Сергій ЗГУРЕЦЬ, «День»
Призначення президентським указом голови Державного митного комітету України Леоніда Деркача головою СБУ, а переміщення колишнього керівника спецслужби Володимира Радченка на невпливову посаду в Раду національної безпеки та оборони, безумовно, може вважатися подією тижня з далекосяжними наслідками. Адже подібні кадрові рокіровки в сучасних умовах завжди сприйматимуться як спрямовані на президентські перегони.
Для цього є багато підстав. Команда Леоніда Даниловича, здається, поставила за мету зміцнити особистий контроль над силовими відомствами на вирішальному етапі владного життя. Армія з поки що обласканим увагою Верховного Головнокомандувача Олександром Кузьмуком, МВС із випробуваним Юрієм Кравченком, Гвардія з новим командувачем, який, здається, й досі не вірить у свою несподівано-щасливу зірку, — тут усе зрозуміло. Щодо СБУ, то тут навіть неозброєним оком було помітно — спецслужба, яка має потужні можливості для впливу якщо не на країну в цілому, то на її «верхи», з усіх сил прагнула убезпечити себе від причетності до будь-яких політичних «з’ясувань».
На сьогодні під дахом СБУ об’єднані розвідка, контррозвідка, структури, зайняті боротьбою з організованою злочинністю, корупцією, тероризмом, контрабандою, наркотиками. Широке поле діяльності СБУ є приводом дискусій серед фахівців про те, чи варто зберігати такий статус-кво. Даються взнаки побоювання радянського минулого, коли КДБ було універсальною репресивною машиною. В Росії після розпаду СРСР розкололи КДБ на окремі структури (зокрема, ФСБ, зовнішня розвідка, Федеральне агентство урядового зв’язку), поклавши край монополії відомства на інформацію та суттєво послабив його (хоча спроби «надкусити» були без зусиль пана Горбуліна). В Україні таких змін не сталось, і, зрозуміло, ніхто на них не зважиться в нинішні часи, коли прийшов «свій». Навпаки, фахівці вважають, що монолітність структури буде оберігатися. Варто згадати й про те, що й досі між Президентом та парламентом, щоправда, вже старого складу, залишилась одна невирішена суперечка, яка має безпосереднє відношення до нинішніх кадрових змін. Президент уже двічі застосував вето стосовно змін до Закону України «Про службу безпеки», за якими парламентарії хотіли домогтися, аби призначення голови СБУ погоджувалося з ВР. Президент наполягав, що ця норма суперечить Конституції, проте цілком можливо, що ця історія буде мати продовження...
Таку, досить ефективну з точки зору стратегії і тактики президентської команди структуру донедавна очолювала людина, можливо, не занадто для неї «гнучка». В одному зі своїх досить рідкісних для останнього часу інтерв’ю Володимир Радченко, пояснюючи роль СБУ в збиранні інформації, стверджував: «Коли це стосується внутрішніх процесів, передвиборної боротьби, назбирування компроматів, то, за нашим переконанням, це просто нерозумна витрата сил та коштів. Це аморально... Мої колеги бачили в своєму житті багато чого й ми не маємо ні найменшого бажання скотитися на стежину, яка веде в нікуди». В Радченка були шанси укорінити подібні переконання, традиційні для справді демократичного суспільства, як норму світосприйняття в усьому СБУ. Тим більше, що спецслужба значно оновилася, третина співробітників СБУ має досвід роботи приблизно до п’яти років. Проте, якщо Радченко переміщується фактично на незаслужено принизливу для себе посаду, то це означає лише одне — прагнення й переконання тепер уже екс-голови СБУ виявилися, м’яко кажучи, дещо несвоєчасними для нинішніх потреб «владного двору». І як тут не згадати, що ще торік було здійснено крок, скерований на розпорошення оточення Радченка — призначення президентським указом генерала Олександра Скіпальського одним із заступників голови СБУ, це було досить неоднозначно сприйнято всередині самого відомства.
Відтепер усі потенційні можливості СБУ, з усіма важелями щодо виконання тих чи інших вказівок, опиняться в руках Леоніда Деркача. Чи буде ця особа на новій посаді дотримуватися принципів взаємостосунків суспільства та спецслужб, спираючись на демократичні норми? Поки що це запитання залишається риторичним. Проте досить показово, що всі аналітики одразу відзначили головну традиційну особливість цього несподівано-очікуваного призначення. Нинішній генерал-лейтенант Леонід Деркач, працював на ВО «Південмаш», коли ним керував Л. Д. Кучма.
Досить показово, що ще в старому кріслі головного митника в інтерв’ю журналу «Капітал» він стверджував: «Ми можемо взяти всю інформацію щодо кожного суб’єкта підприємницької діяльності. І подивитись, як він живе — занадто добре чи нормально». Ця теза вкотре підтверджує, що митниця, яка контролює перевезення через кордон усіх вантажів до їх адресатів, сама собою вже є банком надзвичайно важливої інформації, і перебування там Леоінда Деркача було далекоглядним рішенням, особливо з огляду на нинішні інтереси Президента. На новій посаді в генерал-лейтенанта з’являються додаткові можливості, аби поглибити свою обізнаність у додаток до потужних джерел Митного комітету. Залишається лише з’ясувати, в чому полягатиме межа між нормальним і занадто добрим. І як ця різниця буде корегуватися. Тепер уже з погляду голови СБУ.
