Бортницька станція аерації (БСА) — один із найбільших у Європі комплексів з очистки стічних вод — роками є джерелом екологічної небезпеки не лише для Києва, а й для багатьох придніпровських міст і територій. Водночас, через бюрократичну тяганину і, ймовірно, корупційні інтереси з боку комунальних «бонз» ПрАТ «Київводоканал» досі не може розпочати капітальну реконструкцію цього небезпечного об’єкта — за вже надані Японією кошти.
Існує й інший бік медалі. Судячи з усього, українська сторона так і не планує раціонального використання найоб’ємніших відходів водоочистки — мулових мас, величезні обсяги яких накопичилися у відстійниках БСА. Тим часом високотехнологічна переробка цієї, на перший погляд, непотрібної та водночас небезпечної сировини могла би принести Україні значні економічні й енергетичні вигоди. Для цього варто було би звернути увагу на аналогічний успішний досвід Німеччини, Швеції та інших розвинутих європейських держав.
ТЕХНОГЕНННІ ЗАГРОЗИ БСА І НЕПОВОРОТКІСТЬ ВЛАДИ
Ще в березні 2015 року тодішній прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк багатообіцяюче заявив: «Сьогодні уряд приймає рішення про те, щоб профінансувати 80 млн грн на проектно-кошторисну документацію по Бортницькій станції аерації. І це означає, що після цього рішення 1,1 млрд дол. США, які надала Японія, буде освоюватися. Через, сподіваюся, два з половиною роки ми вже введемо нову установку на Бортницькій станції аерації на відповідні інвестиційні кошти від наших японських партнерів». Саме тоді Україна взяла 1 млрд дол. кредиту від уряду Японії.
У той час старт мега-проекту було заплановано на 2017 рік, а раніше тривали підготовчі роботи й створювалася проектно-кошторисна документація. Сьогодні на календарі — серпень 2020 року, а роботи з реконструкції БСА навіть не розпочалися. Тендер щодо вибору генерального підрядника цього мега-проекту ПрАТ «Київводоканал» оголосив лише навесні минулого року. Проте, за оцінкою японського консультанта і комунального підприємства, було визнано, що претендент не відповідає критеріям конкурсу.
Таким чином, лише нещодавно було оголошено новий тендер з дедлайном подання заявок до 6 листопада ц. р. Проте традиційно у вітчизняних умовах, одразу ж з’явився корупційний підтекст. Адже «ціна питання» в 1 млрд дол. — просто-таки гігантська, є величезний простір для «маневру». Так, за свідченням екс-міністра інфраструктури Володимира Омеляна, «і тут теж не обійшлося без скандалу — участь у тендері хочуть узяти пов’язані між собою компанії, щоб не допустити зниження ціни на роботи». Ну, не може український чиновник обійтися без схем та «відкатів», нехай навіть на кону — термінове уникнення техногенної катастрофи.
Тож наразі немає жодних гарантій, що початок реконструкції вкотре не відтермінують. Адже ще минулого року влада планувала, що станцію буде остаточно перебудовано до 2025 року. Проте наразі про цей дедлайн уже не йдеться.
Тим часом у результаті бездіяльності та погано прихованих корупційних інтересів з боку профільних топ-чиновників Бортницька станція аерації й далі залишається «бомбою уповільненою дії» не лише для киян, а й для мешканців інших подніпровських регіонів. І ось чому:
1. Бортницька станція аерації — єдине в столиці підприємство, до якого стікаються всі нечистоти Києва й 15 міст-супутників та селищ Київської області. Щодня на БСА потрапляє один мільйон тонн стічних вод, затримується майже 10 т сміття, яке після перероблення перетворюється на 3 тис. т сирого осаду. Очистка стічних вод (а це — побутові стоки із житлових та інших будівель, промислові стоки й дощові води із зливових каналізацій) проходить у кілька етапів на трьох блоках очисних споруд потужністю 600 тисяч кубометрів кожна. Збудовані ці блоки відповідно в 1964, 1976 і 1987 рр. — тож уже давно вичерпали експлуатаційний ресурс, обладнання й потужності зношені на 80—90%!
Причому значна частина залізобетонних та металевих конструкцій технологічних споруд — у напівзруйнованому стані, а трубопроводи «гниють» через корозію. Ще б пак: БСА була спроектована ще в 1950 — 1960-х роках, а отже є морально застарілою і практично не придатною до застосування. Дамби БСА, на яких уже відбувалися «локальні» прориви, просто-таки «дихають на ладан». Тим паче щороку, після весняного танення снігів рівень нечистот на території станції підвищується до критичного рівня. Це в будь-який момент може призвести до нещасних випадків та до масштабної екологічної катастрофи — з неконтрольованим cкиданням нечистот у річку Дніпро. І далі будемо зволікати з реконструкцією станції?!
2. На БСА застосовуються морально застарілі технології очищення стічних вод, зокрема архаїчне хлорування — відтак «питна вода» в комунальних мережах навіть приблизно не відповідає стандартам якості Європейського Союзу. Наприклад, ступінь видалення фосфатів «традиційними» способами становить 10 — 25%, залежно від сезону, що небезпечно для здоров’я мешканців Києва й області.
Разом з тим, практично кожна ділянка БСА породжує страшенний сморід, який покриває значну частину лівого берега столиці, а особливо — житлові масиви, розташовані поруч. Основними «пахучими» газами є сірководень і меркаптани, що інтенсивно виділяються в процесі біологічної очистки. Це відбувається через зношені очисні системи, які вже давно вичерпали свій експлуатаційний ресурс, — йдеться про первинні відстійники, грабельне відділення та каналізаційну станцію, яка приймає стоки. А надто — внаслідок впливу недосконалих технологій вторинної очистки, яка не передбачає довготривалої біологічної обробки стічних вод. Звідси — значні викиди газів із жахливим запахом у столичну атмосферу. Причому в «Київводоканалі» заявляють: мовляв, ситуація не зміниться, допоки БСА повністю не реконструюють. Отже, частина киян дихатиме ядучим повітрям ще, як мінімум, шість років!
3. Чи не найголовнішою проблемою БСА є нагромадження напіврідкої маси на так званих мулових полях. Цей мул утворюється внаслідок біологічної очистки стоків в аеротенках, де забруднена вода насичується повітрям і колонії мікроорганізмів поглинають органічні речовини. Після аеротанків, у яких вода затримується ще на 2—2,5 години, активний мул осідає і спрямовується до мулових «колодязів». На цьому етапі вода по каналу завдовжки майже в 9 км тече у Дніпро, а надлишок мулу відправляють на мулові поля, які займають площу у 272 га. Так-от, сьогодні ці резервуари переповнені майже втричі понад норму! Замість 3,5 мільйонів тонн, передбачених нормативами, вони містять аж 10 млн т мулової маси, яка накопичувалася десятиліттями.
Постійні викиди в атмосферу небезпечних хімічних сполук, зокрема СО2 та СН4, із мулових мас — це ще півбіди. Річ у тім, що все це мулове громаддя тримають п’ятиметрові дамби, які в багатьох місцях зносилися дощенту. І якщо сьогодні й надалі гальмувати з початком реконструкції БСЕ, то це може обернутися проривом дамб і стихійним скидом цього токсичного місива просто у Дніпро. Отже, існує реальна загроза масштабної техногенної катастрофи не лише українського, а й європейського масштабу. А подальше затягування старту реконструкції можна трактувати як злочинну недбалість вітчизняних топ-чиновників.
ОДНІ БАЧАТЬ БАГНО, ІНШІ — ЕНЕРГІЮ
На відміну від України, в деяких цивілізованих європейських державах мулові відходи водоканалів розглядаються як потужний енергетичний ресурс. Замість утилізації (яку в нас лише планують у майбутньому впровадити відповідно до проекту реконструкції БСА) осади від очистки стічних вод у ЄС переробляють на електроенергію і тепло — за допомогою найсучасніших технологій. Чи здатні українські чиновники мислити стратегічно в цьому контексті, щоби раціонально використовувати, на перший погляд, шкідливі відходи водоочищення? Запитання риторичне.
Так, очистці стічних вод у Німеччині приділяється посилена увага центральної та місцевої влади. Наприклад, процес повного видалення із каналізаційних вод шкідливих речовин на найбільшій у Берліні очисній станції «Рубелен» (Klarwerk Ruhleben) займає всього 24 години! Можливо, для українців це звучатиме дивно, але вода в кранах Берліна питна, безпечна й корисна, її з задоволенням споживають місцеві мешканці.
Крім того, педантичні німці витискають із процесу очищення стічних вод буквально все. Так, на власні очі довелося побачити очисну споруду, розташовану неподалік аеропорту Дюссельдорфа. Там рідина проходить трифазне очищення — механічне, біологічне та хімічне. Опісля чиста вода потрапляє до Рейну. Та є важливий нюанс: на очисному комплексі працює сучасний біогазовий комплекс, на якому із напіврідкого мулу (що утворюється внаслідок очистки стічних вод, а потім перегниває протягом 20 днів) видобувається біогаз. І вже з нього виробляється електроенергія й тепло. Причому отриманий енергетичний ресурс використовують не лише для виробничих приміщень, а й у комунальному секторі міста. А з відходів у вигляді попелу видобувають фосфор, який використовують у виробництві мінеральних добрив для сільського господарства. Практично замкнений цикл! Тож у результаті Німеччина входить у коло лідерів із виробництва біогазу в Європі і планує в перспективі відмовитися від ядерної енергетики на користь відновлювальних джерел енергії.
А скажімо, у Швеції біогазові комплекси на станціях очистки стічних вод впровадили ще наприкінці 1980-х років. Сьогодні в цій країні працюють понад 200 виробників біогазу на очисних комунальних спорудах. Причому будівництво біогазових установок на 50% субсидується державою. До речі, крім використання біогазу для видобутку тепла й електроенергії для комунального сектору, значна частина цього ресурсу використовується у виробництві моторного палива для транспортних засобів (авто і потягів). Завдяки довгостроковій національній стратегії сьогодні у Швеції понад 70% проданого автомобілістам газу — біогазовий метан. І це — найвище досягнення серед інших «біогазових» країн світу.
Подібні комплекси переробки мулу на біометан когенераторним способом працюють також у Данії, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та інших країнах, виступаючи важливою складовою енергобалансу цих країн. Якщо стисло, то принцип роботи біогазової установки побудований на основі анаеробного зброджування мулу. Далі газова суміш подається через систему очищення від сірководню та осушення в когенератор, де спалюється в пальнику — і таким чином виробляються тепло та електроенергія.
Головне, що не доводиться витрачати даремно кошти на банальну утилізацію мулових мас, внаслідок чого ще й забруднюється продуктами згоряння повітря. На жаль, саме цей непродуктивний алгоритм передбачений у «японському» проекті реконструкції БСА — про жодну «енергетичну» переробку там не йдеться.
Це при тому, що й в Україні існують новітні технології, що їх освоїли українські підприємства, які здатні вже сьогодні переробляти небезпечний мул в електроенергію і тепло. І коштують вони в сотні разів дешевше, аніж 1 млрд дол., наданий на реконструкцію БСА.
Зокрема, можна навести як приклад українсько-польський проект від 2014 р. «Будівництво лінії обробки мулу для Івано-Франківська» для місцевого водоканалу та проект 2017 р. щодо будівництва на основі австрійських технологій — надсучасної електростанції з переробки мулу на електроенергії в Дніпрі. Ці інноваційні напрацювання потрібно лише масштабувати в Україні.
Проте вітчизняні чиновники, на жаль, воліють «сліпо» не помічати цінних ресурсів, які натомість, згниваючи, захаращують навколишнє середовище і загрожують здоров’ю та життю українців.
КРИЗА ВОДОПОСТАЧАННЯ: ЩО МАЄ ЗРОБИТИ ВЛАДА?
Для уникнення колапсу української системи водопостачання — через архаїчний стан систем очищення стокових вод і катастрофічного, понаднормового нагромадження мулових відходів на вітчизняних станціях аерації — необхідні, як мінімум, такі кроки:
• уряд повинен розробити нову і реалістичну загальнонаціональну програму «Питна вода України» на 2021 — 2030 роки, в якій будуть покроково, в проектному форматі розписані алгоритми дій щодо комплексного аудиту інфраструктури й модернізації сфери водопостачання в усіх українських регіонах, визначені конкретні дедлайни, бюджетні, міжнародні донорські та кредитні джерела фінансування й відповідні бізнес-плани для кожного водоканалу. Програма має передбачати всеосяжну заміну водопровідних мереж, комплексну реконструкцію станцій очищення води, обладнання та робочих агрегатів, впровадження енергоефективної системи очистки стічних вод, використання «смарт»-технологій для управління водопостачальним комплексом;
• міжнародний тендер з визначення генерального підрядника для реконструкції БСА неодмінно має бути проведений, принаймні, до кінця поточного року, щоби з початку 2021-го нарешті відбувся старт робіт. Все ж таки розумно було би обрати генпідрядником зарубіжну, скажімо, німецьку чи шведську профільну компанію або консорціум із багатим досвідом у реалізації подібних мега-проектів, сучасним обладнанням та володінням новітніми технологіями. З іншого боку, підрядниками робіт мають стати профільні українські компанії. Водночас, управління реконструкцією з боку іноземної структури могло би стати запобіжником від корупційних дій і розкрадання коштів, на які аж надто ласі вітчизняні чиновники. Паралельно мають бути розроблені відповідні проекти реконструкції станцій очистки стоків для всіх українських водоканалів, з диверсифікацією джерел фінансування;
• уряд і місцеві органи влади повинні розробити програму переробки мулових відходів з енергетичною метою, що передбачатиме побудову біогазових комплексів на всіх регіональних водоканалах. Уже сьогодні потрібно інтегрувати до проекту реконструкції БСА відповідний модуль — щодо створення когенераційних біогазових установок для переробки (а не лише утилізації) мулових масивів у тепло й електроенергію — з подальшим використанням у ЖК-господарстві столиці. Уже сьогодні необхідно масштабно залучати німецькі, шведські, австрійські та інші технології — так, не обійдеться без значних витрат із бюджету. Втім, це не лише порятує Київ та річку Дніпро від жахливої екологічної катастрофи, а й створить колосальний економічний ефект.
