Оружие вытаскивают грешники, натягивают лука своего, чтобы перестрелять нищих, заколоть правых сердцем. Оружие их войдет в сердце их, и луки их сломаются.
Владимир Мономах, великий князь киевский (1113-1125), государственный и политический деятель

Не революционер, а жизнелюб

Свадебный обед с Иваном Франко
12 марта, 2010 - 00:00

Книги и творчество выдающихся людей завораживают. Особенно, когда знакомишься с ними не во время школьной необходимости, а для собственного удовольствия. К примеру, попробуйте погрузиться в творчество Ивана Франко! Какой разноцветной и энциклопедической является его творческий задел. Но, наверно, многих удивишь, когда скажешь: Франко-кулинар. А труды «Каменяра» свидетельствуют о том, что в еде он действительно разбирался. Предлагаем вам познакомиться с вкусной жизнью в одном из фрагментов повести «Великий шум» (И. Франко. Собрание произведений в пятидесяти томах, т.22), который ярко изображает эпический свадебный обед «аж до заходу сонця». В этом отрывке чувствуется глубокое понимание и почитание Франко незаурядного селянского праздника — свадьбы.

Уважительное отношение украинцев к еде, к вкусному угощению сохранилось до сих пор. Хотя оно не всегда понятно представителям западной культуры. А нам оно подходит, ведь хорошее угощение является признаком уважения и доброго отношения. Впрочем, некоторые из традиционных рецептов из-за гастрономического нашествия новых блюд мы, к сожалению, забыли. Многим, наверное, незнаком вкус «курки з шафраном» и назначение «весільних кравців». К свадьбе «зарізали три вепри й три ялівки, купили три бочки пива й бочку горівки, нарізали дробу (птиці), спросили свояків, і знайомих, і сусідів з трьох сіл, не виключаючи й дальших». Давайте читать Франко! Это интересно, а иногда даже вкусно.

«...Нарешті втишилися, всіх гостей порозсаджували поза столи в хаті, і в сінях, і на подвір’ї. Почався епічний, весільний обід, що тривав аж до заходу сонця, з горівками, пивами й медами, з музиками й співами, з піснями до кожної страви, з похвалами і придирками. На першу страву подали борщ, який свахи привітали піснею на похвалу борщу:
Уже нам дають борщу,
А я чола не морщу,
Бо борщ — найстарша страва
І господині слава.

Надійшла капуста, та при ній хори жіночі розділилися надвоє; одні величали капусту:
Капуста на грядці сиділа,
На пісному рости не хтіла;
Капусту кухарка вносила,
А вна солонини просила.
Капуста і жінка до власти
Усе потребує омасти.

А другий хор, при другому столі, ніби кепкував із капусти, приспівуючи:
Візьміть собі капустицю у станов,
А нам дайте курочку з шафраном!

Подано в здоровенних мисах яловичий росіл і до нього пампушки, і знов залунала пісня з усіх столів:
Ой що ж нам дають? Юшечки,
Самі нам ідуть в душечки.
А й ще нам дають пампушки,
Що самі просяться в душки.

Все те швидко щезає зі столів, бо гості таки добре пропостилися в часі церковної відправи. Та ось здорові парубки несуть удвійку до кождого стола величезні чвертки телячої та свинячої печені. Поки весільні кравці пораються біля них, краючи соковите м’ясо на рівні шматки та роздаючи його за чергою між гостей при столах, свахи співають: Ой що ж нам дали? Печені!
Ой що ж нам дали? Печені!
Ой то ж нам були перчені.
Чи з перцем, чи не з перцем,
Але з ласкавим серцем.

Рівночасно з печенею дружби обносять у глиняних кухлях та склянках пиво: всякий випиває кухоль одним духом подає його знов дружбі, який зараз же наповняє його знов. Свахи співають похвалу пива:
Ой хміль в бочці грає,
Білу піну пускає,
І шумить, і клекоче,
В горло литися хоче.
Пиво ж наше, пиво,
Виробляєш ти диво, ...

Ті ще не скінчили, а вже при іншім столі зачали похвалу горілки:
Горівка не дівка,
Не шанує поділка,
Огнем у крови грає,
Дуріє і співає,
Горілочко годна,
Вип’ю тебе до дна...

По печені йдуть іще печені кури, надівані яблуками, які стрічає співана похвала:
Сидить кокошка в садку,
Будуть курчата в статку;
А кокош сидить на вишни,
Йому кокошка на мисли.

Та ось нарешті обід кінчиться. Розносять ще медяники та горіхи, а свахи й тих присмаків не лишають без похвали:
Солодкий медяник, солодкий,
Так, як час утіхи короткий.
Поки його згадувать мусиш,
Не один твердий горіх розкусиш.

Обід скінчився. Всі повставали за столами. Староста перехрестився, провів молитву «Царю небесний», яку всі повторили за ним...»

Хотелось бы сказать, что и я там был, мед-водку пил, по бороде текло... Но не повезло. Не довелось мне, к сожалению, поднять чарку с гением и закусить ее квашеной капустой...

Юрий ГУБЕНИ, доктор экономических наук, профессор
Газета: 
Рубрика: 




НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ