Віктор ЗАМ’ЯТІН, міжнародний оглядач «Дня»
Україна — важливий чинник європейської безпеки та стабільності,
з нею рахуються, її думку поважають — це можна почути від будь-якої високопоставленої
особи, що займається зовнішніми контактами.
Якби це було так, то, напевно, Європейська Комісія не схвалила б нову
порцію санкцій проти Югославії без попередніх консультацій з Києвом.
Річ зовсім не в тому, що сербська армія та поліція правильно чи неправильно
провели акцію проти косовських албанців, — і, відповідно, правильно чи
неправильно покарали Югославію.
Річ в тому, що з введенням нових міжнародних економічних санкцій проти
Бєлграда дуже може бути, що судноплавство по Дунаю для України знову фактично
припиниться — як це вже було під час попередніх санкцій проти СРЮ, що діяли
в 1992-1996 роках. Яких збитків було завдано Україні, неможливо підрахувати
навіть приблизно, оскільки йдеться не лише про конкретні втрати, а й про
втрати потенційних можливостей, у тому числі й транзитних у транспортуванні
товарів та торгівлі. Ясно лише, що вони обчислюються мільярдами доларів.
Деякі сподівання хоча б на часткове відшкодування цих збитків Київ покладав
на ООН та на програми повоєнної відбудови Боснії — але, схоже, ні в ООН,
ні в Сараєво голосу ключової для європейської стабільності держави просто
не чують.
Навряд чи хтось зможе поручитися, що зараз просто не повториться ця
ситуація — особливо враховуючи, що відносини між Україною та Європейським
Союзом могли б бути набагато кращими.
Те, що при ухваленні якихось рішень, які відчутно зачіпають наші інтереси,
нашим поглядом здебільшого навіть не цікавляться, стало мало не нормою
міжнародних відносин в останні роки. Цим, очевидно, може вимірюватися реальна
вага країни на міжнародній арені, і багато в чому це залежить від внутрішньої
ситуації в ній. До держави ставляться саме так, як вона, на думку «сильних
світу цього», заслуговує. Таким чином, спроби України хоч якось впливати
на хід європейських процесів поки що виглядають утопічними.
Очевидно, що за цим прикладом будуть й інші — при тому, що слів про
визнання України виключно важливою державою буде ще багато. І ніщо поки
не свідчить про те, що прецедент буде подолано.
Зрештою, щоб відстоювати свою позицію, потрібно мати саму позицію і
засоби для відстоювання. Часом же, на превеликий жаль, відчувається, що
українському керівництву абсолютно байдуже, як цю державу насправді сприймають
за кордоном.
