На календарі — 21 червня 1971 рік. Понеділок. На годиннику — 14.30, обідній час. Для когось — це був звичайний робочий день, але в археологів стався справжній прорив... Адже саме тоді — майже півстоліття тому — в кургані Товста Могила (поблизу м. Орджонікідзе (нині Покров) Дніпропетровської області) експедицією Інституту Археології АН УРСР під керівництвом Бориса МОЗОЛЕВСЬКОГО було знайдено скіфську пектораль, яку вважають найбільшою археологічною знахідкою ХХ століття та шедевром світового мистецтва. Ба більше, згодом на дивовижний скарб приходили подивитися чимало людей до провідних музеїв світу на кількох континентах.
«Зараз скіфська пектораль зберігається в Києві, а саме в Музеї історичних коштовностей України. Золота прикраса прекрасно «розповідає» нам про життя і вірування скіфів, бо на ній є чудово виконані реалістичні сценки з їхнього життя, чим і як жили наші пращури. Вони здійснили колосальний вплив на наші традиції», — зазначає кандидат історичних наук Сергій КОТ.
«ПЕКТОРАЛЬ — ПРИКРАСА, ЩО ВКАЗУВАЛА НА ВИСОКИЙ СТАТУС ЛЮДИНИ, ЯКА ЇЇ НОСИЛА»
«Серед вчених, яких я знаю, хто займається вивченням пекторалі, ніхто з них не вбачає в ній якесь зашифроване послання від скіфів. Адже скіфи не збиралися нікому і нічого писати. Пектораль — прикраса, що вказувала на високий статус людини, яка її носила», — розповідає Олександр СИМОНЕНКО, доктор історичних наук, провідний співробітник відділу археології раннього залізного віку Інституту археології НАН України.
ПЕКТОРАЛЬ ІЗ ЗОЛОТА 958 ПРОБИ ДАТУЄТЬСЯ IV СТ. ДО Н. Е., ЇЇ ВАГА — 1150 Г, А ДІАМЕТР — 30,6 СМ
І згодом додає: «Що вона означає? Одні вважають, що це ілюстрації до якогось героїчного епосу, який ми не знаємо, на жаль, бо скіфи не записували свої легенди, міфи... Ми трішки знаємо про ці міфи і легенди від давньогрецьких авторів — Геродота та інших. Є ще схожа пектораль, однак має тільки один ярус, iз кургану Велика Близниця на Тамані (територія Росії), вона тепер зберігається у Санкт-Петербурзі. Однак жодної містики й таємниць навколо пекторалі немає, хоча є ще моменти, які ми не зовсім розуміємо. Крім того, існує думка, що це побутова сцена. Борис Мозолевський та інші писали, що там зображені три яруси життя, як собі його уявляли скіфи, — небесний, земний і підземний. Проте це лише припущення дослідників, але ми не можемо щось однозначно стверджувати».
За його словами, чимало вчених вважають, або хочуть думати, що пектораль — це календар, але це дуже важко довести, бо досі невідомо, як рахували скіфи місяці. Відтак, не знаючи їхню календарну систему, ми не можемо вбачати у якихось речах — календарі. Тому, скоріше за все, така версія — хибна, вважає вчений.
«МАЙСТРИ, ЯКІ ВИГОТОВЛЯЛИ ШЕДЕВРИ, ГРЕКАМИ БУЛИ ЛИШЕ ЗА ПОХОДЖЕННЯМ, ДУШЕЮ Ж ДАВНО СТАЛИ СКІФАМИ»
«Хто ж створив пектораль?» — питання, яке досі залишається відкритим.
21 ЧЕРВНЯ 1971 РОКУ ЕКСПЕДИЦІЯ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ Б. МОЗОЛЕВСЬКОГО ПІД ЧАС АРХЕОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТОВСТОЇ МОГИЛИ ЗРОБИЛА НАЙСЕНСАЦІЙНІШУ ЗНАХІДКУ ХХ СТОЛІТТЯ — БАГАТЕ СКІФСЬКЕ ПОХОВАННЯ, СЕРЕД СКАРБІВ ЯКОГО БУЛА СЛАВНОЗВІСНА ПЕКТОРАЛЬ
Однак сам Борис МОЗОЛЕВСЬКИЙ у своїй книзі «Скіфський степ» поділився власними думками:
— Більшість учених зараз схиляється до думки, що всі його вироби створювалися греками в північно-причорноморських колоніях, насамперед на Боспорі. Разом з тим, уже неодноразово висувалося припущення про можливість участі у виготовленні окремих категорій речей в античних майстернях і вихідців із варварського середовища, що пройшли школу грецького мистецтва і виробництва. Втілене у кращих витворах золотарства із скіфських курганів знання художником щонайменших подробиць скіфського життя і побуту, більше того — філософських підвалин скіфської людності, — дає можливість поставити це питання у всій його повноті. Для його розв’язання потрібен глибокий науковий аналіз усіх мистецьких витворів V — III ст. до н.е. Проте коли навіть буде остаточно доведено, що подібні витвори належать тільки грекам, це ніякою мірою не зможе принизити високих естетичних ідеалів степовиків, здатних замовити, а потім і належно поцінувати такі шедеври людського генія, як пектораль та речі, близькі до неї. Що ж до майстрів, які їх виготовляли, то греками вони були лише за походженням, душею ж давно вже стали скіфами.
12 маловідомих фактів про скіфську пектораль:
1. Назвати прикрасу пектораллю запропонував Євген Васильович Черненко ще у момент її знаходження. Ця назва була прийнята Борисом Миколайовичем Мозолевським, а згодом і більшістю науковців та суспільством. Проте деякі дослідники не прийняли назву «пектораль», а натомість вживають визначення «нагрудник» або «гривна».
2. Пектораль складається з понад 160 окремих деталей, які були виготовлені окремо, а потім з’єднані відповідно до задуманої композиційної схеми.
3. Три з чотирьох джгутів, які є основою (каркасом) пекторалі, — порожнисті. Кожен з них складається з двох частин, спаяних настільки ретельно, що місця з’єднання неможливо побачити неозброєним оком. Конструктивний секрет було розкрито тільки за допомогою рентгенівського знімку, зробленого у реставраційному центрі Романо-Германського центрального музею м. Майнц.
4. Зображення людей і тварин є горельєфними. Майже на всіх скульптурках із зворотного боку посередині є плавна заглибина, зроблена, вірогідно, з метою економії золота або полегшення прикраси.
5. Скульптурку кобили з лівої (від глядача) сторони верхнього ярусу пекторалі спочатку було відлито без будь-яких ознак статі. Для того, щоб уточнити і акцентувати стать тварини, було окремо відлито вим’я, що закріпили під животом за допомогою невеликого стрижня, а нижче анусу було пробито круглий отвір, що мав імітувати статеву щілину кобили, розширену після пологів. Ці деталі практично не видимі для глядача, але вони були надзвичайно важливі для загальної символіки образів.
6. З кожного краю зовнішнього ярусу пекторалі розміщено по дві мініатюрні скульптурки степових коників (Tettigoniidae). Зображення настільки реалістичні, що ентомологи розрізняють самця і самку.
7. Пелюстки квіточок на середньому ярусі були вкриті блакитною емаллю (зараз вона значно поблякла та вилущилася), що надавало прикрасі жовто-блакитного забарвлення.
8. Пектораллю користувалися за життя її власника, свідченням чого є деякі пошкодження та сліди ремонту на лівій частині виробу. Можливо, було втрачено, а потім повторно відлито одну з фігурок зайця.
9. Центральна сцена верхнього ярусу була би більш зрозумілою, якби збереглися інструменти в правих руках чоловіків (наразі зберігся лише фрагмент мотузки (?), яку тримає правий персонаж).
10. Відомості про пектораль та її фрагменти (дослідження, розповіді та згадування, фото) опубліковані у понад 2000 наукових та науково-популярних статей та монографій, написаних на багатьох мовах світу. Зображення пекторалі використано в оформленні обкладинок щонайменш 50 книг та журналів. Втім, пектораль досі береже свої таємниці. Зокрема, щодо визначення образів центральних персонажів верхнього ярусу — двох напівоголених чоловіків, які здійснюють якісь маніпуляції з овечою шкірою — було висловлено 23 різні точки зору.
11. Пектораль двічі була на реставрації. Вперше — на початку 1972 року у реставраційно-художніх майстернях м. Ленінграда. Тоді ж було виготовлено кілька гальванокопій пекторалі. Вдруге — 1991 року у реставраційному центрі Романо-Германського центрального музею м. Майнц (реставратори Олександр Іванович Мінжулін і Майке-Анхеліка Фехт).
12. Пектораль надійшла до Музею історичних коштовностей України у травні 1972 року і з того часу лише двічі залишала стіни музею. Уперше це сталося у 1975 році, коли пектораль було представлено на виставках у США (Лос-Анджелес) та Франції (Париж), нібито на особисте прохання Л.І. Брежнєва для закріплення добросусідських відносин з цими країнами. Після повернення до Союзу пектораль було також виставлено у Москві та Варшаві. Удруге це сталося у 1991 році: пектораль прикрасила собою виставку «Золото степу» у музеї в м. Шлезвіг (Німеччина), але лише на 10 днів, по тому її було передано на реставрацію до Романо-Германського центрального музею м. Майнц.
Зазвичай на міжнародних виставках, присвячених скіфському золоту, було представлено гальванокопію пекторалі, яка побувала у 40 містах 14 країн Європи, Америки та Азії, а також на декількох українських виставках.
Джерело: Музей історичних коштовностей України
