Молодий художник Максим Ходак став «винуватцем» гучного арт-скандалу, який зчинився через Всеукраїнський конкурс дитячого малюнку «Мій улюблений олігарх» (див. про це у «Дні» №№ 220-221 від 20 листопада 2020 року). Переможцям обіцяли призи і виставку у відомій дніпровській галереї «Артсвіт». Десятки дітей з усієї України надіслали свої малюнки з портретами українських багатіїв. Багато хто сприйняв все за чисту монету. Молодого художника звинуватили в особистому піарі та відбілюванні олігархів, використанні дітей у політичному перформансі. Втім, Максим стверджує, що не все так просто: олігархат — це проблема українського суспільства. Адже не перше покоління дітей продовжує чути навколо себе про боротьбу з олігархами, хоча нічого не міняється. Навпаки, олігархи постають у ролі добрих благодійників. Вплинути на суспільні настрої силою мистецтва й вирішив молодий художник. Про себе Максим розповідає, що народився у Білій Церкві. Зараз він є студентом приватного закладу в Києві, де є можливість навчатися сучасному мистецтву.
— Максиме, як у тебе з’явилася ідея проведення такого конкурсу?
— З ініціативи галереї «Артсвіт» вже другий рік проходить виставка «Зрозуміти тебе». Вони відбирають певну кількість художників, привозять їх до Дніпра. Завдання — зробити проєкт, пов’язаний з Дніпром і як переосмислення Дніпра. Будь-хто може подавати заявки, потім команда галереї відбирає. Цього разу було 10 художників включно зі мною. Ми гуляємо, спілкуємось і потім робимо групову виставку, яка представляє наше бачення міста. Резиденція — це дах, який надається художникам, які беруть участь у проєкті. Надається також необхідне фінансування, можливості для реалізації задумів. Я запропонував три проєкти, але кураторській команді сподобався саме «Мій улюблений олігарх». Дніпро часто подається, як «колиска олігархів» — це крупний індустріальний центр, де розвивається великий капітал. Через такий контекст мені було цікаво. Конкурс проходив у два етапи, люди надсилали свої роботи на Вайбер чи в Телеграм. Спочатку провели попередній відбір робіт, ті, що потрапили на другий етап, були представлені в галереї «Артсвіт» і могли боротися за призові місця Усього було по три призових місця у трьох вікових категоріях. Конкурс відразу викликав дуже бурхливу реакцію людей, вони почали писати обурливі пости, але для мене це була очікувана реакція. Я був навіть радий, бо суспільство не толерує олігархів, тому це — гарний знак.
— Всі переможці отримали призи та дипломи — хто фінансував? Часом не олігархи?
— Кожен художник отримував свій «бюджет» від організаторів і я його весь витратив. Хтось купував, наприклад, фарби і полотна, а я витратив на купівлю призів для дітей. Це були іграшки, які асоціюються у свідомості суспільства з олігархами. Наприклад, третє місце отримало гру «Монополія», друге місце — модель авто «Мерседес-Бенц» і іграшковий золотий годинник, а перше місце отримувало модель нафтової вежі. Деякі батьки відповідали мені, надсилали фото дітей з призами й наче усі залишились задоволені. Правда, через карантинні обмеження підсумки підбивали в режимі онлайн. Ми оголосили переможців у трансляції на сторінці конкурсу «Мій улюблений олігарх», а потім через «Нову пошту» розіслали призи. Через бурхливу реакцію— відвідувачів сторінки відео з нагородження ми видалили. Таке рішення прийняли з командою «Артсвіту», щоб не було булінгу, не було негативу для дітей.
— Ви вважаєте, що проєкт досяг своєї мети?
— По суті, я вдався до мистецької провокації і використав мистецький прийом, який називається субверсивна афірмація. Ми беремо щось з реальності, але доводимо до такого абсурду, що воно стає нереальним, своєю протилежністю. Ще можна це порівняти з вакциною, за допомогою якою роблять щеплення від хвороби. Якось фонд одного з українських олігархів проводив дитячий конкурс, але виглядало так ніби намагаються відмити імідж олігарха і щоб діти показали свою вдячність: як він допомагає, як рятує і так далі. У своєму дитинстві я брав участь у багатьох конкурсах, отримував премії. Тому вирішив довести цю ідею до абсурду. А оскільки ми живемо в Україні, то багато людей повірили, що я й насправді хотів уславити олігархів. Однак, я хотів показати, як дітей експлуатують в цих конкурсах.
— А хто такий олігарх у вашому розумінні?
— Олігарх — це багата людина, яка набула свої статки не дуже законним шляхом. Вона має зв’язки з владою, що допомагає їй збагачуватись. Окрім того, вона має вплив на медіа і використовує цей вплив і свої можливості для ще більшого збагачення. Звісно, що я ставлюсь до такого негативно. Взагалі, на мій погляд, це негативне явище, яке розвинулось у пострадянських країнах. Олігархи мають величезний вплив на політику і через це приймаються закони, які спрямовані на їхнє збагачення, діють у їхніх інтересах. У такій системі виросли вже цілі покоління, але відчутних змін так і не відбулося в Україні. Головна проблема у корумпованих владних структурах. Тому не треба толерувати це явище жодним чином, варто почати саме з цього, на мою думку. Мене питали, чому конкурс називається, наприклад, не «Мій улюблений меценат». Але це втеча від реальності, коли ми називаємо олігарха меценатом, це ненормально. Варто все називати своїми іменами. З цим треба боротися. На жаль, у нашому мистецтві мало хто порушує цю проблематику. Взагалі, речі над якими я працюю — реакція на ті події, які відбуваються навколо нас. Мені здається, що про це мало говорять і я захотів цю тему порушити. Тим більш, що олігархи нібито дбають про мистецтво, мають свої конкурси, надають стипендії.
— Але це начебто нормально, якщо меценати підтримують мистецтво?
— Меценатство — це нормально, але треба враховувати, у кого ми беремо гроші. Яким чином вони заробили ці гроші — це теж має значення. Якщо я буду брати гроші в олігарха, то це буде виглядати доволі дивно. Так, вони спонсорують мистецтво, але таким чином відбілюють свої гроші або своє ім’я. Роблять образ не олігарха, який у 90-ті привласнив собі металургійний завод, а людини, що дбає про мистецтво, культурну людину роблять з себе. Тут треба розібратися, хто такий олігарх. До того ж, якщо існує такий великий розрив у суспільстві між багатими та бідними — це не є здоровим.
— В Україні вже відбулося два Майдани під антиолігархічними гаслами, але результату, як виглядає, немає?
— Тут справа у наявності патерналізму в нашому суспільстві. Люди вважають, що нам потрібен вождь — це проблема нашої демократії. Ми чекаємо людину з чарівною паличкою, обираємо Президента, який все змінить, але так не буває. Владу має контролювати громадянське суспільство. Я не політик, я — художник і на все дивлюся через призму мистецтва. На все, що відбувається навколо. І якщо я говорю про це таким чином, то значить я вірю у силу мистецтва, яке може вплинути на наше суспільство, на молоде покоління.
— Чи була реакція на виставку з боку олігархів? Може, хтось хотів придбати свій портрет?
— До мене ніхто не зверталися, ніхто не дзвонив. До речі, я не збираюсь продавати картини олігархічним структурам. Поки робота знаходиться у власника, він вирішує, де виставляти і як використовувати, а олігарх може й заховати свій портрет. Це мій художній проєкт. За можливості буду виставляти, якщо будуть цікаві пропозиції.
— Які у вас плани на майбутнє?
— Збираюсь і далі займатися сучасним мистецтвом. За моїми проєктами, якщо це комусь цікаво, можна слідкувати через сторінки у соціальних мережах. Зараз я готуюсь до групової виставки в австрійському місті Грац під назвою «Єврозабор». Свій паркан я вирішив поставити на російсько-українському кордоні, там, де закінчується Європа. Я збираюсь говорити про особисту свободу і свободу України.
