Наталя ВІКУЛІНА, «День»
Маргарет Тетчер уже не може вважатися єдиним претендентом на прізвисько «залізної леді»: нині у світовій політиці з'явилася американка, яка не поступається британському екс-прем'єру твердістю та рішучістю. Держсекретар США Мадлен Олбрайт - жінка, яка поважає силу, каже те, що думає, і не надто полюбляє слово «компроміс».
Мабуть, саме на такого голову дипломатичного відомства й чекали американці, які іноді - несправедливо - кажуть, що за Воррена Крістофера місце держсекретаря було вакантним. Вони не відчувають особливого пієтету й перед Олбрайт, однак заслуги її визнають.
А їх немало. Вона була першим американським представником при ООН, який водночас був членом кабінету міністрів і Ради національної безпеки. Олбрайт - перша в історії жінка-держсекретар, вона має найбільшу серед жінок платню в держструктурах. А за часів свого викладання у Джорджтаунському університеті її чотири роки поспіль визнавали найкращим професором цього авторитетного закладу.
Навряд чи хтось міг собі уявити, що Мадлен, донька чеського дипломата єврейського походження, який попросив у США політичного притулку, згодом стане «головним» американським дипломатом. Утім, Марія-Яна Корбелова (як звали Олбрайт у дитинстві) спочатку й не прагнула займатися дипломатією. Вона була типовою нудною відмінницею, яка писала про політику у студентській газеті і мріяла про журналістську кар'єру. Їй не судилося стати майстром пера. Перепоною для цього став... її чоловік Джозеф Олбрайт, спадкоємець газетних магнатів, з яким вона одружилася одразу після закінчення коледжу. Один із редакторів, який працював в Олбрайта, сказав тоді Мадлен: «Люба, ти можеш хотіти бути репортером, але ти не можеш працювати в конкуруючій газеті, і ти не можеш працювати в газеті свого чоловіка. Чого б тобі не знайти іншу кар'єру?»
Нині про рішучі дії журналістки, яка не відбулася, знає весь світ. Саме вона наполягла на необхідності масованого бомбардування сербських укріплень під час боснійської війни. Природно, Олбрайт не могла не відстоювати і необхідність бомбардування Іраку. Для України важливим є тверде переконання Олбрайт, що НАТО потрібно розширити до кордонів Росії. Пручання Москви - і в сербському, і в натовському питаннях - не здатне пом'якшити рішучість американського держсекретаря, відомої своїм, м'яко кажучи, скептичним ставленням до політики Кремля. Утім, у світі нараховується чимало країн, які викликали чи викликають в Олбрайт неприховане обурення. Чого варті хоча б такі її зауваження: «Коментарі французького міністра оборони є необгрунтованими і суперечливими», «Сомалі - кінчена держава» - або звернення до військових лідерів на Гаїті: «Ви можете залишити країну з доброї волі і негайно або без доброї волі, але також негайно». На переконання Олбрайт, дипломатія дипломатією, але дуже важливо казати те, що думаєш. Напевно, Україна під час одноденного візиту держсекретаря до Києва нарешті почує не дипломатичний відгук про «конструктивний розвиток двосторонніх відносин», а щось конкретніше.
