«У Ворохту привезли 45 дітей, батьків убито, десятеро із них — 2022 року народження. Можливо, хтось хоче усиновити…» — мабуть, багато хто бачив це або інше повідомлення у вайбер-групах, із зазначенням і контактів нібито особи, котра цим займається. На війні дійсно є втрати серед цивільного населення, на жаль, гинуть і дітки, і їхні батьки. Але якщо дитина залишилася, не дай Боже, без мами, це не означає, що вона потребує негайного усиновлення, до чого закликають автори подібних повідомлень.
До того ж, усиновлення під час війни неможливе, бо не працюють суди, які мають ухвалювати відповідні рішення. Експертка із прав дитини Людмила ВОЛИНЕЦЬ днями детально пояснила, чому нині виникають труднощі з усиновленням. За її словами, передусім держава має забезпечити захист прав дитини за будь-яких умов, а це означає таке: держава повинна мати документальне підтвердження смерті обох біологічних батьків; з'ясувати й підтвердити відсутність близьких родичів дитини, котрі мають пріоритет при оформленні опіки (бабусі, дідусі, тітки, повнолітні брати, сестри та ін.); людина чи сім'я, котрі мають намір усиновити дитину, повинні бути внесені в облік кандидатів в усиновлювачі, а перед цим підготувати і подати до місцевої служби у справах дітей відповідний пакет документів; усиновлення можливе лише за рішенням суду.
«Шановні дорослі, висловлюючи вам щиру подяку за готовність усиновити, — звертається пані Людмила до українців, — зазначу, що говорити про готовність усиновити дитину ви можете лише за умови, якщо ви вже зібрали пакет обов'язкових документів і визнані державними органами кандидатом в усиновителі. В іншому разі ваше «я усиновлю» є неправовим. Для підготовки пакету документів для усиновлення вам знадобиться, за нинішніх складних умов, місяців три. Іноземці, котрі заявляють про готовність уже сьогодні-завтра усиновити, повинні підготувати, згідно із законами своєї держави, пакет документів, який свідчить про їхню спроможність виховувати й утримувати дитину. За інших умов ваша держава не дозволить вам усиновити дитину із України. Необхідно також нагадати: іноземці можуть здійснювати усиновлення українських дітей лише згідно із законами України. І ще одне: іноземці не можуть усиновити дитину, котра менше, ніж рік, очікує на усиновлення, а також дитину молодшу від п’яти років. Ще раз дякую всім за щиру готовність усиновити дитину, але здійснювати цю надзвичайної ваги дію щодо дитини необхідно з чітким дотриманням закону. Ми маємо уникнути того, що діти потраплять у небезпеку».
З іншого боку, залишилися незавершеними процеси усиновлення, розпочаті до війни. Але в цьому разі також потрібно дочекатися відновлення роботи судів. При цьому Україна не обмежує вивезення дітей за кордон, де вони можуть побути певний час у безпеці. Ми вдячні міжнародній спільноті за підтримку, але про усиновлення наразі не йдеться.
Про неможливість усиновлення під час війни заявила також заступниця міністра внутрішніх справ України Катерина ПАВЛІЧЕНКО: «Під час війни усиновлення неможливе ні за звичною, ні за пришвидшеною процедурою, в тому числі іноземними громадянами. Ми живемо у складний час. Ми намагаємося допомогти іншим людям, як можемо, і в цьому наша сила, велич нашого народу. Ми співчуваємо й підтримуємо одне одного за найскладніших обставин. І той факт, що абсолютно чужі люди виявили бажання всиновити маленьких дітей, — ще раз доводить те, що українці мають велике серце. Але сьогодні ми повинні бути реалістами і зберігати холодний розум. Коли ми поширюємо фейкову інформацію, навіть роблячи це з найкращими намірами, ми граємо на користь ворогу. Тому ще раз закликаю звертатися лише до офіційних джерел і намагатися перевіряти інформацію, яку поширюєте».
У разі виявлення фейкових оголошень про це потрібно інформувати кіберполіцію: [email protected].
Разом з тим у ЗМІ почала ширитися інформація, що в Україні готується спрощена процедура усиновлення якраз через війну. Чи справді це так, «День» уточнив у Людмили Волинець:
— Щодо усиновлення, то жодних спрощень не буде. Процедуру і так спрощувати нікуди, бо що скасувати — довідку про стан здоров’я кандидата в усиновителі чи перегляд документів, які підтверджують, що дитина втратила батьків? Зараз ми намагаємося затвердити постанову, яка спрощує порядок оформлення опіки. Як правило, під опіку дітей беруть родичі. Для цього не потрібне рішення суду, тобто ми не залежимо від судів, але нам потрібно спростити доступ до інформації про відсутність судимості кандидата. Тому будемо разом з поліцією радитися, як це можна спростити.
Чому ми будемо спрощувати процедуру встановлення опіки? У нас зараз поширюється точка зору, що ледь не всі діти, котрі втратили своїх родичів під час війни, — це сироти і всі чекають на чужих людей. Але ж ми розуміємо, що і до війни сиротіли діти внаслідок асоціальності сімей, багатопоколінної асоціальності, алкоголізму та інших соціальних стигм. Тепер якщо в дитини, не дай Боже, загинула мама, то в неї є бабуся, тітка, дядько, тобто є інші родичі, котрі ні за що не віддадуть цю осиротілу дитину нікому, крім своєї родини. А в нас так трактується: якщо померла мама через якусь трагедію, то дитина стає нікому не потрібною. Це абсурд. Якщо така біда трапляється, то перші, хто приходять до органів опіки, — це родичі, котрі просять дати право виховувати члена своєї родини. Українські родини не віддають своїх дітей. Вони ними опікуються, і так було завжди. Ми ж мали майже 40 тисяч дітей під опікою. Українські родини дуже дітоцентричні, навіть якщо сталася біда. Але якісь недобросовісні люди тиражують інформацію, що маленькі діти залишилися без мам і всі чекають на усиновлення. Це фейки. Хтось на цьому просто заробляє гроші.
— Справді, у соцмережах такі повідомлення ширилися масово, мов під копірку…
— Як одна зі складових гібридної війни. 2014 року ми переживали те саме. Росія почала говорити, що Україна не віддає дітей, продає їх на органи тощо. Ми це ще почуємо — коли не цього тижня, то наступного. На повному серйозі Росія звинувачуватиме Україну, що дітей роздають без жодної підготовки. Пам’ятаєте історію про розп’ятого хлопчика і тому подібне? Оце теж буде, але вже про дітей-сиріт, що вони буцімто нікому не потрібні. Тому ми виступаємо дуже активно із закликом, що треба перестати брехати. Буває, що дітей перевезли із одного сиротинця чи дитячого будинку до іншого, але це ті самі діти, котрі й до війни були сиротами. Це ті, від кого відмовилися їхні матері. Більшість цих дітей мають серйозні діагнози. Але я вас запевняю, що ці звинувачення звучатимуть на всіх судових процесах проти Росії, що Україна роздавала, продавала дітей тощо. А зараз ведеться підготовка для цього. Плюс — треба посварити Україну з тими країнами, які традиційно у нас всиновлювали дітей.
Ми зараз пишемо, що усиновлення призупинено, але це також некоректно. Воно не призупинено, його просто неможливо здійснювати. Ніхто не зупиняв і не забороняв усиновлення, але процедура усиновлення наразі неможлива, бо не працюють суди. А ще, крім цього всього, в Україні є прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу — опіка, знову ж таки. У нас є діти, про чиїх батьків ми зараз нічого не знаємо. Може не бути підтвердження факту смерті. А якщо батько на фронті, мама загинула, то що виходить — батькові після фронту шукати свою дитину, усиновлену десь у США?
І останнє, про що так само не слід забувати. У нас подеколи з усиновленням траплялися випадки нехороші. Ми весь час боролися з цим, але таке справді бувало, навіть коли країна перебувала в мирних умовах. Зараз так само існує ризик, що серед усиновлювачів можуть бути педофіли і подібні мерзотники, то як же роздавати дітей? Ми просто можемо наразити їх на ще на більшу небезпеку, ніж перебування в укриттях... І наголошую: більшість дітей, котрі осиротіли внаслідок подій останніх трьох тижнів, українські родини від себе не відпускають й оформлюють опіку. Попри всі проблеми, своїх дітей українські родини не роздають і не очікують на усиновлювачів.
— Пані Людмило, ви зазначали, що проти нас можуть використовувати інформацію про усиновлення під час війни, зокрема й у судах проти Росії. Як цьому можна зараз запобігти, наскільки це можливо? Як захисти і себе, і дітей, і наш імідж?
— Власне, тому й опубліковано на сайті Мінсоцполітики звернення, що подібні заклики про усиновлення є фейками. Усі, хто впливає на лідерів громадської думки, пояснюють публічно, що це лише фейки. Нам би ще якось стримати тих, хто діє емоційно й підтримує подібні заклики… Але що більше буде тих, хто про це згадує, то краще. Зосібна, про це говорять Уповноважена Президента з прав дитини, Уповноважена Верховної Ради з прав людини. Якщо вони стверджують, що це фейк, це означає, що вони беруть на себе відповідальність за ці слова. І цим Україна буде захищатися.
