Нещодавно в Національному музеї історії України відкрилася виставка «Золото Поділля: історія народів». На ній представили найвідоміші старожитності із фондів Вінницького обласного краєзнавчого музею та НМІУ, пов’язані з археологією Поділля. Як писав «День» (№200—201 за 23 жовтня), експозиція представляє комплекс золотих та бронзових прикрас, найбільшу в Європі колекцію бурштинового намиста доби пізньої бронзи, а також золоті прикраси, коштовну зброю та срібний посуд із могили правителя Ольвії — царя Інісмея та багато інших раритетів. Та цінність виставки не лише в ексклюзивних експонатах, які дійшли до наших днів, але й у тому, що цей проєкт заклав початок для масштабної міжмузейної співпраці, що дозволить консолідувати українське суспільство шляхом всебічного представлення історії України через регіональні особливості. Крім того, спонукатиме до трансформації музейні заклади, змусить їх вийти із звичної зони комфорту у своїх громадах і не побоятися представити власні фонди на широкий загал.
«Спільна виставка у Національному музеї історії України, зважаючи на сьогоднішні умови, виклики, фінанси — це велике досягнення, — визнає заступниця директора Вінницького обласного краєзнавчого музею Світлана ШАРОВАРСЬКА. — Ми одразу підтримали бажання директора Національного музею історії України, відомого археолога Федора Андрощука презентувати на всеукраїнському рівні найвідоміші старожитності із зібрання Вінницького обласного краєзнавчого музею. Коли пан Федір проходив конкурс на посаду директора закладу, то одним із пунктів своєї програми визначив саме активний міжмузейний обмін. І от, власне, зараз наш музей має за честь відкривати цей проєкт міжмузейної колаборації. Угоду про експозицію, передачу музейних предметів, дозвільні документи — все це ми підписали ще влітку. Окремо уклали договір про творчі наміри в музейній галузі. Документ передбачає виставкову діяльність, і спільні проєкти, і наукові конференції. У рамках договору на наступний рік плануємо приймати виставку зброї із фондів Національного музею історії України. Під експонування виділимо дві зали — велику і малу. Бюджет уже прорахували, пропозицію на виділення коштів передали до профільного департаменту. Плануємо під експозицію виготовити спеціальні вітрини з підсвіткою, рекламну продукцію і, за можливості, каталог. Тобто наша спільна виставка дала старт для нової спроби змінити ситуацію і розпочати об’єднання музейного простору України. У період епідемії це складно, але, можливо, це найкращий час для глибшого пізнання минулого».
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
«ПЕРЕХІД У АКТИВНУ ФАЗУ ЗРУЙНУВАЛИ СПЕРШУ ВОЄННІ ДІЇ, А ТЕПЕР — ЕПІДЕМІЯ І КАРАНТИН»
Cучасний музей, який прагне до розвитку, має не боятися виходити за межі наявного музейного простору, намагатися донести інформацію про себе та свою збірку суспільству, а також долучати до українського мистецтва якомога ширшу аудиторію, додає завідувачка сектору виставкової роботи Вінницького обласного краєзнавчого музею Тетяна ЖУРУНОВА. Вона розповідає, що виставка «Золото Поділля: історія народів» — це далеко не перший міжмузейний проєкт в історії Вінницького обласного краєзнавчого музею. Ще до війни фондові колекції закладу експонувалися в Донецьку, Кам’янському, «Мистецькому Арсеналі», не так давно у заповіднику «Межибіж». Проводилися й міжнародні виставки, зокрема експозицію «Сарматського золота» музей презентував в Італії та Німеччині. Разом з тим приймав у своїх залах фондові колекції з Львівського музею історії релігії, Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка, музично-меморіального музею Соломії Крушельницької і навіть йшла мова про те, щоб зробити обмінні виставки. Але все це завжди впирається у кошти, вітрини, умови експортування. Тому іноді наміри розтягуються на довгий час.
«У фондах Вінницького обласного краєзнавчого музею представлена прекрасна етнографічна колекція, яка була у Донецьку, Кам’янському, заповіднику «Межибіж». У нас цінна колекція сакрального мистецтва, якою цікавиться Львівський музей історії релігії. Маємо унікальні дощечки до свята Пурім, які відомі в усьому світі. Це одне з перших придбань у нашому музеї, ще за часів Брілінга. Вони відомі як предмет побуту, але у такій кількості і у такому стані збереглися лише у нашому музеї, — інтригує Тетяна Журунова. — Унікальною вважається колекція старообрядної металопластики, з якою запрошував нас до Львова музей історії релігії. Велися перемовини про представлення наших килимів у музеї Ханенків: була ідея порівняння подільських килимів із азербайджанськими. Зараз це питання у процесі підготовки, оскільки потрібне обладнання і відповідні умови експортування. Адже килими потребують особливої перестороги.
Усе це я веду до того, що міжмузейна співпраця відбувалася. Її перехід у активну фазу зруйнували спершу воєнні дії, а тепер — епідемія і карантин. Наприклад, цього року нам довелося скасувати кілька міжмузейних проєктів: зірвалася виставка з Кам’янського, не приїхала виставка алегоричної ікони зі Львова. Мала бути виставка з Бельгії, через карантинні обмеження її не пустили. Фотоекспозиція з Кельце також не відбулася. Поставлені на паузу і чимало спільних міжнародних проєктів, зокрема із сучасного мистецтва, який ми планували реалізовувати спільно із виставковим центром Кельце. Тобто планів щодо розвитку багато. І є надія, що приклад Національного музею історії України підніме нову хвилю у розбудові міжмузейного простору. Адже показати має що кожен музей, навіть районний чи сільський».
«ЕКСПОЗИЦІЮ ЗОЛОТА ПОДІЛЛЯ ПОДАЄМО У РІЗНИХ ФОРМАТАХ, НАВІТЬ РОМАНТИЧНО»
За офіційною статистикою, нині в Україні діє майже 5 тисяч музеїв різних напрямків. Це чи не найбільша кількість музейних закладів у Європі. До прикладу, у Німеччині — 3200 музеїв, у Великій Британії — 2200, у Франції — 1900, в Італії — 1800. У фондових колекціях українських музеїв зберігається майже 12 мільйонів експонатів. Серед них є унікальні предмети і цінності світового рівня, проте експонується лише десята частина цього багатства — це загальна світова практика. 90% фондів виставляються у тематичних експозиціях чи до спеціальних дат. Хоча, якби були відповідні ресурси, приміщення та кошти, то цілком ймовірно, що колекція золота Вінницького обласного краєзнавчого музею була б представлена у постійній експозиції. Час від часу її презентують на тимчасових виставках таких, як «Сармати» чи «Коштовні сторінки історії Поділля», змінюючи смислову «вузли». І як відзначає заступниця директора Вінницького обласного краєзнавчого музею Світлана Шароварська, такі тематичні експозиції значно краще «заходять» і вінничанам, і туристам.
«Виставку коштовностей ми робимо з різним наголосами і періодично. Вінничани і гості міста, які цікавляться нашою колекцією й історією, мали можливість неодноразово побачити ці експонати в експозиції, — продовжує Світлана Шароварська. — У Національному музеї історії України виставка представлена більш академічно. Ми ж експозицію золота Поділля подаємо у різних форматах, навіть романтично — з любовними історіями, легендами та переказами. Така послуга користується неабияким попитом серед туристів. От нещодавно подзвонила турагент із Києва, щоб знову замовити екскурсію. Та коли ми казали, що виставка зараз у Києві, розчарувалася. Адже екскурсія палацами Поділля, скарби Грохольських і сарматське золото користуються неабиякою популярністю у внутрішнього туриста».
«МІЖМУЗЕЙНІ ОБМІНИ — ВЗАЄМОВИГІДНА І БЕЗПЕЧНА ПРАКТИКА»
Для того, щоб популяризувати музеї як осередки дозвілля чи постійного відвідування, потрібне стратегічне планування музейного сектору: туристична промоція, маркування на навігаторах, дорожніх знаках, тобто потрібна загальнодержавна програма з розвитку музейних закладів, відзначають співрозмовниці. Можна чекати, поки вона з’явиться, а можна самостійно, точкового, у силу можливостей трансформувати своїх заклади і наповнювати їх новими сенсами та ідеями, так, як почав це робити Національний музей історії України. Його директор підтримує вінницьких колег у тому, що українським музеям час переосмислити свою роль, визначити сильні та слабкі сторони, зрозуміти виклики і бути більш відкритими та сміливими у рішеннях і діях.
«Коли ми замислювали проєкт з міжмузейними обмінами, то передусім прагнули привернути увагу до скарбів, які зберігаються в різних регіонах України. Йдеться не лише про коштовності, а про речі, варті уваги всієї країни, — зазначає генеральний директор Національного музею історії України Федір АНДРОЩУК. — Такі проєкти складно втілювати, бо в Україні поки немає напрацьованого механізму міжмузейних обмінів. Треба продумувати багато технічних моментів, важлива довіра між музейниками. Ми з колегами почали проєкт з обмінами саме з Вінницьким обласним краєзнавчим музеєм, бо давно знайомі з його керівництвом, а також з людьми, які знаходили «золото Поділля» і досліджували його. Зокрема це стосується куратора виставки, археолога Максима Левади. Друге — і не менш важливе — у Вінниці зберігається унікальний скарб, який досі містить чимало загадок для європейських дослідників. Ці знахідки представляли у Польщі, США, Італії і не лише, але в Україні, на жаль, вони маловідомі. Ми вирішили це виправити. Впевнені, що завдяки масштабній виставці в нашому музеї інтерес до скарбів з Вінниччини триватиме і потім.
А щодо майбутніх обмінів — звісно, вони плануються, ми маємо ідеї з цього приводу, є низка колекцій, які нам цікаво представити в Києві. Але поки не ведеться перемовин з власне музеями, говорити про це некоректно. Сподіваюсь, що виставка «Золото Поділля» покаже іншим установам, що міжмузейні обміни — взаємовигідна і безпечна практика. А отже, буде легше домовлятися про нові амбітні проєкти».
