Найбільша спільнота медійників країни — Національна спілка журналістів — неодноразово провокувала спалахи обурення в медіасередовищі через свою контраверсійну активність та суперечливу позицію свого керівництва. Спільні проекти із російськими «колегами», підтримка російських пропагандистських медіа в Україні — все це стало для організації буденною практикою. Дивно, але при цьому членів НСЖУ це нібито не обходило — після хвиля обурення в соціальних мережах чи ЗМІ в самій Спілці по факту нічого кардинально не змінювалося. Але після запровадження санкцій проти «каналів кума Путіна» та чергової суперечливої реакції на цю подію голови НСЖУ суперечки всередині організації набули безпрецедентного масштабу. Можливо, є шанс, що нинішня криза запустить давно очікуване «перевантаження» Національної спілки.
КРАЇНИ І ПРОФЕСІЇ
Контраверсійна діяльність Національної спілки журналістів України почалася майже шість з половиною років потому — зі спільного проекту із Союзом журналістів Росії «Дві країни — одна професія». Формально програма реалізовувалася під егідою ОБСЄ, а конкретно — тодішнього представника з питань свободи медіа Дуні Міятович. Але насправді реалізація проекту відбувалася за прямої підтримки Кремля — за фінансової участі «Россотрудничества» («Росспівробітництво» — Федеральне агентство у справах співвітчизників, які проживають за кордоном, державний орган у структурі Міністерства закордонних справ РФ).
Організація, що безпосередньо опікувалася проектом «Дві країни — одна професія», «Медіаконгрес «Співдружність журналістів» (mediacongress.ru), системно займалася просуванням російських інтересів за допомогою «м’якої сили» — «культурної дипломатії» та пропаганди. Головою організації був Ашот Джазоян, який одночасно є секретарем Союзу журналістів Росії (СЖР). На українському напрямку росіяни, разом із Національною спілкою журналістів України, намагалися просунути тези про «громадянську війну в Україні», на європейському — боролися за зняття санкцій за допомогою «руйнації стереотипів, розповсюдженими в медіапросторі деяких країн Євросоюзу» відносно РФ, іншими словами, намагалися виправдати російську агресію на Донбасі та анексію Криму. До речі, Союз журналістів Росі офіційно вважає Крим «суб’єктом Російської Федерації». Служба безпеки України навіть заборонила Джазояну в’їзд до України за незаконне відвідування Криму, але це не зупинило НСЖУ від реалізації спільних проектів із російськими «колегами».
Не вся українська журналістська спільнота схвалила цю протиприродну «дружбу» із пропагандистами з країни-агресора. Наслідком широкого публічного обговорення стало, зокрема, звернення ініціативи «Українська журналістська платформа» в грудні 2016 року.
Як раз напередодні, 23 листопада 2016 року, Європарламент прийняв резолюцію щодо протидії пропаганді з боку Росії, де було зазначено, що «ЄС має реагувати на інформаційну війну з боку Росії, яка веде пропаганду проти Євросоюзу і країн Східного партнерства». Відповідно, учасники «Української журналістської платформи» закликали українських журналістів «стати на принципову позицію: підтримати рішення Європарламенту, який недвозначно назвав російських журналістів «інструментом «гібридної війни» проти Європи, і відмовитися від участі в проектах, що сприяють поширенню російської пропаганди». В першу чергу, мався на увазі проект «Дві крани — одна професія».
ЗАНЕПОКОЄННЯ ЗАМІСТЬ ОБУРЕННЯ
Промайнуло якихось чотири з гаком роки, і Національна спілка журналістів України знов опинилася в центрі запеклої дискусії. Приводом стала позиція голови НСЖУ щодо санкцій, запроваджені 2 лютого президентом України Володимиром Зеленським відносно трьох телеканалів, яких пов’язують із Віктором Медведчуком — NewsOne, ZIK та «112 Україна».
В перші ж години після оприлюднення президентського указу голова НСЖУ Сергій Томіленко написав у себе у Фейсбуці: «Позасудова раптова заборона діяльності трьох українських телеканалів — це надзвичайна ситуація. Українські журналісти, медіаменеджери та власники ЗМІ мають право на свободу слова та на професію. І несуть за свою діяльність відповідальність. Але відповідальність в рамках Закону! Позбавлення БЕЗ СУДУ багатомільйонної аудиторії доступу до українських ЗМІ, заборона сотням журналістам та медійникам права на професію — це наступ на свободу слова.
Політична належність українських власників зареєстрованих в Україні ЗМІ — не злочин.
Рішення української влади є інформаційним вибухом та шокує міжнародні інституції, які опікуються захистом прав журналістів та свободою слова.
Національна спілка журналістів України інформуватиме про надзвичайну ситуацію Міжнародну федерацію журналістів, Європейську федерацію журналістів, наших партнерів — Офіс ОБСЄ з питань свободи медіа».
Але в Організації з безпеки і співробітництва в Європі зайняли помірковано-вичікувальну позицію. Представник ОБСЄ з питань свободи медіа Тереза Рібейро висловила своє занепокоєння санкціями, які зупинили діяльність телеканалів NewsOne, ZIK та «112 Україна», але вирішила, що висновки робити зарано: попросила більше інформації у української влади, щоб повністю оцінити рішення та пов’язані з цим обмеження свободи медіа. Під час зустрічі 3 лютого з послом України Євгенієм Цимбалюком Рібейро заявила, що «українська влада повинна знайти збалансоване та пропорційне рішення у протидії пропаганді, рішення, яке забезпечуватиме плюралізм медіа, вільний потік інформації та різноманіття думок згідно з відповідними міжнародними стандартами та зобов’язаннями ОБСЄ» та додала, що «коли пропаганда підбурює до ненависті та насильства, то відповідні заходи можуть застосовуватися з допомогою існуючих національних та міжнародних правових інструментів».
Тобто в Офісі ОБСЄ з питань свободи медіа висловили занепокоєння, але обійшлися без жорстких та однозначних звинувачень України в «придушенні свобода слова» — на які, очевидно, сподівався голова НСЖУ.
ПОДИВ НА МІСЦЯХ
На цьому неприємні сюрпризи для нинішнього очільника української журналістської спілки не закінчилися.
У відповідь на заяву Томіленка кілька регіональних організацій Спілки висловили категоричну незгоду із позицією очільника НСЖУ.
«Рішення влади щодо законодавчого та організаційного обмеження діяльності російських медіа, їхніх пропагандистських «філій» в Україні, що викликали суспільний резонанс, бачиться відповіддю, на думку багатьох дещо запізнілою, на інформаційне проникнення країни-агресора. В умовах війни країна, що зазнала терористичного нападу, має право на захист, і Україна користається ним.
Нині дехто, прикриваючись і маніпулюючи свободою слова, намагається виправдати і захистити тих, хто сіє «зуби дракона». На жаль, серед таких захисників і голова НСЖУ Сергій Томіленко. ...Вважаємо, що Сергій Томіленко висловлює лише свою приватну точку зору щодо рішення про закриття проросійських телеканалів і не має права представляти її, в тім числі на міжнародній арені, як позицію всієї української журналістської спільноти», — йдеться в заяві регіональних організацій.
Документ підписали кілька голів обласних організацій НСЖУ — Михайло Савчак (Волинська), Ярослав Климович (Львівська), Дмитро Тарасюк (Рівненська), Валерій Долина (Херсонська), Лілія Боднарчук (Івано-Франківська), Микола Стеценко (Миколаївська), Олександр Голуб (Харківська), Петро Лічман (Хмельницька), Віктор Бойко (Житомирська), Олександр Назаренко (Чернігівська), Василь Тракало (Тернопільська) та Наталія Калініченко, голова асоціації регіональних ЗМІ Сумської області.
Секретаріат Чернівецької обласної організації НСЖУ виступив зі своєю заявою, в який висловив «подив» стосовно висловлювань голови Національної спілки журналістів України Сергія Томіленка, який назвав «надзвичайною ситуацією й наступом на свободу слова» санкції проти телеканалів «112 Україна», NewsOne, ZIK, «адже справжньою надзвичайною ситуацією є російська агресія проти України». «В умовах війни країна, що зазнала нападу, має право на захист. Збройний — передовсім, а в умовах гібридної війни — ще й інформаційний. Україна борониться! Це її право, це — наше право!», — зазначили представники НСЖУ в Чернівцях.
Підтримали колег і в столичній Спілці — правління Київської організації оприлюднило заяву, в якій зокрема, заявило, що «рішення влади щодо законодавчого та організаційного обмеження діяльності російських медіа, їхніх пропагандистських «філій» в Україні, що викликали суспільний резонанс, бачиться відповіддю, на думку багатьох дещо запізнілою, на інформаційне проникнення країни-агресора. В умовах війни країна, що зазнала терористичного нападу, має право на захист, і Україна користається ним. ...Діяльність пропагандистів ворога є небезпечною для України, фактично загрожує її національним інтересам, забезпеченню конституційних прав і свобод українців на отримання повної і об’єктивної інформації. Така діяльність — поза межами свободи слова, яка є безумовною цінністю демократичного суспільства і яка передбачає так само і відповідальність перед суспільством, дотримання професійних стандартів».
ТАК, АЛЕ НІ
Після стриманої позиції ОБСЄ та «бунту» регіональних організацій, Секретаріат Національної спілки журналістів України був вимушений оприлюднити свою офіційну позицію, яка суттєво відрізнялася від висловлювань голови НСЖУ «по гарячих слідах».
В заяві Секретаріату Спілки, ухваленої на онлайн-засіданні 8—9 лютого, зокрема, йшлося про таке:
• Право держави в законний спосіб захищати інформаційний простір від фейків і пропаганди незаперечне, тим більш — в умовах гібридної війни, розв’язаної проти України. Водночас застосування інструменту санкцій РНБОУ і припинення роботи медіа має ґрунтуватися на публічних доказах і відбуватися з дотриманням визначених законом процедур.
• НСЖУ не захищає редакційної політики жодних медіа, зокрема й «телеканалів Медведчука», а виступає за дотримання гарантованих законом прав українських ЗМІ та українських журналістів, тому висловлює стурбованість позасудовим застосуванням обмежувальних заходів.
• Свобода слова не дає підстав журналістам зловживати нею, хоч би де вони працювали. І коли будь-яке медіа дозволяє собі ставити під сумнів національну державність і територіальну цілісність України, виправдовувати вчинену проти неї збройну агресію — цим діям мають своєчасно давати оцінку компетентні державні органи, не чекаючи «слушного політичного моменту».
• Представники журналістської спільноти мають бути свідомими рівня відповідальності в роботі зі словом і фактами, у підготовці матеріалів і програм, дотримуючись загальноприйнятих стандартів професії, не вдаючись до маніпуляцій, які перетворюють журналістику на інструмент пропаганди.
• Незалежні, непідцензурні медіа, свобода слова, свобода самовираження — відмінна риса кожної демократичної держави. Закликаємо владу шанувати цю свободу, дбаючи про надійний захист інформаційного простору України.
Скорегував свою публічну позицію і голова НСЖУ. 9 лютого Томіленко написав на Фейсбуці:
«Оскільки ситуація з одномоментною забороною трьох телеканалів в Україні є безпрецедентною, тому моя оперативна заява та публічні коментарі щодо події, висловлені 2—3 лютого, були персональною позицією як керівника великого журналістського об’єднання. І вони ґрунтувалися на усталеній практиці захисту прав журналістів та зареєстрованих українських ЗМІ. Але наступні дні засвідчили, що серед членів Спілки є різні погляди на закриття конкретних телеканалів.
Після тривалих обговорень у регіональних організаціях НСЖУ та розгляді ситуації на засіданні Секретаріату Національної спілки журналістів України, прийнята Заява, яка є офіційною позицією Спілки. Національна безпека та захист державою інформаційного простору є ключовими беззаперечними пріоритетами країни в умовах війни».
Тобто, керівник НСЖУ вирішив переосмислити свою позицію з приводу поточних подій. Що далі?
ПЕРЕМОГТИ «ПРАВДУ»
Очевидно, що справа не в персоні нинішнього очільника НСЖУ. Національна спілка журналістів України — яка, нагадаємо є не профспілкою, а творчою спілкою — потрібує серйозного внутрішнього «розбору польотів», чи, скоріше, «зашкварів», а потім докорінного реформування та оновлення.
Не може структура, створена у 1959 року постановою Ради Міністрів УРСР як філіал Спілки журналістів Радянського Союзу із керівним органом у Москві, як ні в чому не бувало продовжувати свою діяльність в незалежній Україні, лише додавши до назви слово «Національна». Потрібно пройти всі етапи — гласність, перебудову, реформи, а, можливо, і люстрацію із декомунізацією... Цього свого часу не відбулося, і тепер, здається, для декого зі Спілки журналістів України «справжньою столицею» досі залишається Москва, а еталоном журналістики — радянська пропаганда в стилі газети «Правда» чи російська в стилі Russia Today (тепер це RT).
Чотири роки тому у зверненні «Української журналістської платформи» членів Національної спілки журналістів України закликали «розпочати загальнонаціональний діалог з метою якісного оновлення Спілки та визначення шляхів розвитку української медіаспільноти у відповідності із європейськими цінностями та принципами». Сьогодні цей заклик є ще більш важливим та актуальним. Бо радянськоподібна та московськоцентрична журналістська організація може бути лише гальмом демократизації та європеїзації країни.
