Братія Києво-Печерського монастиря втретє відроджує святиню
Сергій ЯРМОЛЮК, "День"
Влітку чоловічий монастир Києво-Печерської лаври відзначатиме десятиріччя свого існування після того, як ченцям вже втретє за історію обителі дозволили там оселитися.
ІСТОРІЯ
Перша згадка про монастир у літописах датована 1051 роком. Ченці там вже жили. І жили аж до 1926 року, коли постановою Раднаркому Свято-Успенська лавра стала пам'яткою історії та архітектури. Життя тоді проходило під двома девізами: "Церкви і в'язниці зрівняємо із землею" і "Мистецтво належить народові".
Церкви зрівняти із землею встигли, до в'язниць якось не дійшли руки. Церковні цінності, себто мистецтво - ікони, начиння та літературні раритети стали належати народові. Але не всьому, а тільки обраному. Вони - цінності - переплавлялися й переправлялися за кордон, або осідали у приватних квартирах і також відправлялися туди ж, але - згодом.
1942-го чернецтво, котре осіло в квартирах чи перебралося в інші парафії, попрохало німців, які завоювали Київ, дати їм дозвіл повернутися до монастиря. Німці дозволили. Ченці жили там майже 20 років, доки 1961 "відлигового" року" Микита Хрущов повторно не оголосив Лавру територією заповідника. Ченців у монастирі знову не стало. І тільки 1988 року їм знову дозволили зайняти їхнє споконвічне житло. На честь тисячоліття хрещення Русі - у нас завжди любили робити подарунки до річниць.
ВОНИ ПРИХОДЯТЬ І ЙДУТЬ...
Чисельність ченців у всі часи залишалася практично незмінною - трохи менше ста, трохи більше. І в часи татаро-монгольської кормиги, коли ченці ховалися в лісах, і 1569-го, коли було укладено Унію з Римом і тільки київський чоловічий монастир продовжував дотримуватися православ'я, і в наші часи, коли народові офіційно дозволили вірити.
За глибоким переконанням багатьох, для того, щоб стати ченцем, та й взагалі дослужитися до якогось церковного сану, обов'язково треба закінчити духовну семінарію. Це не зовсім так. Чи - зовсім не так. Мирянин може прийти до монастиря без будь-якої освіти, і його приймуть. Вирішила людина присвятити своє життя молитвам і напівзатворницькому життю - на те воля Божа. Може піти геть. Може прийняти постриг, який містить у собі три обітниці: цнотливість, слухняність і бідність.
Шляхи Господні несповідимі - одних штовхає в монастир розчарування в мирському житті, інших - особиста трагедія, третіх - покликання. Не всі затримуються надовго чи назавжди, не всім під силу витримати суворий ритм чернечих буднів. Дехто приймає целібат - обітницю безшлюбності - і йдуть у парафіяльні священики, дехто починає порушувати дисципліну. Таким "спасають душу" на місці. Більшість же проходить всі рівні церковної ієрархії: від ченця до архімандрита.
ОТЕЦЬ ЙОСИП
Ієромонах Йосип, який був нашим провідником у монастирі, посідає місце в табелі про ранги відразу після архімандритів і ігуменів. Він - якраз з тих, хто прийшов до монастиря не сховатися від життя та вгамувати біль у щоденній і щонічній службі, а тому, що зрозумів, що це - його єдиний сенс життя.
Родом він - з Черкаської області. Батьки - прості сільські трудівники. Відвідували й відвідують у свята церкву, вчили сина як всі нормальні батьки основним законам: не вбий, не вкради, поважай старших... Відслужив у армії, працював електрослюсарем на Черкаській ТЕС. Була дівчина, з якою він і зараз підтримує дружні стосунки - вона служить у одеській парафії. 1988-го, коли демобілізувався з армії, дізнався з газет, що монастир знову збираються віддати його законним власникам. Думав недовго. Починав простим послушником. Тепер - ієромонах.
БУДНІ
Підйом - о 5.30. З 6.00 до 8.00 - рання служба в церкві. З 8.30 - послух, тобто виконання обов'язків у монастирі. Хто підмітає двір, хто працює на кухні, хто займає місця в ятках і торгує церковними атрибутами. Обов'язки не є постійними і змінюються щотижня. Кожний знає, чим він буде займатися завтра, післязавтра, за тиждень. Сніданку в монастирі немає.
О 9.00 починається друга рання літургія, яка продовжується до 12.00, коли наступає час обіду. Потім знову послух до 16.30, потім - вечірнє богослужіння, після чого о 20.00 починається вечеря. Так зване, вечірнє правило, не обов'язкове для мирян, коли святі отці поглиблюють свої знання в богослов'ї; це - вільний час, коли більшість ченців вправляються в богослужінні, вивченні життєпису святих, творів святих отців самостійно, і відбій. О 23.00 день закінчується.
Все це - не рахуючи часу, що відводиться для прийняття сповідей, молебнів, освячення жител мирян, хрещення дітей і відспівування, яке може відбуватися в різний час доби.
КРАВЕЦЬКА МАЙСТЕРНЯ: ВСЕ СВОЇМИ РУКАМИ
ПОБУТ
Зізнаюся, збираючись до монастиря, хотів побачити чернечі келії. Не думав, природно, що в нинішні часи ченці живуть у печерах на зразок тих, де зберігаються мощі великих Святих. Але старі будівлі зі склепінчастими стелями, запах ладану, танцюючий вогник свічки, запорошені фоліанти, уявляв. Власне, що ще може уявляти людина далека від всього церковного?
Насправді ж більшість ченців і послушників живуть у приміщеннях, більше схожих на солдатські казарми: розставлені в два ряди ліжка (коли приміщень не вистачало, ліжка мали два яруси), тумбочки, вішаки... У ченців більш високого сану приміщення на одну особу, але з такою ж аскетичною обстановкою - не за відпочинком вони тут...
Є книгозбірня, що займає одну невеличку кімнату - простору бракує катастрофічно. Зберігаються там ті ж богослужбові книги. Газет, часописів і телевізорів немає - вони не потрібні. "Все мені можна, - говорив Апостол Павло, - але не все корисно". Ні до чого ченцеві публіцистика - часу не залишається навіть на вивчення необхідно важливого в роботі.
Іноді ченців можна зустріти і в місті. Коли, наприклад, потрібно освятити квартиру, охрестити дитину, чи, навпаки, провести відспівування старця. У транспорті до ченців іноді чіпляються недобрі контролери: давай плати, отче, нічого на халяву їздити... Як рідкісний виняток, слова: "та що там, святий отче, їдь так..."
РАЦІОН
Харчування ченців містить все рослинного походження - борщі, капусняки, горохові супи, гречані... Як друга страва - часто вироби з картоплі, голубці... Різноманітна випічка, молоко, яйця...
М'яса - у жодному випадкові, рибу - ні-ні... Палити - не можна. Пити - тільки вино. Червоне, церковне, під час причащання...
У час відпустки (а у ченців є відпустка - місяць на рік), вони відвідують хто святі місця, хто батьків та родичів. Мати обов'язково заріже курочку, готує різні смачні страви. Хіба може відмовитися від цього пригощання син? Але все це, повторю, тільки раз на рік...
Продукти на зиму ченці заготовляють власними силами - у селах та колгоспах. Гроші заробляють на реалізації власної церковної продукції, та на милостині і пожертвах. Тому - не відмовляються і від подарунків у вигляді ікон. Навіть від "нових українців", які таким оригінальним способом намагаються замолити свою провину перед Господом. На Вищому Суді дізнаються, чи принесло це всепрощення...
РОБОТА
Під час нашого короткочасного візиту в монастир стояла чудова погода. Ченці охайно підрізували зелені насадження, чистили територію, займалися службою. Є в монастирі своя кравецька майстерня. Там, як і в їдальні, працюють жінки - пошити парчеве вбрання і приготувати пиріжки зуміє не тільки не кожний чернець, але й не кожний чоловік-мирянин. Дівчата й жінки працюють тимчасово, коли потреба прийде. З чищенням картоплі ченці справляються самі. Відбувається це й у вигляді регулярних обов'язків, і у вигляді покарання - є і тут свої "штрафники". На дверях до їдальні висить суворий напис: "Вхід у їдальню семінаристам суворо заборонений!"
"Чому?" - спитав я отця Йосипа. - "У них своя їдальня є, - відповів він, - так вони там припустилися... м'якого випадку антисанітарії". Я подумав, а що коли б випадок був "не м'який"? А потім подумав, що, напевно, тут такого і зовсім немає - якщо для простої людини, як раніше любили писати на підприємствах, "кращий контролер - це совість", то для них - брати за релігією і Бог...
У проскурні в період підготовки до вихідних і святкових днів працює до сімнадцяти послушників. Там висить густий ароматний запах. Готові проскурки один чернець вивантажував у відро - ми прийшли якраз у середині тижня...
Є свій шпиталь і своя друкарня. Ченці повністю освоїли "основні професії" і звикли розраховувати на себе. І на Бога. І Бог платить їм за це сторицею. Такого спокою і справді братерських стосунків один до одного я не бачив більше ніде...
