Прагнення влади й готовність їй покоритись - дві сторони однієї медалі, вважають психологи
Розмову вів кореспондент "Дня" Віталій КУКСА
Співбесіду з кореспондентом "Дня" веде завідувач лабораторії психології мас та організацій інституту соціальної та політичної психології, кандидат психологічних наук Вадим Васютинський.
- Вадиме Олександровичу, що, на погляд психологів, спонукає людей приймати фашистську ідеологію?
- Психологічні тести не можуть впевнено вказати, чи схильна конкретна людина до таких поглядів, чи ні. Але помічено, що людям з елементами комплексу меншовартості, з обмеженими інтересами, із конформістськими поглядами "крайні" погляди частіше впадають до душі.
Однією з найголовніших психологічних ознак фашизму можна назвати ідеологічну "зашореність" - сконцентрованість на певній чіткій системі поглядів та активне несприйняття будь-яких інших. Розумна, багатогранно розвинена людина може зрозуміти іншу, подивитися на будь-яке явище з різних точок зору, у разі потреби змінити свої погляди. Таких, на жаль, мало. Жити і сумніватися весь час, порівнювати, вибирати - дуже важка інтелектуальна та емоційна робота. Більшості - десь трьом чвертям людей - легше обрати конкретну точку зору, і оцінювати з неї все, що навколо відбувається. Тому крайніми екстремістами частіше стають люди, невпевнені в собі. Вставши на крайні позиції, вони ніби забезпечують собі психологічний комфорт. Тому потенційна соціально-психологічна база для фашизму досить велика в будь-якому суспільстві.
Екстремізм також приваблює людей, які завдяки йому можуть реалізувати свої комплекси, тобто певні особливості поведінки, неявно зумовлені психологічними травмами дитинства. Наприклад, якщо дитину б`ють, підвищується ймовірність, що вона виросте агресивною. Щоб реалізувати агресивність, можна вилити її на екстремістському мітингу, або поїхати на Кавказ і повоювати. І ще й набути при цьому благородного вигляду, виправдовуючи себе в своїх очах. Наприклад, УНА-УНСО не хоче виходити на контакт з нашим інститутом, який проводить психологічні дослідження політичних партій. Можливо, вони бояться, що більшість їх членів виявиться людьми закомплексованими, психологічно проблемними...
Ще один із важливих психологічних мотивів життя екстреміста - потреба влади. Парадокс полягає в тому, що бажання влади має дві сторони: бажання тримати когось у залежності і бажання бути залежним. Й обидва ці прояви мають спільне коріння. Воно - в ранньому дитинстві, коли мала дитина спілкується з дорослими, від яких повністю залежить, і розвиває в цьому спілкуванні свою психіку. З одного боку, залежність від дорослого дає дитині певний комфорт. З іншого - від цієї залежності хочеться позбавитись, обернути її, зробити когось залежним від себе. Ці два бажання - підпорядковуватись комусь і домінувати - формуються в дуже ранньому віці, а тому є дуже міцними, зберігаються назавжди. І в різних умовах людина задовольняє одну чи іншу потребу, отримуючи певний психологічний комфорт. Ці бажання можуть бути виражені в різних сферах: одні люди прагнуть бути гетьманами, диктаторами, але є "підлеглими", наприклад у сім`ї, інші - політичні конформісти, але при цьому тирани для власних дружин та дітей.
У кожному з нас сидить так званий комплекс меншовартості, який також закладається в дитинстві. Кожний з нас відчуває себе більш або менш неповноцінним у деяких сферах - це нормально. Важко, проте, жити, усвідомлюючи свою надто велику неповноцінність. Тому ми намагаємося компенсувати неповноцінність в одних галузях успіхами в іншій сфері, хочемо чимось подобатися. Частина людей обирає сферою компенсації свого комплексу меншовартості політику, намагається там робити свою кар`єру. У багатьох, хто зараз активно прагне влади, як показують наші дослідження, комплекс меншовартості досить виражений.
Як не дивно, тоталітарний режим для багатьох, коли не для більшості громадян, має значну психологічну привабливість. Адже він звільняє людину від потреби самостійно вирішувати й нести цілковиту особисту відповідальність за свої вчинки. В цьому криється психологічне коріння тоталітаризму. Проте тоталітаризм і сам себе знищує, бо він нездатний вчасно змінюватися, пристосовуватися до нових умов. Демократія - більш гнучка система, але вважати її досконало, а тому вічною - не варто.
