Оружие вытаскивают грешники, натягивают лука своего, чтобы перестрелять нищих, заколоть правых сердцем. Оружие их войдет в сердце их, и луки их сломаются.
Владимир Мономах, великий князь киевский (1113-1125), государственный и политический деятель

2021-й – ювілейний для України. І для «Дня»

Цього року ми нагадаємо й актуалізуємо напрацьовані газетою сенси й ідеї, котрі можуть зміцнити нашу країну
11 января, 2021 - 18:55
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Одне з питань традиційної новорічно-різдвяної анкети для наших читачів, авторів, експертів ми присвятили 25-річчю «Дня» і власне 2021-й хочемо провести у світлі цієї дати. Ви спитаєте: чи не забагато про себе? Відповімо: можливо, було б і забагато, якби насправді йшлося лише про історію одного з перших «товстих» щоденних видань незалежної України (але й вона варта окремої, не одної розповіді), але ж ідеться передусім про наробок «Дня» для країни, яка цього року відзначає 30-річчя відновлення своєї Незалежності.

Газета «День» уперше побачила світ 11 вересня 1996 року, а 13 січня 1997-го її очолила Лариса Івшина. Редакційний «корабель» за ці вже майже чверть віку пройшов, як і країна, чимало штормів, водночас у газеті завжди намагалися дивитися трохи далі «за горизонт», тож, як каже Лариса Олексіївна, маємо алібі перед історією — воно у застереженнях і прогнозах, розумінні розриву «зв’язку часів» і баченні, як його можна відновити, ба більше — гуманітарній та політичній платформі, що її створила газета. Все це в різних формах виходило у «Дні», наших книгах, озвучувалося під час редакційних круглих столів та Днів «Дня» в різних містах.

«РОЛЬ ГАЗЕТИ В УСВІДОМЛЕННІ УКРАЇНСЬКИМ СУСПІЛЬСТВОМ ВЛАСНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ВАЖКО ПЕРЕОЦІНИТИ»

Наша головна гордість — та спільнота читачів, авторів, експертів, яку вдалося згуртувати, зберегти і примножити протягом майже 25 років. До неї безсумнівно належить і доктор історичних наук, професор Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, котрий, до речі, днями відзначив черговий день народження. Ми щиро вітаємо Станіслава Владиславовича і бажаємо бадьорості духу!

«Переглядаючи свій список газетних публікацій, я побачив свою першу (у співавторстві з професором Юрієм Шаповалом) публікацію в газеті «День»: «Чехія рятувала українську вільну науку» (1997, 24 травня). В ній ми розповідали про підсумки міжнародної наукової конференції, присвяченої 75-річчю з дня заснування Української господарської академії в Подебрадах, яка відбувалася в Карловому університеті, — пригадує Станіслав Владиславович. — Відтоді газета «День» завжди публікувала мої звіти про наукові конференції, присвячені актуальним питанням вітчизняної історії. Як правило, це були конференції, де розглядалися проблеми Голодомору 1932—1933 рр. в Україні. Виступи науковців Національної академії наук на цю теми підготували грунт для прийняття Верховною Радою України у 2006 році закону про визнання Голодомору геноцидом. Цей закон було ухвалено, незважаючи на жорстку опозицію дуже впливової в ті часи комуністичної фракції у нашому парламенті. Публікації, присвячені не менш важливим «білим плямам» (наприклад, визвольним змаганням 1917 — 1920 років або визвольній боротьбі Української повстанської армії) теж відкривали перед читачами газети справжню, неспотворену історію радянської України. Роль газети в усвідомленні українським суспільством власної ідентичності, захисті європейського вектора розвитку України важко переоцінити. Газетна публікація є одноденкою, але це не стосується газети «День». По-перше, всі публікації збережені в чудово організованому архіві, який доступний для кожного користувача її інтернет-сайту. Подруге, публікації з найбільш важливих проблем нашого минулого зібрані в книгах, представлених у Бібліотеці газети «День». За чверть століття зібралася досить вагома колекція таких книг.


ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Вдячний газеті за те, що вона змогла зібрати мої найбільш важливі статті з проблематики Голодомору і опублікувати їх книжками українською, російською, румунською і вірменською мовами. Англійська версія цих статей теж доступна користувачам  інтернет-сайту газети.

Зрозуміло, що вітчизняна історія далеко не вичерпує змісту газети. В ній читачі знаходять відповіді на всі проблеми, які перебувають у центрі уваги українського суспільства. Проте я не міг би назвати іншої газети, яка приділяла б стільки уваги проблемам історії, які вийшли на передній план ідеологічного протистояння з путінською Росією».

ЧОМУ «ДЕНЬ» І ВСІ ІНШІ»?

«Вони перемогли. Але ми були праві» — ця вікопомна фраза головного редактора «Дня» визначила стратегію видання починаючи з 1999 року. Після поразки, на нашу думку, найбільш підготовленого до державної роботи кандидата на президентських виборах Лариса Олексіївна сказала: «Тепер ми будемо займатися суспільством». І, як могла, почала нарощувати «острівці живого» у «кислому середовищі» тодішнього політичного життя. На щастя, тут редакція знайшла своїх союзників — з-поміж істориків, філософів, літературознавців та багатьох інших наших авторів. І так само наших прекрасних читачів — котрим теж знайшлася трибуна на шпальтах «Пошта «Дня». Саме наші читачі багато в чому й спонукали до перенесення знакових газетних матеріалів у книжковий формат — згадаймо історію Андрія Іванка з Кропивницького, котрий на презентації в тодішньому Кіровограді приніс власний конволют із вирізок матеріалів рубрики «Україна Incognita». У людей був запит на власну історію, і «День» з когортою своїх авторів став першим, хто його якісно задовольнив — у різних формах, наприклад окремого сайта «Україна Incognita». Так само нашим союзником у всі роки був соціально відповідальний бізнес — адже саме за його підтримки побачили світ книги і втілилося чимало інтелектуальних ініціатив «Дня».

Зараз уже час задовольняти попит на знання історії новітньої — адже її трактування залежить від інтересів, так би мовити, стейкхолдерів. «День» же започаткував серію «Новітня історія для чайників» і видав трилогію — саме з погляду інтересів державності та громадян. Тож маємо надію, що якраз громадяни — наші відповідальні читачі — і сформують нарешті запит на відповідальну політику, про який повряскчас нагадує «День».

«День» і всі інші», — часом говорить наша головний редактор, і недарма. Скажімо, де ще ви прочитаєте про глибинні наслідки незавершеності «справи Гонгадзе-Подольського», як не у «Дні»? А їхнє усвідомлення вкрай важливо для розуміння контексту сучасної політики, недарма учасники багатьох наборів Літньої школи журналістики «Дня» відзначали як одну з тих, що найбільше запам’яталися, саме зустріч з редактором відділу політики Іваном Капсамуном, де він незмінно порушує це питання. Або хто ще сказав (та чи почули й зрозуміли?) про наші Майдани, як «Революції, що ходять задом наперед»? Яке ще видання послідовно захищає «культурний шар» Києва, його архітектурні пам’ятки й історичне обличчя? Інна Лиховид роками веде хроніку «варваризації» забудовників та надає активістам, що борються проти свавілля, можливість бути почутими й чинити тиск на владу. А де ще так фахово висвітлюються всі новинки культурної афіші? Де ще можна прочитати стільки глибоких розмов з представниками дипломатичного корпусу України та послів різних країн, наприклад щодо їхнього досвіду долання пандемії коронавірусу, цілу серію яких записав Микола Сірук?

А яке ще щоденне видання видало цілу серію серйозних книг з давньої та новітньої історії України, а деякі з них ще й донесло до англо-, польсько— та болгаромовного читача? Якот бестселер 2016 року «Сестра моя, Софія...», що вже потрапив у болгарському перекладі до Софії і був там високо оцінений? І таких прикладів можна наводити ще багато. Зокрема й для понеділка, 11 січня, у нас є дві дати і дві книги (про це більше — в матеріалі Олесі Шуткевич)

Дуже хочеться, щоб редакція в цю річницю змогла пишатися і втіленими новими ідеями, і тим, яку широку підтримку (зокрема й ту, про яку писав Чикаленко) вони здобули.

Підготувала Ольга ХАРЧЕНКО, «День»
Газета: 
Рубрика: 




НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ