ВІЛ-інфіковані в'язні приречені на вимирання
Розмову вела Інна ЗОЛОТУХІНА
У 1996-1997 рр. щомісяця до слідчих ізоляторів України потрапляло 200 - 300 ВІЛ-інфікованих. Співробітники МВС підрахували, що коли найближчим часом ситуація не поліпшиться, то до кінця 1998 року в місцях позбавлення волі перебуватиме щонайменше 66 000 осіб, уражених ВІЛ.
Про проблему поширення ВІЛ-інфекції в місцях позбавлення волі ми попросили розповісти заступника начальника Управління Охорони здоров'я МВС України Олександра Гунченка.
- Олександре Миколайовичу, коли вперше були зареєстровані в слідчих ізоляторах України ВІЛ-інфіковані?
- 1987 року. Першою ВІЛ-інфікованою була жінка, здається спочатку вона перебувала в Донецькому слідчому ізоляторі, потім її перевели до Одеси. До середини 1995 року в місця позбавлення волі щорічно потрапляли лише дві-три інфікованих особи. А ось уже на початку 1996 року почався справжній "обвал" - кількість заражених різко зросла. За даними 1997 року, з 1987 по минулий рік у місцях позбавлення волі відбували покарання 6000 ВІЛ-інфікованих осіб. Із них 14,6 % - жінки.
Скільки таких в'язнів в Україні сьогодні, я сказати не можу, оскільки з 1997 року ми не проводимо масових тестувань. Якщо в'язень сам захоче пройти обстеження, він може це зробити безкоштовно в медсанчастині колонії, у якій перебуває.
Таємницю обстеження ми гарантуємо. Про те, що пацієнт є носієм інфекції, буде знати лише він сам та його лікар. За три місяці поточного року з тих в'язнів, які вирішили пройти тест, 120 осіб виявилися носіями інфекції.
- Чи правда, що, починаючи з 1996 року, ВІЛ-інфіковані відбувають термін покарання не окремо (як раніше), а разом із іншими в'язнями?
- Так, правда. Сьогодні до нас потрапляє так багато ВІЛ-інфікованих громадян, що утримувати їх в ізоляції немає сенсу.
Усі методики тестування, що використовуються як за кордоном, так і в нас, базуються на пошукові в організмі людини антитіл, які з'являються в тому разі, якщо людина заражена. А "виробляє" антитіла організм кожної людини по-різному. У середньому процес може тривати від 3 до 18 місяців. І визначити, інфікована людина чи ні, за той час, що вона перебуває в слідчому ізоляторі, ми в більшості випадків не в змозі. А отже, ВІЛ-інфіковані в будь-якому разі відбуватимуть термін покарання разом із здоровими людьми.
- Виходить, що ВІЛ-інфікована людина потрапляє до колонії і, сама того не підозрюючи, заражає довколишніх? Яких заходів вживає Управління охорони здоров'я МВС для того, щоб зупинити поширення вірусу?
- Міністерством була розроблена програма "Зниження ризику поширення СНІДу серед так званих особливих груп і осіб, що перебувають у місцях позбавлення волі".
У рамках цієї програми протягом минулого року навчалися лікарі-консультанти з питань ВІЛ/СНІД. Сьогодні підготовлено 142 фахівці. У кожному закладі позбавлення волі є медконсультант, до якого в'язні можуть звернутися з будь-яким питанням.
Ми проводимо лекції й бесіди з в'язнями, намагаємося пояснити їм як захистити себе від вірусу.
- У кожному закладі позбавлення волі відбувають термін покарання близько 3000 осіб. Хіба зможе один, нехай навіть дуже грамотний лікар попрацювати з кожним із засуджених?
- Звичайно, одній людині це не під силу. Тому лікар-консультант насамперед працює з тими людьми, які перебувають в постійному контакті з в'язнями й можуть впливати на них.
- За кордоном у колоніях і в'язницях завжди є декілька психологів, які постійно працюють із засудженими. Чи є кваліфіковані психологи в колоніях України?
- Згідно із законодавством, у кожній колонії повинен працювати психолог. Однак, на жаль, у нас нині немає фахівців, котрі бажають зайняти ці вакансії.
- Скільки наркоманів перебуває в місцях позбавлення волі? Яку роботу ви ведете з ними, адже ні для кого не є таємницею, що наркотики потрапляють до колоній?
- Сьогодні позбавлені волі майже 11 000 наркоманів. Треба сказати, більшість із них досить багато знають про те, як уникнути зараження. А тим, хто не знайомий з проблемою ВІЛ, ми пояснюємо, що для того, аби не заразитися, необхідно провести стерилізацію не лише шприца, а й наркотику. Кажучи їхньою мовою, "не ширятися з одного казана й одним шприцом".
- Як відомо, СНІД передається не лише через кров, а й статевим шляхом. До в'язнів приїжджають на побачення жінки; в'язні часто "живуть" одне з одним. Як вони можуть захистити себе?
- У цьому році офіційно дозволено продавати в аптеках закладів презервативи. До речі, є спеціальні презервативи для геїв, їх, звичайно, в аптеках колоній купити не можна, але до в'язнів приїжджають родичі й друзі, які можуть привезти та передати їх засудженому.
- Як працюють із ВІЛ-інфікованими в'язнями в Європі?
- На Заході, так само, як і в нас, вважають, що проблему СНІДу можна вирішити лише в тому випадку, якщо люди зрозуміють специфіку цього захворювання і прикладатимуть максимум зусиль для того, щоб захистити себе. Кажучи інакше, для того, щоб не захворіти СНІДом, необхідно в кожній людині бачити носія вірусу. На Заході це вже давно зрозуміли. Зрозуміли, коли побачили, що сьогодні чоловіки від 25 до 45 років частіше за все вмирають не від онкологічних або серцевих захворювань, а від СНІДу. До речі, у США розробляється презерватив, який дозволяє жінці завагітніти, але не пропускає ВІЛ-інфекції.
В Україні що таке СНІД ще не розуміють. Прокинуться, коли будуть масово помирати ті, хто сьогодні інфікований.
Кілька днів тому Всесвітня Організація Охорони здоров'я, яка працює в рамках програми ООН/СНІД, передала Україні $80 тисяч для навчання медперсоналу та проведення семінарів, консультацій, бесід.
Безумовно, важко заперечувати визнані у всьому світі методи боротьби з ВІЛ-інфекцією. Як важко й не погодитися з тим, що необхідно розповідати як в'язням, так і вільним людям про страшний вірус - СНІД. Проте так і проситься запитання: можливо, масове тестування в'язнів в Україні було припинено ще й тому, що в держави просто немає грошей на придбання тест-систем, кожна з яких коштує не менше $30?
