Олекса ПІДЛУЦЬКИЙ, "День"
Антон Бутейко тривалий час поєднував роботу в МЗС із депутатськими обов'язками, але торік був змушений написати заяву про відмову від роботи у Верховній Раді, аби зберегти посаду заступника міністра. Він є автором одного з розділів чинної Конституції України, а на зовнішньополітичній арені експерти відзначають його великий особистий внесок у розв'язанні на користь України проблеми щодо острова Зміїний. Неоднозначне ставлення до Бутейка в російських можновладців. Його звинувачують у тому, що він особисто вніс до вже парафованої керівниками держав російсько-української угоди поправку, котра значною мірою забезпечувала інтереси Києва.
Перший заступник міністра закордонних справ України Антон Бутейко дав ексклюзивне інтерв'ю кореспондентові "Дня" Олексі ПІДЛУЦЬКОМУ.
- Московська газета "Коммерсант-дейли" охарактеризувала нещодавній візит Президента України до Росії статтею з заголовком "Кучма привіз до Москви план української капітуляції". Досягнуто домовленості про пільгові умови інвестування російського капіталу в стратегічно важливі галузі української економіки. Чи означає це все зміну зовнішньополітичного курсу України?
- Ні про яку зміну стратегічного курсу не йдеться. Щодо ж залучення до української економіки російських інвестицій - то це добре. Звичайно, головне фінансове джерело, яке може забезпечити вихід України із кризи, - внутрішні інвестиції, вітчизняні капітали й саме для них треба створювати сприятливі умови. Проте в усьому світі борються й за іноземні інвестиції й роблять усе можливе, аби притягнути їх. Безумовно зацікавлена в цьому й Україна. Отож, хай ідуть до нас, поруч із капіталами з інших країн, капітали з Росії - хоч ця країна не має надто великих інвестиційних можливостей. Адже чим більше буде в нас інвестицій з різних регіонів світу, тим більша кількість країн зацікавлена в стабільному й поступальному розвитку нашої економіки. І тим збалансованішу зовнішню політику ми зможемо проводити.
Оцінки ж щодо "ухилу" в бік Росії можна коментувати так: раніше нас звинувачували в "односторонній орієнтації на Захід". Проте може завдяки успіхам, досягнутим на цьому напрямі, нам тепер вдалося досягти суттєвих зрушень у взаєминах і з Росією. Адже танго можна танцювати лише вдвох - і для цього потрібно бажання обох партнерів.
- Вступ до ЄС проголошено одним із стратегічних пріоритетів України в зовнішній політиці. Що практично робиться для того, щоб наша країна більшою мірою відповідала вимогам, які пред'являє Євросоюз до "вступників", які конкретні здобутки досягнуто в цьому?
- Наш рух до Євросоюзу здійснюється, але незадовільними темпами. Причина - стереотипи. І західноєвропейців, а особливо наші. Найважливіше завдання тут налагодити економічні зв'язки з цими країнами, активніше виходити на їхні ринки й вирівняти торговельний баланс із ЄС. І тут є певні нові можливості - з 1 березня набуває чинності угода про співробітництво між Україною та ЄС.
- Українські комуністи та соціалісти твердять, що економічне співробітництво із Заходом за великим рахунком справа безперспективна, оскільки на їхніх ринках нас "ніхто не чекає".
- Звичайно, що не чекає. Бо хто чекає на конкурентів? Однак можливості для цього є. Це засвідчує, зокрема, приклад нашого сусіда Польщі, яка мала приблизно таку саму систему господарювання як і ми. 1985 року товарообіг поляків із розвинутими країнами становив лише 30%, а 1996 року - вже понад 70%. Угорський завод "Ікарус" кілька років тому стояв. Але там поміняли керівництво, залучили інвестиції й нині угорська продукція заводу "РАБА" стала конкурентоспроможною навіть на ринку США.
Є такі приклади і в нас. Багато років СРСР безуспішно намагався пробитися на світовий ринок запуску комерційних супутників. І ось нещодавно наш "Південмаш" разом із "Боїнгом", норвежцями та російською "Енергією", здається, вирішив це завдання - незабаром із платформи в Тихому океані буде здійснено перший старт нашої ракети з комерційним супутником. Однак таких прикладів ще замало.
- Адепти "братерських зв'язків" із пострадянськими республіками вважають, що нам "не пробитися" до розвинутих держав і варто зосередити увагу на "відновленні зв'язків" із країнами колишнього СРСР.
- Це ще один стереотип. Нас ніхто не чекає і в Росії. Низькоякісна продукція, яка чудово продавалася років 15 тому в Рязані чи Караганді, нині й там не знайде покупця. На пострадянських ринках нам зараз доводиться конкурувати із тими ж самими світовими фірмами. І російськими виробниками, які нині роблять усе, щоб адаптувати найсучасніші технології. Адже частка країн Євросоюзу в товарообігу Росії нині становить близько 45% - набагато більше, ніж із країнами СНД. Без співробітництва з Євросоюзом, Японією, Сполученими Штатами ми не зможемо отримати сучасних технологій, а без цього програємо і на пострадянських ринках. Тому стратегічний успіх на ринках колишніх соціалістичних країн неможливий без глибоких економічних зв'язків із найрозвинутішими країнами світу.
- А може взагалі не варто "грати з капіталістами в їхні ігри"? Як би там не було, за часів навіть найгіршого застою життєвий рівень більшості населення був вищий, ніж зараз. Ось і болгари здійснили було спробу відновити в загальних рисах соціалістичну економіку.
- Історія Болгарії останніх років є дуже повчальною для України. Після розпаду радянського блоку в цій країні прийшли до влади реформатори, що намагалися побудувати ринкову економіку й демократичне суспільство. І в цілому вони непогано вирішували це завдання. Проте в ході реформ життєвий рівень більшості населення дещо знизився - як через об'єктивні труднощі, так і через прорахунки. На хвилі незадоволення до влади прийшли ліві, які спробували відреставрувати соціалізм. У результаті економіку було повністю зруйновано, середня платня впала до $7, а пенсія до $3 на місяць. Дефіцитом у країні стало все, навіть хліб. Суспільство опинилося на межі колапсу й влада буквально "валялася на тротуарі". Добре, що її "підібрали" демократично-реформаторські сили. Болгарія знову розпочала той самий процес реформ, але вже з набагато гірших стартових позицій. В Україні, я думаю, наслідки такого розвитку подій були б набагато трагічнішими, аніж у Болгарії. Але, сподіваюся, такого не станеться.
- Наші ліві, до речі, стверджують, що співпраця України із Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, Європейським банком та іншими міжнародними фінансовими організаціями є ні що інше як "розпродаж України"...
- Звичайно, ліпше не позичати гроші, а мати свої. Однак ми їх зараз не маємо. І якщо ви почали будувати будинок, але забракло грошей на будівельні матеріали, жити вам немає де, а є хтось, хто згоден ті гроші позичити - то брати в борг треба. Робимо ми це не з доброї волі, не від доброго життя. Адже без цих позик реструктуризувати економіку ми не зможемо. Південна Корея, наприклад, за останні кілька місяців домовилась отримати від МВФ понад $60 млрд. Не всі знають, що ще 20 років тому послугами міжнародних фінансових організацій користувалася така країна, як Велика Британія.
Зовнішні кошти для інвестицій нам так чи інакше потрібні. І ніде ми не отримаємо їх на таких вигідних умовах, як у цих організаціях. Позики Світового банку чи МВФ надаються на термін від 3 до 20 років під 6,5% - 7,1% річних. Підприємці ж добре знають, що нині в Україні в комерційних банках найнижча, пільгова ставка на валютну позику - 20% річних, а нормальна - 30%. І позику дадуть на рік, максимум - на два. Що ж до гривневих позик - то ставка - 55-60%. От і порівняйте, що вигідніше.
Що ж до того, що вони диктують нам умови - будь-який банк стежить за тим, щоб надані ним цільові кредити витрачалися саме за призначенням. А проекти для фінансування ми пропонуємо самі.
- Чи відповідає нещодавно ухвалена під тиском південнокорейської компанії "Деу" постанова про заборону на ввезення до України вживаних іноземних автомобілів міжнародній практиці та вимогам Всесвітньої торгівельної організації?
- Взагалі ця проблема не належить до безпосередньої компетенції МЗС, але, наскільки мені відомо, коли готувалася ця постанова було проаналізовано можливі наслідки. І дійшли висновку, що Україні вигідніше не розраховувати на митні збори від ввезення старих автомобілів, а намагатися активізувати власне автомобілебудування. Це сприятиме піднесенню й суміжних галузей - машинобудування, металургії тощо. Втім, правильність цього рішення перевірить час - якщо виявиться, що розрахунки були помилковими, його можна переглянути. Щодо ж міжнародного права, то воно вимагає лише, щоб усі суб'єкти господарювання були в рівних умовах. І цієї вимоги дотримано.
- Наскільки мені відомо, зараз ви перебуваєте у відпустці позаяк зареєстровані кандидатом у народні депутати. Ви йдете за списком якоїсь партії чи як незалежний кандидат? У якому окрузі?
- Я балотуюся як незалежний кандидат по 223 округу в місті Києві, який включає частини Шевченківського, Старокиївського та Печерського районів.
Звичайно, я високо ціную свою нинішню роботу і вважаю, що нам вдалося створити в МЗС ефективну структуру, яка працює. А починали ми після здобуття незалежності з десятком фахівців. Проте нині, як на мене, найважливіше - творення ефективних законів. Я не хочу нікого образити, але у світі юристи та економісти становлять 60-85 відсотків парламентаріїв. У нас же серед кандидатів у депутати їх нині лише 9 відсотків. І наші обранці, що не мають відповідних знань, дуже часто просто не вміють підготувати законопроект. Наприклад до Закону про підприємництво протягом кількох років було внесено 57 змін та доповнень. А потім ми нарікаємо на нестабільність законодавства. Думаю, що як юрист-міжнародник зможу принести в парламенті користь.
- А чому ви йдете як незалежний кандидат? Невже серед кількох десятків зареєстрованих партій немає такої, що цілком відповідала б вашим політичним уподобанням?
- Як безпартійний я матиму можливість під час виборчої кампанії висвітлювати будь-які проблеми й пропонувати шляхи їхнього розв'язання виходячи лише з професійного досвіду, а не бути заангажованим партійними міркуваннями. У разі обрання я безумовно не був би "одинаком", а вступив у блок центристських сил.
