(до 75-річчя з дня народження Василя Корнієнка, 1923-1994)
Олексій ПЛОТНИКОВ, доктор економічних наук
4 квітня виповнилося б 75 років із дня народження Василя Петровича Корнієнка, доктора економічних наук, професора, одного з найяскравіших економістів повоєнної України.
Основна ідея, яка стала провідною ниткою його економічних поглядів, зводилася до того, що робоча сила й за соціалізму є товаром. За теперішніх часів не так важливо - хто й що думає про соціалізм, капіталізм, або про неподобства, що творяться в Україні. Але за часів найжорстокішої командно-адміністративної системи й домінування "єдино вірної" ідеології це був серйозний виклик правлячому режимові. При оцінці позиції автора потрібно враховувати, що товарну форму робочої сили він розглядав стосовно державно-бюрократичної організації суспільства, яке тривалий час називалося соціалістичним.
Погляди Василя Корнієнка почали формуватися із середини п'ятдесятих років. Але реальний конфлікт із домінуючою в суспільстві ідеологією відбувся 1966 року. У цей час в Інституті економіки Академії наук України відбулася дискусія з питання про механізм, який регулює соціалістичне виробництво. Підводячи її підсумки як завідувач відділом політичної економії цього інституту В. Корнієнко публічно поставив питання про товарність робочої сили. З огляду офіційної ідеології саме це вже було безперечною крамолою. Але в поле зору широкої наукової громадськості потрапила лише стаття, опублікована спільно з Ю. Пахомовим у вересневому номері часопису "Економіка Радянської України" за 1966 рік. Цей виступ зазнав особливо запеклих нападів. В. Корнієнко потрапляє в число неблагонадійних, його звільняють від завідування відділом і незабаром виганяють з Інституту економіки.
1974 року В. Корнієнко зробив спробу прорватися в друк зі своєю концепцією в книзі "Особиста власність як соціалістичні виробничі відносини". Тут він відстоює раніше сформульовану концепцію про товарність робочої сили і виходить на положення: "Визначальне значення має... те, хто та з якою метою купує робочу силу". Цього влада не могла йому подарувати. У книзі було помічено дві глобальні вади: по-перше, визнання робочої сили товаром; а, по-друге, невизнання розвинутого соціалізму. Один із тогочасних компартійних керівників обурювався, що в зображенні Корнієнка соціалізм виявився ближчим до капіталізму, ніж до комунізму. Призначений для продажу тираж книги був знищений, збереглася лише та його частина, що надійшла до бібліотек. Сам автор зазнав чергового публічного гоніння. Усе, що після цього дозволялося вченому - це працювати професором кафедри політичної економії і читати суворо нормативний курс студентам другого курсу.
Наступного разу авторові вдалося обнародувати свою ідею лише 1983 року в матеріалах наукової конференції, що відбулася в Уфі. Нарешті, в колективній монографії, виданій 1985 року, В. Корнієнко знову відстоював тезу про робочу силу як товар, всіляко камуфлюючи її. У 1988 та 1990 роках у московських часописах "Питання економіки" та "Економічні науки" він легалізує свої ідеї. Це традиційно траплялося з вітчизняними інакодумцями, які часто саме в московських наукових колах знаходили моральну підтримку та співчуття.
Ідеї В. Корнієнка визнавалися в Україні на відносно невеликому відрізкові часу: приблизно протягом другої половини 1989 - першої половини 1990 років. Як до, так і після цього періоду, його статті в наукових збірках супроводжувалися боязливими посиланнями редколегій "про незгоду з поглядами автора". Він був ученим однозначно лівої орієнтації, але його бачення економічних засад суспільства не вписувалося ані в канони часів компартійної монополії, ані в програми численних лівих, котрі виникли після здобуття Україною незалежності.
На відміну від політичних дисидентів, він не пройшов через в'язниці й табори. Його ставлення до самвидаву та переслідуваних творів літератури й мистецтва було шанобливим, але не більше того. Будучи економістом, він хотів змінити передусім економічне підгрунтя суспільства, а до боротьби з політичною системою ставився досить прохолодно.
Він керував аспірантами, був науковим консультантом докторських дисертацій. Але, як істинний інтелігент, ніколи не нав'язував своїм послідовникам особистих поглядів. Він був інакомислячим і дуже цінував право на інакомислення інших.
В. Корнієнка характеризують непохитна послідовність переконань і ставлення до нього з боку суспільства. На жаль, в традиціях суспільства й колективу, де він працював останні роки (Інститут народного господарства, перейменований в Економічний університет), якнайшвидше забувати яскраві особистості, які хоч чимось вирізняються з натовпу й підносяться над ним.
Країні, котра вже сім років має незалежність, проте так і не має національної економічної ідеї, час переглянути історичний багаж національних економічних теорій і пантеон їх творців. Не можна мати в ньому одного М. Туган-Барановського й пишатися лише економічними поглядами Лесі Українки. Уважне ставлення та повага до спадщини минулого послужить майбутньому української держави.
