Монолог мера з приводу ювілею міста
Євген ТУР
МІСТО ТЯГНЕТЬСЯ ДО СОНЦЯ Й ЛЮДЕЙ
ФОТО Р. ОРЛА
Вони вміють жити. У тому забутому вже більшістю населення країни
розумінні, коли не розмінюються на дрібниці, а просто радіють життю. Колеги,
що приїхали на ювілей міста, зі здивуванням виявили світлі обличчя людей,
що безтурботно прогулюються.
Таким було перше враження від знайомства з 65-тисячним містом, яке
впевнено дивиться в майбутнє з не такого вже й поганого сьогодення.
Спочатку міський голова Іллічівська викроїв для інтерв’ю лише п’ятнадцять
хвилин, але вони потім плавно перетворилися на цілу годину. Валерій Якович
Хмельнюк чесно зізнався, що давати інтерв’ю не любить. Але коли це трапляється,
то виходить монолог господаря міста, який чітко знає, чого і як він хоче
домогтися. Він вів бесіду і думав про те, що не за горами літо, що треба
будувати й доводити розпочате до пуття, знаходити шляхи залучення інвестицій,
та й просто заробляти для міста гроші. Щоб місто жило. Повнокровно і, наскільки
це можливо, щасливо.
ХІБА МОЖНА ЗРАДИТИ ЛЮДЕЙ?..
Коли за мера міста віддають більше 92% голосів, хіба можна після цього
зрадити людей, що виявили тобі таку величезну довіру? Мене часто питають:
як ви відпрацювали три з половиною роки в ранзі міського голови? Відповідь
незмінно одна: я не працював — я прожив разом з іллічівцями ці нелегкі
роки. Можна назвати багато цифр, і всі вони будуть переконливими. Хто б
міг, наприклад, уявити, що економічний потенціал міста зросте за цей період
у 2,3 раза, прибутки — в 2 рази, питома вага міста в бюджеті області —
в 3 рази. В місті працюють всі дитячі садки, люди п’ють воду, яка відповідає
європейським стандартам. Кожний пенсіонер у Іллічівську може безкоштовно
підлікувати зуби або поставити протези, інвалід — отримати медикаменти,
діабетик — безкоштовний інсулін. Змінилося саме місто: порт, що вже помирав,
став сьогодні одним з найприбутковіших підприємств країни. Сюди надійшли
величезні інвестиції, а це, в свою чергу, означає збільшення кількості
робочих місць і зростання заробітної платні. Якщо підбивати підсумки сказаному,
то дуже хочеться, щоб вартість іллічівської квартири й далі перебувала
на рівні Одеси три роки тому, а народжуваність продовжувала впевнено зростати.
МІСТО З НЕЗВИЧАЙНОЮ АУРОЮ
У нас — відкрите місто. Від інших міст Іллічівськ передусім відрізняється
людьми: тут така незвичайна аура... В нашому місті абсолютно немає політики,
якщо не вважати політикою спрямованість на соціальне забезпечення людей.
Містом «бігають» дві швидкі допомоги — страхова й муніципальна. Причому
муніципальна за якістю краща. Страхова — платна, а муніципальна — безкоштовна.
Кажуть, Хмельнюк будує соціалізм в окремо взятому місті. У нас така ідеологія
— ми хочемо від нерівності перейти до вищої і кращої якості життя. При
цьому ми розуміємо, що неможливо облагодіяти всіх відразу. Ми кажемо: зробімо
нормальні палати й медобслуговування для страхової медицини, а завтра в
цій же лікарні влаштуємо такі ж палати для муніципальної. Так ми й робимо.
Спробуйте знайти в країні інше місто, де можна було б безкоштовно відновити
зуби. У нас — 15 тисяч пенсіонерів, кожен рік потрібно 120 тисяч гривень.
Мені іноді докоряють, мовляв, Валерію Яковичу, ну що таке дати додатково
18 гривень учасникові або інвалідові війни на медикаменти... А якщо не
дати, то звідки він їх візьме? Ми безкоштовно забезпечуємо інсуліном всіх
хворих діабетом, з минулого року за рахунок мерії безкоштовно лікуємо туберкульозних
хворих. Ми закупили й безкоштовно видаємо медикаменти для «інфарктників».
Загалом, намагаємося максимально допомогти людям. Мабуть, в цьому і полягає
наш феномен.
ВЕЛИКІ СПРАВИ ПОЧИНАЮТЬСЯ З ДРІБНИЦЬ
Під час проведення планерок на моєму столі лежить щодекадний аналіз виконання
планів економічного розвитку підприємств. Ось свіже зведення: обсяги виробництва
в березні в порівнянні з лютим збільшилися на 107%. Три роки тому порт
«топтався» на обсязі 8 млн. тонн перероблених вантажів на рік. Цього ж
року планується переробити вже 12 млн. тонн. Це величезний ривок.
Або, скажімо, $12 млн. інвестицій під гарантії мерії. Та ми півтора
роки проштовхували цей проект. Треба було психологію змінювати, у портовиків
— у тому числі. Змінили і зараз почали працювати. Днями розглядали пропозицію
ще про $10 млн. інвестицій для порту.
ГОДУВАЛЬНИК МІСТА — ПОРТ
ФОТО Р. ОРЛА
Або інший приклад: ми будуємо спільно з турками взуттєву фабрику на
200 робочих місць. Здавалося б, дрібниця. Але за минулий рік у Іллічівську
з’явилося близько 2 тисяч робочих місць, причому лише 5% в промисловості
і транспорті, а інші — в середньому й малому бізнесі. Відкрили в місті
шикарний супермаркет, «Морячок» називається, який не поступається кращим
крамницям Одеси. Там працюють 75 осіб, це наші хлопчики та дівчата, які
дістали шматок хліба. Ось так ми намагаємося вирішувати проблеми, в цьому
і полягає секрет феномену. Ми знизили тарифи на ринковий збір, і надходження
зросли в 2,5 раза, тому що стали приїжджати селяни. На вулицях ви не побачите
торговців — у нас 4 стаціонарних базари.
РЕАЛЬНЕ МАЙБУТНЄ: ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ
Наші плани в основному зверстані й мають ясні контури. Вже в першому півріччі
ми відкриємо взуттєву фабрику. Почав працювати зерновий комплекс, а це
— експорт. Як економіст, я вважаю, що Україна повинна продавати до 10 млн.
тонн зерна на рік: іншого джерела отримання валюти у нас поки що немає.
Ми також відновлюємо винну базу, розкурочену через непродуманість за часів
антиалкогольної кампанії. Розгортатимемо завод з виробництва зернокомплексів.
Під час нещодавніх відвідин міста Президентом я отримав від нього низку
доручень, дуже цікавих. Це і друга черга зернокомплексу, і створення вільної
економічної зони в районі «Антарктики», і полегшення позицій Чорноморського
морського пароплавства — адже ми пов’язуємо економічний розвиток Іллічівська
з активізацією роботи пароплавства, з ремонтом кораблів. До речі, зараз
ми реанімуємо судноремонтний завод — провели «реконструкцію» його керівництва.
Мерія не усувається від розв’язання тих проблем, які вона повинна вирішувати,
і ми вважаємо, що робота підприємств міста не може бути поза сферою діяльності
міської влади. По-перше, це визначено законом, а по-друге, чим же ще керувати?
Якщо не буде грошей, не буде прибутків, міський бюджет буде порожнім. Інша
річ, що маса стимулів відсутня. Це ненормально, коли місто заробляє, а
йому залишають 6% прибутків, в той час, як згідно із законом 100% повинні
залишатися на рівні місцевого самоврядування. Або, скажімо, 38% прибуткового
податку залишаються в місті. Ми підрахували й виявилося, що в місті в середньому
залишається менше 20% прибутків, решта йде нагору. У той же час доводиться
фінансувати багато федеральних служб: наприклад, пожежна частина не отримувала
зарплатню 6 місяців. Благоустрій міста, зміцнення берега, завершення робіт
на каналізаційній насосній і очисних спорудах — все це величезна праця.
Не забута і сучасна індустрія відпочинку на березі моря: ми вважаємо, що
у нас в останні два роки найчистіші
пляжі в Україні. Минулого року морська вода відповідала держстандартові,
що в наш час — рідкісне явище. Цього року проводитимемо всеукраїнські змагання
з пляжного волейболу — я думаю, що проведемо їх на європейському рівні.
Наприкінці року в нас виступлять найсильніші важкоатлети світу. Це також
повинно залучити туристів. На 60 тисяч населення в нас дві команди вищої
ліги — з футзалу та гандболу. Плюс у другій лізі футбольна команда, яку
плануємо вивести в першу лігу.
ВІДВЕРТО ПРО НАБОЛІЛЕ
Окрім міста, є ще й прилеглі села — це також територія міськради. Ці села
не знають проблем з фінансуванням — всі виплати здійснюються за рахунок
міського бюджету. Ми разом вирішуємо проблеми газифікації. Досить сказати,
що три роки тому жоден сільський будинок ще не був газифікований. А сьогодні
половина Олександрівки й третина Малої Долини вже мають газ, закінчується
проектування газифікації Бурлачої Балки.
Звичайно ж, розвиток ВЕЗ в зоні «Антарктики» різко змінить економіко-соціальний
клімат в районі Бурлачої Балки і прилеглих територій. Ось у мене доручення
Президента, яке називається «Доручення за наслідками наради з керівниками
підприємств м. Іллічівська Одеської обл.». Тут цікавий текст: «У 10-денний
термін доповісти про хід підготовки ухвали про утворення вільної економічної
зони в м. Іллічівську». Це дуже цікава позиція. І далі: «У місячний термін
вивчити можливість завантаження потужностей пункту перевалки бавовни, підготувати
та направити відповідні пропозиції урядові Узбекистану... У місячний термін
проаналізувати можливості надання статусу критичного імпорту обладнанню
та технологіям, що постачаються на умовах інвестицій підприємствам України,
та звільнення їх від митних зборів та податків». Я написав листа Президентові,
а коли він був у нас, то під час 40-хвилинної доповіді сказав йому: «Ну
хіба це розумно, коли нам постачають сучасні технології, зокрема, зернокомплекси,
на яких працюватимуть наші люди, буде перероблятися наше зерно і зерно
з інших країн (зараз воно йде з Росії і Казахстану), і ми будемо заробляти
гроші державі, а ми — країна, що ввозить — обкладаємо їх на повну котушку
податками. Або інше: я вважаю злочином, коли ми ремонтуємо судна, не українські
(тому що, на мій погляд, українських кораблів більше немає), а зарубіжні,
в основному, грецькі, і ми повинні платити податок на додану вартість на
роботи, які виконуємо. Це у мене викликає не лише почуття жалю, але й,
якщо хочете, роздратування». Наприкінці я сказав Президентові: «Леоніде
Даниловичу, тут є лише один шлях: або закривати всі судноремонтні заводи
і сказати, що Україна більше не буде цим займатися, або не заважати працювати...
Я вже не кажу про те, щоб зробити так, як робиться в усьому світі: дати
цим заводам пільговий режим, дати нормальні кредити, як в Індії, Туреччині,
Китаї — та у всьому світі. Питання треба поставити так: або сказати «не
треба» — тоді ми заводи закриємо, або давайте щось робити». Мені здається,
він сприйняв с
казане дуже різко, звідси і з’явилися доручення урядові.
ЩОБ ЛЮДИ ВІДЧУВАЛИ ТУРБОТУ ВЛАДИ...
Звичайно, одними бюджетними грошима ми б не обійшлися, їх просто не вистачає.
Тому використовуємо також гроші спонсорів — а це потужний чинник. У нас
найбільший на півдні України (не поступається «Артекові») дитячий табір
колишнього ЧМП. Шкода тільки, що не приїжджають діти з інших регіонів:
злидні... А хіба було б погано, якби тут відпочивали діти, скажімо, з Західної
України. Але я розумію, що сільська західноукраїнська родина сьогодні не
в змозі відправити дитину на південь. Ось Іллічівський порт, інші портові
організації нашої країни ще можуть собі це дозволити: там частково беруть
витрати на себе підприємства. А взагалі, звичайній людині практично не
відпочити...
Ось я намагаюся щорічно їздити до Трускавця — нирки промити. І помітив,
що скоро там буде дорожче, аніж в Карлових Варах. Ціни зростають катастрофічно,
вони завеликі для людини середнього достатку. У Трускавці я рідко зустрічав
людей, у яких ранг нижче голови колгоспу. Ані доярки, ані свинарки, ані
робітника там не зустрінеш. А якщо вони й приїхали водички попити, то живуть
на квартирах.
А в Іллічівську ми зробимо все для нормального літнього відпочинку людей.
Побудуємо причальну лінію, щоб можна було вийти в море, всілякі гірки на
пляжах... Загалом, все, що треба для нормального проведення часу. Навіть
про собак подумали: побудуємо прекрасний майданчик для вигулювання собак
на березі моря, в парку — щоб собаки не вешталися вулицями міста. Там навіть
будуть спортивні снаряди для собак.
Коли ми готувалися до свята — без усіляких фієст та карнавальних ходів,
то все підпорядкували одній меті — благоустроєві міста, щоб кожний відчув
себе людиною. Ми пишаємося цим і хочемо, щоб люди праці відчували турботу
і увагу влади.
