Я представляю в этой дискуссии всеукраинскую газету «День». Именно ту газету, на страницах которой Сергей Борисович Крымский публиковал последние 11 лет жизни десятки своих интервью, статей, комментариев... Не ради пиара нашего издания, а констатируя объективный факт, следует сказать, что «День» действительно в немалой степени (наряду с другими печатными СМИ) способствовал тому, что Сергей Борисович обрел широкую читательскую аудиторию в Украине, помог донести его идеи не только узкому кругу гуманитариев-профессионалов, но и десяткам тысяч «любителей», которые, однако, понимают исключительную важность высокого философского знания. Автор этих строк тоже не является ученым-философом, однако могу сказать, что общение с Сергеем Борисовичем, впечатляющие уроки гуманистического мышления, данные этим выдающимся человеком, оставили глубокий след в сознании — на всю жизнь. Поэтому хотел бы просто поделиться своими мыслями, своим пониманием, видением круга его идей.
Уже давно было замечено, что Сергей Борисович был редкостный, более того, уникальный талант: он мог заинтересовать даже человека, который никогда не имел никакого отношения к философии. Ведь смысл жизни, место человека во Вселенной Бытия, Добро и Зло в истории — это проблемы, которые по определению волнуют (по крайней мере, должны бы волновать) каждого — независимо от возраста, пола, национальной или профессиональной принадлежности. А Сергей Борисович умел говорить об этих вещах глубоко, интересно и нетривиально с кем угодно — то ли с академиком, то ли с дворником. И его всегда внимательно слушали, потому что он говорил ясно и просто (но отнюдь не примитивно), искренне уважая каждого собеседника. Это были не лекции, а беседы о высших смыслах.
Очень важный аспект нашего разговора — стратегия культуры глазами Сергея Крымского. Не будучи философом, позволю себе добавить буквально несколько слов — как я представляю подход Сергея Борисовича к этой проблеме. Философ считал (этой темы, он, в частности, коснулся и в «Утренних размышлениях»), что в эпоху третьего тысячелетия, в эпоху создания и становления качественно новой, невиданной доселе цивилизации предельно важными и необходимыми являются адекватные мировоззренческие ориентиры. И таким ориентиром (направляющей) может быть только императив человека — человека во всей необъятности его души, тайны судьбы и вечной жажде высших ценностей. А это, был убежден Сергей Борисович, возможно лишь через культуру. И никак иначе. Ученый не раз подчеркивал (в том числе и выступая с трибуны Верховной Рады примерно 15 лет назад), что ни одна страна не вышла из кризиса, используя только экономические методы и рычаги. Япония и Германия известные, однако далеко не единственные примеры. Потому что причина экономических кризисов кроется в переломе общественных ценностей и приоритетов (Украина здесь не является исключением). Вывод: стратегия культуры заключается в обновлении, актуализации, очищении этих жизненно важных ценностей.
И здесь глубокую тревогу Сергея Борисовича (особенно в последние годы жизни) вызывало неутешительное (деликатно выражаясь) культурное и нравственное состояние общества, особенно молодежи. Вот его слова из интервью газете «День» еще в 2010 году: «Духовная ситуация во многих странах христианской цивилизации (и, конечно, в Украине), особенно удаленность немалой части молодежи от высоких идеалов, мне лично со страшной ясностью напоминает о том, что подобное уже было в истории человечества. А именно: в момент катастрофы, краха старых языческих богов и начала крупнейшей революции — зарождения христианства». С одной стороны, приведенная мысль является свидетельством нерушимого оптимизма Философа, но с другой — очень не хотелось бы, чтобы как раз эта мысль со временем оказалась бы мудрым, грозным предостережением...
Как мы уже упоминали, профессор Крымский разговаривал с совершенно разными людьми действительно о самом главном — о смысле жизни, об этике. Как это понимал ученый? Он писал: «В Варшаве в одном из костелов есть современная икона Христа, которая изображает человека, несущего на руках самого себя, чтобы отдать то, что несет, людям. На мой взгляд, этот образ и является лучшим ответом на вопрос о смысле жизни».
И, несомненно, культура (стратегически продуманная, то есть ценностная: Сергей Борисович часто вспоминал мысль Маркса: «Культура, если она развивается стихийно, оставляет после себя пустыню») является тем смыслообразующим фундаментом, без которого любой разговор на эту тему вообще беспредметный. Причем Сергей Борисович не уставал опровергать соответствующие стереотипы, пусть даже и всеобще распространенные, в первую очередь относительно украинской культуры. Вот его строки из классического текста «Эффект высокого неба» («День», 2001 год): «Утверждают, что украинская культура — селянская... Да вообще никакая культура не может быть селянской! Культура вырабатывается в городах. И Украина — особый регион мира. Здесь до середины XVII века сел не было как таковых. Потому натиск степи могли выдержать только укрепленные места — города. То, что тогда называли «селом» (потом, конечно, возникали настоящие села) — это были казацкие хутора. А казачий хутор — это не село». Итак, ученый отстаивал городские корни украинской культуры, и это очень важно.
И еще отрывок из «Эффект высокого неба», где Сергей Борисович рассуждает об эсхатологических ожиданиях Конца Света, которые почти совпали по времени с сооружением нашей несравненной Софии Киевской. Он пишет: «Четыре века в Европе ждали Страшного Суда — молились, экономикой никто не занимался. Потом увидели, что Страшный Суд не наступил. Но на самом деле Страшный Суд был растянут во времени. Ведь во II тысячелетии погибло 400 миллионов человек, то есть все население, жившее в Х веке. За прошлое тысячелетие ни одна крупная социальная проблема не решена, такие, как проблема бедности, безработицы, преступности, молодежи». Однако и здесь правильная культурная стратегия (если угодно, ориентация на «софийность», на «эффект высокого неба») является пусть и недостаточной, но совершенно необходимой предпосылкой решения насущных проблем. Диалогичность мышления и общения, в «сократовском духе», когда важно не «взять верх» над оппонентом, а совместно с ним искать истину, понимая, что каждый обладает лишь частью истины, но никто не владеет ею целиком — вот была неповторимая особенность разговоров с Сергеем Борисовичем. Причем Философ легко, внезапно и всегда очень точно приводил примеры, которые навеки запечатлевались в памяти. К примеру, мнение Платона: «Все должно решать большинство. А если в меньшинстве останется мудрец?» Или притча о Сократе и его учениках, которую любил рассказывать ученый. Сократ вместе с учениками как-то встретил гетеру, которая сказала ему: «Вот я только пошевелю пальцем — и все твои ученики мигом перебегут ко мне». На что Сократ ответил: «Это не удивительно, потому что я предлагаю им трудный путь вверх, а ты — легкую дорогу в болото».
Я считаю, что пока жил и творил Сергей Борисович Крымский, как и академик Мирослав Владимирович Попович — нам было спокойнее, и мы имели меньше оснований беспокоиться за судьбу Украины и ее культуры. Потому что люди такого масштаба могли противостоять интеллектуальному обескровливанию общества. Тем более мы должны внимательно вчитаться в слова С.Б.Крымского: «Воспитание демократической культуры в социальной жизни Украины может быть успешным лишь благодаря привлечению интеллигенции к делу на широкой общественной основе».
Текст подготовлен для вечера памяти С. Б. Крымского
10 июня 2020 г.
Входження в Буття
Видавництво «Дух і Літера» разом з відомими українськими філософами провело онлайн-вечір, присвячений 90-річчю від дня народження Сергія Борисовича Кримського
Як казав класик, іти услід за думками видатної людини — справа неймовірно захоплива. Усвідомлювати, вивчати і залучати до реального інтелектуального життя українського сьогодення ідеї нашого незабутнього Філософа Сергія Борисовича Кримського — людини, котра на сторінках «Дня» упродовж багатьох років вчила мистецтва мудрості й мистецтва життя, — це і захопливо, і непросто, і конче необхідно. Саме постаті такого масштабу, як Сергій Борисович, реально, наживо втілювали духовність, життєво важливі моральні настанови — не меншою мірою, аніж високе філософське знання. Сергій Борисович, якого з повними підставами можна віднести, разом з Мирославом Володимировичем Поповичем, до покоління «філософів-шістдесятників», — залишив нам величезну спадщину високої цінності. Спадщину, яка досі не засвоєна або засвоєна не досить. А завдяки «Дню» він отримав потужну трибуну, яка потрібна інтелектуалові не менше, ніж будь-кому. Особливо за сучасних обставин.
Саме задля розв’язання такого вкрай важливого завдання видавництво «Дух і Літера» увечері 10 червня провело в онлайн-режимі вечір пам’яті Сергія Борисовича з нагоди його 90-річчя. У дискусії взяли участь знані українські філософи: Тарас Лютий (упорядник та редактор чотиритомника головних праць С. Б. Кримського, готується перевидання); Ігор Козловський — вчений-релігієзнавець, кандидат історичних наук; Віталій Туренко, кандидат філософських наук. Модератором заходу був Костянтин Сігов, керівник видавництва «Дух і Літера», очільник Центру європейських гуманітарних досліджень НаУКМА.
Маю вибачитися перед читачами за те, що за браком місця змушений відтворити лише найсуттєвіші моменти цього воістину цікавого вечора пам’яті. Через такий чинник зосередимось лише на найголовнішому.
Костянтин СIГОВ:
«Покоління Кримського і Поповича є унікальним у тому сенсі, що вони особисто знали людей, які хапались за револьвер при словах «Культура» і «Правда», людей, які ненавиділи справжню високу культуру. А тим часом для Сергія Борисовича культура завжди була безмежно важливою, бо, використовуючи його формулу, «в історичному бутті культури присутні образи, які розраховані на весь маршрут історії людства». Кримського упродовж усього життя мучило питання: в який спосіб, незважаючи на всі катастрофи ХХ століття і випробовування вже ХХІ століття, можна зберегти і розвинути великі надбання класичної культури? І він (той, хто читав Гегеля ще у шкільні роки) завжди дуже гостро реагував на щонайменші спроби принизити культуру, тим більше — зруйнувати її здобутки.
«Прямостояння» — оцей концепт Стуса був домінантою в розумінні культури Сергієм Борисовичем. Причому він наголошував, що культура — то є поняття нормативне; саме тому не все, що створене руками людини та суспільства (вбивчі приклади — Освенцим та ГУЛАГ), є культурою. І не всі технологічні досягнення є нею.
Для Кримського було дуже важливо дивитись, як саме, в який спосіб одна правда інтелектуально змагається з іншою, а в результаті (в ідеалі з погляду філософії та культури) виникає якісно нова «третя правда», яка стоїть над обома попередніми, будучи якісним синтезом кожної з них... Ця концепція «третьої правди» є наскрізною для багатьох філософських праць Сергія Борисовича.
Я безкінечно вдячний долі за те, що упродовж трьох років був аспірантом великого філософа».
Тарас ЛЮТИЙ:
«Сергій Борисович часто говорив і писав, що «філософію варто розуміти не більше й не менше, як спосіб виживання». Позаяк життя навколо нас та філософія тісно пов’язані між собою, то людські вчинки, все наше життя піддають доволі жорсткому іспиту ті чи інші філософські тези. Філософія, вважав С. Б. Кримський, дає нам змогу відбирати те, що є духовно цінним, що пройшло випробування часом та історією, — і, навпаки, випроваджувати все те, що є віджилим, мертвим. І ще він полюбляв образний вислів «Входження в Буття» — знову ж таки, вважаючи, що лише філософія дає людині таку можливість.
Сергій Борисович ретельно аналізував ключові українські архетипи, розуміючи їх як категорії, конче важливі для майбутнього, а не спадок далекого минулого. Так, архетип «Слова» він розглядав у контексті відомих слів Григорія Сковороди: «Світ розгортається як Книга; треба вміти прочитати її таємничі слова». А архетип «Свободи» сприймав дуже цікаво: основою свободи для нього була гідність, яку він тлумачив як неможливість ухилитись від Правди.
Зараз часто (занадто часто) вживають слово «духовність». Сергій Борисович вважав, що духовність — це внутрішній горизонт наших дій (саме дій, а не слів), зростання над собою, чесний погляд всередину себе. Не є духовністю, іронізував Сергій Борисович (а іронічність і почуття гумору були притаманні йому найвищою мірою), коли ти заходиш у кабінет чиновника, а там — ікони висять... Це — духовність, як мінімум, ілюзорна.
Дуже тривожило С. Б. Кримського те, що спостерігається дефіцит справжніх людських якостей. Серед таких — відраза до підлості, до жорстокості, до зла. Це, вважав Сергій Борисович, містить серйозну загрозу світові та Україні. Людська особистість тим часом є проектом самостановлення і перебуває в «ціннісно-смисловому універсумі», тобто у світі, який наповнений цінностями й смислами. Так що людина покликана розширювати межі цього універсуму».
***
Дискусія, як бачить читач, хоч і мала стосунок до фундаментальних проблем філософської науки, проте розгорталась навколо головного питання — гідного людини входження в Буття. Зрештою, варто зрозуміти, що такі дискусії потрібні не Сергію Борисовичу Кримському, а насамперед кожному з нас.
