У Габріеля Гарсії Маркеса в романі «Осінь патріарха», який мені колись пощастило перекладати, серед безлічі інших є й такий цікавий епізод. Старезний диктатор прокидається о третій годині ночі й починає віддавати накази так,наче надворі білий день. Його оточення намагається пояснити диктатору, що ранок іще не настав, але той не хоче нікого слухати. І тоді по всій країні на всіх шибках починають малювати сонця, бо й сама природа не сміє суперечити навіженому правителю.
Здавалося б, фантасмагорія. Але часом трапляється так, що реальність переважає найхимерніші вигадки письменника. Особливо, коли йдеться про путінську Росію. Бо там диктаторові ніхто й не намагається нічого пояснювати: депутати, міністри, ЗМІ не лише слухняно виконують все,що заманеться феесбешному фюреру, а часто-густо прагнуть потішити його власними вірнопідданчими ініціативами.
Чого варта хоча б ідея судового переслідування екс-президента СРСР Михайла Горбачова за розпад Радянського Союзу? Невже невтямки, що історичні процеси мають свою логіку розвитку, і пробувати зупинити їхній плин однаково, що затикати пальцем струмок? З таким самим успіхом московські ура-патріоти можуть вимагати посмертного засудження капітана 2 рангу Олексія Пещурова, який 7 жовтня 1867 року (це ж треба, на день народження самого В.В.П. – щоправда за старим стилем і за 85 років перед появою того на світ) як спеціальний представник російського уряду підписав документ про передачу Аляски Сполученим Штатам Америки за 7,2 млн. доларів. Чому б Держдумі не визнати цей документ таким, що не має законної юридичної сили? Тим паче,що й гроші давно скінчилися.
Адже метушаться нині держдумці навколо проекту закону, згідно з яким «завідомо неправосудними» визнаватимуться рішення іноземних судів стосовно російських громадян». Ще й голова думського комітету з питань конституційного законодавства Володимир Плигін наголосив, що цей законопроект «спрямований на захист прав та інтересів» росіян. Як Росія, застосовуючи широкий арсенал засобів від провокацій до збройного втручання, «захищає» невідомо кого від невідомо чого, світ мав нагоду пересвідчитися на прикладі Україні.
Як же діяти світові в умовах, коли вище керівництво Росії поводиться, м‘яко кажучи, неадекватно. Гадаю, рецепт за цих обставин має бути один. Закрити двері перед російськими туристами. Не запрошувати російських гастролерів, науковців, студентів. Щоб ні в кого не виникало спокуси їх від чогось чи когось «захищати». Інакше нещодавній жарт українських діаспорян щодо створення в Португалії Новоросійської Лісабонської Республіки, яку, мовляв, влада Росії повинна «захищати», може зрештою виявитися не так дотепним, як пророчим. Що як наступною ціллю Путіна та його оточення стануть США? Адже там у 21 штаті з 50 для одержання водійських прав можна складати письмовий іспит російською, а в штаті Нью-Йорк згідно з внесеною в 2009 році поправкою до виборчого законодавства в містах, де мешкає понад 1 мільйон осіб, усі документи, пов‘язані з виборчим процесом, повинні перекладатися на російську. А це,за логікою Кремля, і є те саме російськомовне населення, яке конче слід боронити.
Тим часом, як на мене, найбільш нагальною для Держдуми є заборона на території Російської Федерації дії жартівливого, але від того не менш слушного закону Мерфі 1949 року, згідно з яким «якщо існують два способи щось зробити, причому один із них призводить до катастрофи, то хтось неодмінно обере саме цей спосіб».
