Колись газети були єдиним джерелом новин та ключовим важелем впливу на суспільну думку.
Французька революція 18-го століття багато в чому є продуктом політичної журналістики і преси. Часто згадують вислів Каміля Демулена, який тоді в газеті «Les Revolutions de la France et de Brabant» («Революції Франції і Брабанта») писав: «Сьогодні журналісти — суспільна влада. ...Кожен день вони піднімаються на трибуну... вони серед тих, чий голос чують 83 департаменту. За два су можна почути цього оратора. Газети щоранку сипляться як манна небесна і ... подібно до сонця, щодня виходять освітлювати горизонт».
Свобода преси була закріплена в «Декларації прав людини і громадянина» від 26 серпня 1789 р., а потім і в Конституції 1791 року. Наслідком стало валоподібне зростання кількості періодичних видань: якщо в 1788 р у всій Франції було 60 газет, то в період з 1789 по 1792 рр. вже більше 500.
На межі 18 та 19 століть завдяки розвитку технологій газети стають дешевшими і доступними для великої кількості людей в Європі та Північної Америці.
В 20-му столітті преса поступово втрачала свої позиції через появу ефірних мовників. Спочатку газети, як джерело новин, трохи посунуло радіо, а потім, в другій половині століття, телебачення майже повністю зайняло нішу оперативного постачальника інформації.
Програвши змагання за оперативність, друковані засоби масової інформації включилися в боротьбу за читача одночасно в двох напрямках. Обидва з них передбачали переосмислення та / або «перепакування» новин.
Перший шлях періодичних видань до читачів передбачає застосування технології інфотейнменту. Це медійний жанр, коли новини запаковують в максимально сенсаційну, яскраву обгортку й загалом обирають з інформаційної картини дня не найбільш важливі події, а ті, які потенційно мають зацікавити, «зачепити» пересічного читача. Метою подібної практики є не інформування читача, а збільшення, чи утримання популярності в аудиторії для підвищення тиражів.
Другий — це перетворення газет на джерело або більш розлогих, більш детальних та більш ґрунтовних розповідей про те, що відбувається навколо читача і по всьому світу.
Якщо перший шлях передбачає розвиток індустрії таблоїдів, то другий — це вже бізнес солідних медіахолдингів.
Обидві варіанти розвитку індустрії періодичних видань, хоча й демонструють стагнацію на світовому рівні, все ж таки, створюють можливості видавцям газет продовжувати свою роботу.
В 1990-х з’явився новий гравець, онлайн-медіа. З одного боку, інтернет-ЗМІ відібрали частину аудиторії у ТБ-каналів. А з іншого — трансформували ринок друкованих видань, «оцифрувавші» пресу.
З розвитком онлайн-видань багато людей припинили купувати газети, користуючись їх цифровою альтернативою.
Пару десятиліть газети намагалися залишитися на плаву, створюючи колаборацію паперових та онлайн-версій. Видавці таким чином побудували бізнес, що більшість змісту газет в цифровому вигляді читачі могли отримати безкоштовно, тоді як дохід мав надходити від реклами. Але приход на ринок онлайн-реклами інтернет-гігантів Google та Facebook, які фактично «замкнули» на себе рекламні потоки в мережі по всьому світу, зламали цю схему. Доходи преси черговий раз впали.
За даними, які наводяться в різних дослідженнях, на початку цифрової ери газети та журнали отримували половину всіх витрат на рекламу у всьому світі. За два десятиліття їх частка на ринку впала до менш ніж 10%.
Свого часу міжнародні фінансові компанії прогнозували, що глобальна газетна реклама (друкована та цифрова) впаде з понад 49 млрд доларів у 2019 році до 36 млрд доларів у 2024 році, тобто, зменшиться на 27% за п’ять років. Глобальний тираж та доходи від передплати знизяться з 58,7 доларів у 2019 році до 50,4 млрд доларів у 2024 році.
Додатковий удар по медіабізнесу в цілому, і по газетній індустрії зокрема, нанесли соціальні мережі, які поступово стали для людей важливим джерелом інформації про події і в світі, і на сусідній вулиці. Тиск соцмереж ще більше скоротив ринок друкованої преси.
І останньою соломинкою, яка зламала спину верблюду (як мітко охарактеризували ситуацію на ринку преси в однієї італійської аналітичної записці) став коронавірус.
Хоча цей спадний тренд тривав протягом кількох років, пандемія та мляве економічне життя в умовах обмежень вплинули на важливих для преси рекламодавців, а локдауни та заборони на пересування нанесли відчутну шкоду системі розповсюдження фізичних, паперових видань.
Врешті решт, на початку 20-х років 21-го століття газети стали рідкісним, екзотичним явищем на медійному ринку.
І Україна тут, на жаль, серед сумнівних лідерів.
Дуже приємно, що в ці дня газета «День» відзначає свій 25-й ювілей. Це просто неймовірно, що видання продовжує жити в існуючих умовах. Але будь-який похід до газетного кіоску (який дуже непросто знайти навіть в столиці) демонструє, що «День», який «продовжує освітлювати горизонт» — це виключення, а не правило.
Напевно, треба якось зробити огляд друкованої преси України, щоб продемонструвати сумну картину у всій красі. Але поки що наведемо ось таки цифри і факти:
За даними Книжкової палати України імені Івана Федорова, в 2020-му році в Україні виходило друком 1529 газет, серед них — 467 загальнодержавної сфери розповсюдження, 214 регіональних (обласних) та 752 місцевої сфери розповсюдження. Загальний наклад усіх газет склав за рік 1155243,4 тис. примірників.
Найбільше газет за назвами в минулому році виходило в Києві (366), Дніпропетровській (107), Запорізькій (87), Київській (84), Харківській (82), Полтавській (70) областях. Найменше — в Закарпатській (24), Івано-Франківській (24), Рівненській (24), Чернівецькій (17) областях.
Переважна більшість газет (822) виходила один раз на тиждень, 326 — один раз на місяць, 83 видання — двічі на тиждень і лише одне видання в Україні виходило 6 разів на тиждень.
У порівнянні з доковідним 2018 роком загальна кількість газет за назвами зменшилась на 207, а загальний річний наклад усіх видань упав на 672052, 1 тис. примірників.
