Якщо запитати вінничан, хто такий Станіслав Потоцький, то більшість з них згадають про магната Речі Посполитої і Російської імперії, власника земель на Поділлі, зокрема й палацу в Тульчині. Дехто може копнути глибше і нагадати про його політичну кар’єру перекинчика, спритність балансувати між двома державами, доброчинність і зрештою безталанне кохання — доля подарувала йому три шлюби, але жоден із них не закінчився happy endом. Життя і діяльність Станіслава Фелікса Потоцького описані й переписані дослідниками як з України, так і сусідніх держав. Здавалося б, нічого нового більше не знайти. Однак локальна історія досі приховує чимало цікавих моментів. Один із них пов’язаний з портретом «Станіслава-Щенсного Потоцького з синами Щенсним-Єжи та Станіславом», який зберігається у Вінницькому обласному художньому музеї. Про те, що його реплік існує у світі три, знають одиниці. А зважаючи на те, що написав його один із найвідоміших австрійських портретистів Йоган Баптист Лампі Старший, творчість якого посідає провідне місце в історії мистецтв Італії, Австрії, Речі Посполитої та Російської імперії ХVІІІ ст., вартість цієї роботи оцінюється у мільйонах гривень. Попри це, музей не ховає її у фондах, а навпаки — цей портрет займає чільне місце у постійній експозиції. Її оглянути можна за символічних 20 гривень.
«У нас є відвідувачі, переважно з числа художників, які періодично приходять до музею, ставлять стілець перед цією роботою і можуть так просидіти більше години. У такий спосіб вони не лише черпають натхнення, але й вивчають технічні моменти: побудову композиції, гру світла, відтінків, тонів. Адже у Лампі Старшого є чого повчитися. Це знаний австрійський живописець, графік, мініатюрист, автор численних портретів монархів Європи та представників дворянства: Австрійського імператора Йосипа ІІ, Польського короля Станіслава-Августа, Російської імператриці Катерини ІІ, короля Карла та Елізабет Баварських та інших, — розповідає завідувач науково-дослідного відділу образотворчого мистецтва Вінницького обласного художнього музею Сергій БАРТКО. — Збережений портрет «Станіслава-Щенсного Потоцького з синами Щенсним-Єжи та Станіславом» — це одна із реплік. Загалом їх у світі існує три — зберігаються у Луврі, Варшавському Національному музеї і, власне, у Вінниці. Вони ідентичні в розмірах, техніці і майстерності, тобто один і один. Датування збігається, тобто в один час було написано три роботи. Хоча 1791 рік — це умовна дата, тобто дата завершення роботи. А скільки художник писав її — не відомо. Навіть сучасна експертиза не встановить, яка з робіт була написана першою чи останньою».
«ВАРТІСТЬ ПОРТРЕТА ВИМІРЮЄТЬСЯ МІЛЬЙОНАМИ ГРИВЕНЬ»
Портрет написаний Лампі під час дворічного, так званого польського періоду 1788-1790 рр., саме тоді він виконував численні портрети представників польсько-литовської шляхти: Радзивіллів, Любомирських і, звісно, Потоцьких. За словами Сергія Бартка, представлений портрет — один із найвиразніших творів художника, який прагнув створити власний монумент видатному польському магнатові. Генерал Потоцький зображений у парадній уніформі: блискучих обладунках, з блакитною орденською стрічкою й слуцьким поясом — символами високого суспільно-дворянського рангу. Потоцький та його сини Єжи і Станіслав утворюють єдину цілісну групу, автор вміло вписав фігури у середовище картинного простору, відтворив фактуру металу — досягнувши контрастів у полиску холодного панцера до м’якості тканини дитячого одягу, настроїв і темпераменту портретованих. Загалом художник створив своєрідну алегорію віку людини. Ми бачимо непосидючість хлопчика в домашньому костюмі, який міцно тримає руку батька, серйозного поміркованого юнака, що дивиться на нас, та зрілого чоловіка в лицарському обладунку.
«Складно сказати, де саме була написана ця робота. Більшість дослідників-мистецтвознавців вказують Варшаву. Але одна із версій-легенд, що це могло відбутися у Тульчині чи навіть Соболівці, де проживав у той період Потоцький, — інтригує Сергій Бартко. — Там також писали портрети, які потім зберігалися у картинній галереї Тульчинського палацу. В історичних джерелах про палац у Тульчині також йдеться, що Лампі міг перебувати при палаці, оскільки дружина Станіслава Юзефа Амалія сама була художницею. Її картини зберігаються в Польщі. Тобто при палаці була майстерня і потужний інтерес до мистецтва. І чому б правій руці польського короля було не запросити відомого художника до Тульчина?! Слід сказати, що рама на картині оригінальна, автентична, це ручна робота, покрита сусальним золотом. Фактично це предмет декоративно-ужиткового мистецтва, який можна вивчати як з картиною, так і окрема. Сама картина реставрувалася ще до 1986 року, на той час ще у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї.
У музейні фонди робота потрапила 1921 року з Немирівського маєтку. Зараз оціночна вартість портрета вимірюється мільйонами гривень, оскільки це унікальний твір, який не має аналогів в Україні. Для музею мати такі роботи у колекціях — це безцінно, бо шедеври Лампі зберігають в Ермітажі, Луврі — музеях світового рівня. У наших фондах дві роботи авторства Лампі Старшого. Підпису автора на картинах немає, але усі дослідники і реставратори в один голос кажуть, що це Лампі Старший».
«З ТУЛЬЧИНА ПОХОДИЛИ ДЕСЯТКИ КАРТИН РІЗНИХ ШКІЛ, ПЕРЕВАЖНО З XVIII СТОЛІТТЯ»
Говорячи про портрет «Станіслава-Щенсного Потоцького з синами Щенсним-Єжи та Станіславом», не треба забувати про те, що на той час в Тульчинському палаці панував певний тренд на мистецтво. Як каже краєзнавець, дослідник з Тульчина Владислав ВІГУРЖИНСЬКИЙ, палац вміщував понад 100 кімнат, театр, бібліотеку, що налічувала приблизно 17 тисяч книг, та величезну колекцію творів кращих живописців. Повного опису картин, які були у палаці, немає. Очевидно, через те, що крім самих маєтків, поділу між дітьми Потоцького підлягали також твори живопису і навіть бібліотечні та графічні зібрання.
«Сміливо можемо говорити про те, що саме з Тульчина походили десятки картин різних шкіл, переважно з XVIII століття. Окрему групу створювали портрети і родинні мініатюри, переважно періоду другого шлюбу Станіслава Щенсного-Потоцького та більш ранні, наприклад, портрети його батьків Францішка Салезіяй та Анни Ельжбети пензля відомого Баччарелі. До іншої групи належали портрети, виконані Лампі, серед яких відомий портрет, про який йде мова, а також Жозефіни з Мнішків: на одній з картин вона намальована, сидячи перед мольбертом, у товаристві дочки Пелагії, копія цієї роботи також зберігається у Вінницькому художньому музеї. На другій — у товаристві художника і архітектора Летуара, на третій — з двома дітьми, — розповідає краєзнавець. — Якщо до звернутися до досліджень Дмитра Малакова, то дізнаємося, що уздовж маршових сходів на другий поверх палацу висіли тринадцять фамільних портретів, «розміром в два ліктя по висоті і один ширину». Вони зображували представників роду Потоцьких від Болеслава Сором’язливого до Станіслава Щенсного. У залах висіли картини, здебільшого оригінали кисті знаменитих майстрів або ж першокласні копії Рафаеля, Рубенса, полотна Ван Дейка, Тенірса, Потера, Моленара, Лампі».
Крім того, маєтність Потоцьких славилася великою кількістю гравюр, мініатюр, натюрмортів, пейзажів, гобеленів, порцеляни, скульптур. До давніх тульчинських зібрань належало і мармурове погруддя, яке нині зберігається у Вавелі. Гідною будь-якого монарха був і посуд у палаці: столовий срібний гербовий сервіз на сто персон, польські віватові скляні кубки першої половини XVIII століття з гербами. Палац прикрашали й старі мушкети, шаблі, зброя, гравірована золотом, килим з гербами Потоцьких та Мнішків, який нині зберігається у колекції Національного музею Варшави.
«ПРИ СУЧАСНОМУ ВИВЧЕНІ З’ЯВЛЯЮТЬСЯ НОВІ ДАНІ, СХОВАНІ ВІД ГЛЯДАЧІВ ЗА ТОВСТИМИ ШАРАМИ ФАРБИ ТА ЛАКУ»
Власне, оця вся мистецька спадщина і потребує нині дослідження, відзначає кандидатка історичних наук, дослідниця іконографії та історії родини Потоцьких Оксана ЛОБКО з Києва. За її словами, як і будь-яка заможна людина в ХVIII столітті, магнат Станіслав Потоцький і його родина прагнули бути не гірше за монархів, мати власну портретну галерею із придворних парадних портретів. І попит цієї родини був задоволений популярним тогочасним художником Йоганом Баптистом Лампі Старшим. Чотири країни вважають його своїм митцем. І це не дивно. Італієць за походженням, він осів у Відні, працював у Польщі та Російській імперії. Портретів, намальованих ним, не злічити, і досі вони дивують та притягують відвідувачів як музеїв, так і приватних колекцій, де вони зберігаються.
«Йоган Баптист Лампі Старший став модним художником аристократичних кіл. Можна припустити, що Лампі був добре знайомий з родиною Станіслава Щенсного Потоцького, знав його двох дружин Юзефу та Софію та численних дітей, портрети яких він виконував, — розповідає дослідниця. — За браком певних архівних матеріалів, складно до певного року точно датувати портрети Потоцьких, бо художник міг перетинатися з родиною у різних країнах, створюючи ту портретну галерею, про яку мріяв Потоцький. Перші портрети на замовлення Потоцького художником Лампі були створені у Варшаві, під час перебування художника у Польщі, і до від’їзду Потоцьких до України в 1789 році. Зокрема і портрет, про який йде мова. Немає точного датування на картині, але вона була створена у період 1788-91 років. Взагалі Вінницький портрет остаточно не вивчений, тому складно однозначно відповісти на питання стосовно авторських підписів на ньому. Відомо, що при сучасному вивчені портретів з’являються нові дані, сховані від глядачів за товстими шарами фарби та лаку».
«ІСНУЄ ЩЕ ОДНА АВТОРСЬКА КОПІЯ ЦЬОГО ПОРТРЕТА, ЯКА ЗБЕРІГАЄТЬСЯ У ПРИВАТНІЙ КОЛЕКЦІЇ»
На завершення розмови, Оксана Лобко розповідає, що з портретом Станіслава-Щенсного Потоцького з синами пов’язано чимало цікавих історій. Репліка, яка зберігається у паризькому Луврі, справді походить з Тульчина. У серпні 1860 року Мечислав отримав дозвіл (паспорт) на виїзд закордон і зміг покинути Тульчин, виїхавши назавжди до Франції. З собою він зміг вивезти найкращі твори мистецтва із родинного зібрання. Серед картин був і портрет батька з братами. Приблизно до 1923 року картина знаходилась в паризькій колекції сина Мечислава Потоцького Ніколая Потоцького. Після його смерті, за заповітом, художня спадщина була передана близькій родині в Ланьцут (Польща) — Роману Потоцькому. В Ланьцуті портрет зберігався до 1944 року, а потім був вивезений Альфредом Потоцьким, останнім ординатом Ланцуцького маєтку до Ліхтенштейну. Проданий невідомим покупцям і закуплений до Лувру в 1980 році. Тим часом Національний художній музей Польщі придбав авторську репліку цього портрета на аукціоні в Римі 1963 року. Вона довго виставлялась у музеї Вілянув у Варшаві. Що стосується вінницької репліки, то вона стовідсотково походить з Немирівського маєтку Марії Щербатової. У музеї з 1921 року.
«Однак, окрім трьох відомих, існує ще одна авторська копія цього портрета, яка зберігається у приватній колекції в Кракові, — відзначає Оксана Лобко. — Вона походить з Печерського палацу, тобто також із Вінниччини. Ймовірно картина була вивезена до Польщі родиною Потоцьких. Відомостей про місцезнаходження картини в родині на сьогодні немає. Ця копія могла бути спадком по Ярославу Потоцькому, сину Станіслава-Щенсного, або могла першопочатково бути у Подільських палациках Александріни Потоцької (дочки зображеного малого Станіслава з картини). Александріна Потоцька подарувала (заповідала) значні маєтності Костянтину Потоцькому, сину Ярослава Потоцького. Можливо, що ця робота — це депозит в Національному музеї в Кракові, однак ця інформація вимагає подальших пошуків та дослідження».
Крім того, у світових музеях виставлені копії «Станіслава-Щенсного Потоцького з синами Щенсним-Єжи та Станіславом». Так, Національний музей у Кракові має у фондах копію з кінця ХІХ ст. Державний Російський музей в Санкт-Петербурзі — копійну роботу авторства Валентина Еренса, який, до слова, жив у Ситківцях на Вінниччині, власності Ярослава Потоцького, і виконував для родини Потоцьких копії для маєтків. Копія була виконана в 1823 році і походить із зібрання родини Шувалових (по дочці Станіслава-Щенсного та Софії Потоцьких). Також є інформація, що ймовірно існувала гравюра авторства Ігнаца Себастьяна Клаубера з цього портрета, виконана після смерті Щенсного в 1807 році. Але де вона і що з нею — не відомо, як і не відома точна кількість копій цього величного портрета.
