому не всі літаки, зокрема наша «Мрія» не були своєчасно евакуйовані… Існував фактор диверсії внаслідок чого все ж таки агресор фрагментарно досягнув своїх цілей?
- Я не можу коментувати це – не моя компетенція. Можу сказати, що одним з перших героїв цієї війни був український боєць інженер окремого батальйону матрос Віталій Скакун, який підірвав генічеський автомобільний міст разом із собою. Тому можна сказати, що армія зробила все, щоб не допустити катастрофи в тих масштабах, які нам загрожували.
«РОСІЯНИ ХОТІЛИ ПОКАЗАТИ, ЩО ЛАМАЮТЬ ХРЕБЕТ ФАШИЗМУ, А НАСПРАВДІ САМІ ВПРОВАДИЛИ ТОТАЛІТАРИЗМ»
- У вас було відчуття, що за ці 8 років ми занадто розслабились і сприймали війну, яка фактично тривала весь цей час, як щось далеке і відсторонене від буденного життя країни в цілому?
- Я як спеціальний кореспондент Інформаційного агентства Міністерства оборони, безумовно, ці тенденції відслідковував і звичайно не мав ілюзій стосовно того, що війна перейшла в фазу затухання, що вона буде млявою. У мене не було думок, що ця війна буде локальною в межах Луганської та Донецької областей. Видно було, що росіяни постійно підтягують війська. На своїх навчаннях вони проводили відпрацювання наступальних та глибоких наступальних операцій. Вони періодично проводили прискорені перегрупування військ з Далекого сходу на Урал і навпаки, із заходу Росії на південь, тощо. Тобто напрацьовувались всі варіанти швидкого накопичення, концентрації військ з відпрацюванням проривів в дусі концепцій 30-х років та Другої світової війни розробленої заступником начальника Штаба Червоної Армії Триандафилловим та головним інспектором танкових військ Калиновським. За великим рахунком від тої воєнної теорії вони далеко не відійшли. Таким чином в їхньому уявленні за теорією ми зараз маємо Другу світову війну з класичними варіантами спроб прориву, охвату, тільки помножену на відому самонадійність і дурість, яка пов’язана з недооцінкою нас як противника і застосуванням замість армад бомбардувальників ракетних ударів.
Тому всі ці роки мені було зрозуміло, що рано чи пізно вони підуть далі і війна буде велика в тому числі із загрозою нашим західним союзникам, партнерам з НАТО. Якщо пригадати промову президента Російської Федерації В. В. Путіна на Мюнхенській конференції з питань політики безпеки 10 лютого 2007, яка була присвячена однополярності сучасної світової політики і баченню місця і ролі Росії в сучасному світі і фактично заяву про небажання миритися з поточним статусом Росії як одного з аутсайдерів світової політики, то стає зрозумілим, що для нього таке проводження війни було питанням життя чи смерті. До цієї великої війни він готувався 20 років.
- Воєнні доктрини до яких звертається російська армія в будь-якому разі спираються ще й на ідеологічний пласт, де намішано все – і царизм, і більшовизм, і православ’я. Вони усюди намагаються висмоктати власну «велич». І такий підхід віддає хворобливістю, історичним комплексом меншовартості, що є дуже небезпечним фактором для всіх хто оточує Росію.
- Вони цю «велич» дійсно шукають де можна і де не можна. Але якщо подивитись на всі їхні «перемоги» починаючи з Кримської війни та першої оборони Севастополя 1854-1855 років, яка скінчилась поразкою Росії, забороною на відновлення Чорноморського флоту і втратою попередніх досягнень ще Катерини II, то дійсно виникає питання про їхню адекватність. Якщо подивитись на Велику вітчизняну війну 1941-1945 років (у відриві від Другої Світової), то й там говорити про перемогу без ленд-лізу, без другого фронту і без мільйонів бездарно загублених життів не можна.
- Світ змінюється і змінюються в тому числі підходи до війни. Багато говориться про реформування армій, яке полягає не лише в технологічному оснащенні та еволюції методів війни, але й організаційних засад. Те, що росіяни, судячи з першого місяця масштабної війни, недооцінили нас можливо зокрема полягає в незлагодженій координації між їхнім вищим політичним керівництвом, військовим командуванням та реальним розумінням ситуації? Таке може бути внаслідок того що підлеглі просто боялись інформувати про реальний стан речей своє начальство?
- Не дивлячись на всі розповіді начальника генерального штабу ЗС РФ генерала армії Валерія Герасимова про нову концепцію нової війни, росіяни дійсно мислять категоріями, як я вже сказав, Другої Світової війни. Захоплення територій, боротьба з «нацизмом», з «бандерівцями», розмови про те, що Росія в кільці ворогів з якими треба розправитись першими – всі ці міфи рано чи пізно починають володарювати над мізками не лише звичайних росіян, які дивляться російське телебачення, але й тими хто безпосередньо приймає рішення. Вони постійно культивують думку, що їх всі навколо хочуть знищити. На питання навіщо їх вбивати, коли можна просто за безцінь скупити їхні копалини та все інше, вони відповісти не можуть, але при цьому ще більше апелюють до погроз зокрема ядерною зброєю.
В свій час мені доводилось спілкуватись з росіянами на тему військово-історичної реконструкції. Якщо для наших реконструкторів це була свого роду гра, то для них це було щось релігійним, овіяним вищим сенсом. Безумовно, в їхній поведінці, в тому потужному ідеологічному супроводженні культу війни, «перемоги» було щось нераціональне, щось несумісне з логікою здорового суспільства, яке хоче жити в мирі і думає про спокійне щасливе майбутнє. Це не може не відбиватись на стосунках як в самому російському суспільстві, яке «проковтнуло» цю нову війну, так і в армії. А викривлене уявлення про дійсність неодмінно призводить до неадекватних і часто самовбивчих рішень.
- До речі спершу окупант почав загравати з СМЕРШ, МГБ та іншими абревіатурами «смутного времени» в окупованому Луганську і Донецьку. Вони наче проводили експеримент в часі над людьми, апелюючи до безкарності, непомірної жорстокості і витравлення будь-яких прав ще донедавна вільних людей.
- Вони хотіли показати, що мовляв ламають хребет фашизму, а насправді самі впровадили засади тоталітаризму. При цьому росіяни намагаються не пригадувати важливий факт, що тоді в 1940-х роках минулого сторіччя нацизму ламали хребет всім світом. Натомість Москва намагається ту Перемогу привласнити виключно собі. Вони пригадують слова Сталіна 1945-го року з його тосту за начебто єдиного переможця в тій війні - «русский народ». А Путін взагалі договорився до того, що за декілька років до окупації Криму, у 2010, сказав, що перемогти тоді могли і без України. І це при тому, що з 6 командармів танкових армій троє були українцями – Дмитро Лелюшенко, Андрій Кравченко, Павло Рибалко, командувач 16 повітряною армією - українець Сергій Руденко, командувачі фронтами – українці Андрій Єрьоменко, Іван Черняховський - загалом, серед генералів та адміралів їх близько 300. 7 мільйонів українців бились в лавах Червоної Армії проти нацизму. Звичайно Кремль про це воліє забути. При цьому Кремль пригадує про 40, 80 або 100 тисяч бійців УПА, які начебто воювали за Німеччину, про дивізію SS «Галичина», але забуває, що майже мільйон росіян служили в Вермахті на різних посадах. Бачимо, що у Кремля завжди було викривлене і вибіркове ставлення до історії і вона для них не була наукою, а навпаки засобом пропаганди, інструментом агресії. Звідки у росіян така жага до агресії в XXI столітті можна лише здогадуватись. Тим не менше, переконати мільйони своїх громадян в такій спотвореній псевдоісторичній концепції «величі» і «винятковості» Кремль зумів. Призводить це до абсолютно аморальних і шизофренічних вчинків. Так, директор Інституту економічних стратегій РАН Олександр Агеєв, наприклад, навіть запропонував дати право голосу 27 мільйонам загиблих у ІІ Світовій… Як? А запропонувавши голосувати за померлих їхнім онукам. Ідіотизм, який там був сприйнятий багатьма всерйоз і схвально. Тільки зараз проти російського нацизму згуртувався весь світ, але вони цього ніяк не можуть збагнути.
- Все ж таки, прийняття такого рівня рішень як масштабний і вже нічим не прикритий напад на сусідню країну, яка займає величезну по міркам Європи територію, виправдати масовим божевіллям не можна. Можливо там дійсно розхитана система прийняття рішень і верхівка живе в штучно створених оточенням псевдо-реаліях про дійсний стан речей?
- Думаю, що цей фактор дійсно існує. Якщо пригадати Олімпіаду в Сочі 2014-го року перед нападом Росії на український Крим, то буквально за кілька днів до неї в мережу потрапила інформація про те, що до Олімпіади не було готова безліч об’єктів. А в рапортах все було ажурно. Довелось нашвидкуруч латати недоліки підготовки до такої події в яку були вкладені неймовірні кошти. Безумовно в Росії внаслідок неймовірної корупції і при цьому авторитарному устрою реальність життя і зміст докладів «на верх» не кореспондуються. Але це для Росії норма. Тому, коли вони говорять про свою непереможну армію, можна пригадати їхню «Армату», яка заглухла перед парадом на Червоній площі. При цьому набагато смішніше виглядають їхні танки, в тому числі Т-90М («Прорив»). Коли наші спеціалісти оглядають їх, в якості трофеїв, то бачать, що там частина приладів навіть не стоїть на місці. Тобто всі ці показові виступи на парадах були лише великою пропагандистською бульбашкою, яка не відповідала тим масштабам завдань, які вони поставили перед собою.
До технічних і організаційних моментів треба додати вигадану та неспроможну концепцію «единого народа». Ця концепція просто не витримала ваги тих «квітів», якими українці зустріли «братній» російський народ. При цьому думка про те, що українці їх будуть зустрічати квітами розганялась ще в 2014-му році. Але вже тоді росіяни побачили як ми їхні танки благополучно палимо і під Дебальцево, і в Луганському аеропорті, і в Донецькому. Потім знову їх переконували пропагандою, що вторгнення в Україну – це буде легка прогулянка і їх приймуть як «освободителей».
«СТРАТЕГІЯ АКТИВНОЇ ОБОРОНИ НАШИМ КОМАНДУВАННЯМ ОБРАНА АБСОЛЮТНО ПРАВИЛЬНО»
- До масштабного вторгнення у нас був період, коли українська армія могла наростити власні спроможності в тому числі через навчання. Враховуючи потужність і масштаб ворога в експертних колах почав широко використовуватись термін «асиметрична війна», «асиметрична відповідь». Бачимо зараз, що на нас суне величезна армада, але при цьому вона глухне під підході до великих стратегічних міст. Це і є та сама асиметрія на практиці?
- Зауважу, що сама по собі ця армада не глухне. Її відпрацьовує наша артилерія, наша піхота, танки і наша авіація. Танки дійсно бруду не бояться і, якщо б наша армія їх не довбала, то вони б ці болота пройшли.
З приводу асиметричної відповіді і в тому числі методів ведення партизанської війни, то про деякі речі говорити зарано адже це взагалі не є темою для широкого висвітлення і дискусій. Робота Сил спеціальних операцій має свою специфіку і можна сказати лише те, що вони дійсно працюють і роблять свою роботу ефективно. В цьому випадку офіційні звіти цієї структури відповідають тому, що бачать всі громадяни на власні очі – ворогу дається відсіч в тому числі і в його тилу.
- І на таку відсіч не очікував ні ворог, ні наші західні партнери. Деякі українські дипломати зізнались, що певні європейські країни навіть не хотіли нам допомагати в перший день вторгнення мотивуючи відмову тим, що нам все одно залишилось небагато часу, а отже немає сенсу рятувати «без п’яти хвилин небіжчика». Навіть добуті дані від полонених свідчать про те, що на всю «операцію» по Україні росіяни виділили 15 діб. Зрештою маємо вже більше місяця спротиву. Можна сказати, що дії агресора мають в чомусь успіх?
- Як можна бачити сьогодні, стратегія активної оборони була командуванням обрана абсолютно правильно. Якщо згадати 1941 рік, то Червона Армія зазнавала поразку за поразкою у тому числі і тому, що війська кидались в безкінечні контратаки. Знаменита поразка Червоної Армії в танковій битві під Дубном (її ще називають битвою під Бродами) наприкінці червня 1941 року була викликана зокрема тим, що в бій кидались цілі корпуси без розвідки, без зв’язку і без узгодження. Якщо б ми зараз стали в глуху оборону за принципом «ні кроку назад», то мали б зовсім інший результат, ніж маємо зараз. Ще практика Першої світової війни довела, що немає невразливої оборони. Спочатку на передньому краї працює артилерія, яка вибиває особовий склад, озброєння та техніку, а потім вже в хід йде піхота. Так руйнується статичний спротив. Наприклад, в Дебальцево нашою помилкою було те, що частина наших танків були розкидані по опорним пунктам і були жорстко прив’язані до позицій. Це призвело тоді до великих втрат в танкових частинах. Адже за час умовного затишшя зими 2014-2015 років безпілотники ворога ретельно вивчили наші позиції. Відповідно їх просто накрили артилерією у відповідний момент. В той же час під Попасною нами був збережений пересувний резерв. 1 лютого, коли ворог намагався прорватись через нашу оборону на цій ділянці фронту, саме застосування маневреного резерву зірвало всі плани противника по оточенню наших військ. Тоді на опорному пункті «Саша» мобільна група з двох танків переколотила всю диверсійну групу рашистів. Таким чином подібна тактика оборони себе виправдала. А саме: нагло наступає колона росіян, яка не зустрічає спротиву; потім вони потрапляють до вогневого мішку, де від них залишається те, що ми часто бачимо на фото і відео – металобрухт від техніки та обвуглені тіла. Це все призводить до того, що ворог просто намагається уникнути загибелі і виявляється повністю демотивованим. Були випадки, коли наш боєць спалив за допомогою NLAW один танк, а екіпаж другого танку просто полишив бойову машину. Так нам дістався цілий і неушкоджений танк в якості трофею.
- В якомусь сенсі це і є асиметрія навіть якщо не брати до уваги ССО та партизанів. Орієнтація на місцевості, грамотне застосування сили, військова кмітливість і виняткова вмотивованість в бою, адже наші солдати воюють на своїй землі, дозволяють протистояти противнику, який превалює в кількості сили і техніки.
- Тут варто пригадати теорію нанесення дрібних порізів, коли противнику наноситься багато дрібних поранень, які спершу здаються незначними. Але зрештою він поступово стікає кров’ю. Так ці порізи переходять з кількості в якість. Безумовно при цьому велику роль грає набутий досвід всіх родів військ. Велика сила – це не тільки хотіти, а й і вміти вбити ворога. І ця сила набагато потужніша за те стадо, яке прийшло на нашу землю, щоб грабувати і руйнувати.
«ЩЕ В 2014-МУ РОЦІ БУЛО ЗРОЗУМІЛО, ЩО НІЯКОГО БЛІЦ-КРІГУ У РОСІЯН ПРОТИ НАС НЕ ВИЙДЕ»
- Знову ж таки, у пересічного громадянина все одно залишається важливе питання. За принципом Жукова в Росії «баби понароджали» тих кого не шкода. Що ми можемо протиставити такій кількості живої сили агресора з її танками, літаками, ракетами, які досягають віддалених цілей?
- Спочатку треба чітко визначити, що уявляє собою вся ця армада. Ця армада складається не лише з солдат чи техніки. Зараз ми маємо безпрецедентну підтримку Заходу в тому числі через санкції, які влучно і потужно б’ють по російським олігархам. Останні вже втратити дуже багато з того, що для них є сенсом існування і гарантією власної безпеки. Вони вже не є рукопотисканні в світі. Така ситуація не може тривати довго і Росія зараз нагадує діжку з порохом. Рано чи пізно вона за таких умов вибухне. І ще бачимо, як щури тікають з корабля, що є передвісником великих потрясінь, які чекають Росію. Тут вже ракети Кремлю не допоможуть, а лише можуть прискорити катастрофу.
Україна може протиставити цій орді низку факторів. Зокрема зброю, яку нам поставляють наші союзники. При чому, що важливо, це сучасна зброя, яка дозволяє ефективно чинити опір. Цікавий момент полягає в тому, що Європа в цьому плані технологічно посунулась досить далеко, але за великим рахунком вони не воювали з 1945 року. Україна ж воює вже 8 років здобуваючи новий бойовий досвід. Ми маємо, як-то кажуть бойовий дух. На сьогодні таких армій, які здатні воювати з рівним по силі супротивником не так і багато. Це Росія, це Україна, це Туреччина, яка знаходиться в стані війни з курдами, це сирійська армія, як не дивно, це Ізраїль і це США, які воюють по всьому світі. Знову ж таки США роблять ставку більше на техніку ніж на особистісні властивості воїнів. В цьому розкладі, дійсно, армія Росії виглядає досить потужно. І єдина армія з якою вона реально мала справу і яка їй обламала зуби – це українська армія. Ще в 2014-му році було зрозуміло, що ніякого бліц-крігу у росіян проти нас не вийде. При цьому вони ганебно проявляють себе відіграючись на цивільному населенні з яким поводяться гірше за нацистів. І це вже бачить весь світ. Вони фактично знищили Волноваху, Маріуполь, зносять Харків, Чернігів, Северодонецьк. Всі бачать у що вони перетворили передмістя столиці – Бучу, Ірпінь, Бородянку, Гостомель та інші містечка. Весь світ знає як вони гатили реактивною артилерією по Херсону, Миколаєву, Києву. Як долітали їхні ракети до Львову. Це типова тактика подонків, які воліють бомбити цивільних з метою повернути Україну в XIX століття. Але у нас достатньо сил і підтримки вистояти. Грамотне використання сил і засобів дає свої результати. У нас безліч свідчень майстерності нашої армії, яка постійно зростає.
- А чи можемо ми звільнити всю територію України з Луганськом, Донецьком і Кримом?
- Ще перед початком широкомасштабного вторгнення Росії я говорив з багатьма військовими і у них був один настрій: нехай тільки Путін сунеться! Вони реально були заряджені не лише на спротив, але й метою покінчити з цією війною остаточною перемогою. Але перемога має свою страшну ціну. Так, ми зараз втрачаємо людей і техніку. Маємо окуповані території. Як свого часу говорив генерал-майор ЗСУ Олег Мікац, тоді комбриг 93 бригади, під Донецьким аеропортом: «росіяни утилізують своє сміття, а ми втрачаємо найкращих людей». І хлопці, які воюють зараз, воюють не лише за землю, а й за те щоб відплатити за загиблих друзів і побратимів, за кожну краплю крові і кожну сльозу.
А у Росії є кілька шляхів в майбутньому. Повний розпад на «князівства» з постійними внутрішніми конфліктами. На сході на них чекає Китай. На півдні вже активізується Талібан. Скоро запалає Кавказ. Інакше кажучи зовнішня обстановка для Росії перетворюється не на дуже сприятливу, а навіть ворожу. Путін не розумів у яку халепу він потрапив, коли пішов війною Україну. І, як це не дивно, але врятувати Росію він розпаду може саме Україна. Це інший шлях для Росії. На жаль критичні межі Кремль вже перетнув і, коли вся ця незграбна величезна конструкція повалиться, то під її уламками можемо опинитись і Україна, і Білорусь, і країни Балтії, і країни Кавказу. Тому чим швидше ми переможемо невиліковну Росію, тим краще буде для всіх включаючи і її саму.
