Олександр ПАЛІЙ, "День"
Під час зустрічі у вівторок голови новоствореної комісії з інформаційної безпеки Олександра Бєлова з головними редакторами центральних видань, інформагенцій та електронних мас-медіа так і не було чітко окреслено мету діяльності, і, головне, повноваження цього органу. Щодо останніх, то було заявлено про консультативно-дорадчий характер діяльності комісії. Проте, як свідчать останні події на ринку засобів масової інформації, в Україні як "консультації" так і "поради" з боку органів виконавчої влади можуть фатальним чином позначитися на долі окремих мас-медіа.
Планується розробити і подати на затвердження Президентові спеціальне положення про діяльність комісії. Однак, вочевидь, не документи, але перші практичні кроки комісії з "захисту інформаційної безпеки" покажуть її реальний вплив на формування політики виконавчої влади у сфері інформації.
Щодо мети діяльності, то комісію цікавитиме все. Питання інформаційного забезпечення зовнішньої і внутрішньої безпеки, питання забезпечення прав споживачів інформації від сваволі державних органів тощо. Це - за словами керівника новоствореної комісії. Проте, беручи до уваги час створення комісії, природу політичного режиму і рівень політичної культури в Україні, а також з'ясувавши питання "хто це робить" і "кому це вигідно", можна не боячись помилитись, висловити гіпотезу, що головною метою діяльності новоствореного органу стане інформаційне забезпечення перемоги Леоніда Кучми на наступних президентських виборах.
Якісь радники (напевно з числа людей, пов'язаних зі ЗМІ ) повідомили нинішньому Президентові, що перемогу на наступних виборах здобуде той кандидат, який у більшій мірі заручиться підтримкою мас-медіа. Таким чином, усе стає зрозумілим. Не треба аж так витрачати себе на реформування економіки, "горіти на роботі" у боротьбі з корупцією і под. Треба просто адміністративно та фінансово натиснути на пресу (благо можливостей для цього, законних і незаконних, - вдосталь). Діюче українське законодавство забезпечує широчезне поле для вибіркового його застосування і в цьому воно згубніше відвертої сваволі, яку неможливо замаскувати. Створення даного органу проілюструвало ще й невдоволення Президента діяльністю вже існуючих організацій у сфері інформації. Робиться спроба підвищити якість їхньої діяльності шляхом заохочення конкуренції між ними.
Ще один прикрий, з чисто професійного погляду, аспект цієї справи - в адміністрації президента щиро вірять, що неякісні телебачення, радіо, преса, можуть бути достатньо ефективними в ролі "колективного пропагандиста і агітатора". Таким чином головні зусилля спрямовуються на зміцнення вірнопідданських орієнтацій у контрольованих урядом мас-медіа. Інакше як соціальним замовленням теперішній стан державних засобів масової інформації пояснити не можна.
Після проголошення Єльциним програмної заяви про підтримку Кучми на наступних президентських виборах для українського президента тимчасово знято питання про нейтралізацію впливів московських засобів інформації на українське суспільство. Проте керівництво української виконавчої влади змушене враховувати динаміку ситуації і приготуватися до можливих несподіванок з боку російських мас-медіа напередодні виборів. Чи буде новостворена комісія безпосередньо займатися цими стратегічними питаннями, зараз сказати важко. Проте очевидним є факт, що всередині державних органів розпочалося інтенсивне формування передвиборного штабу Кучми. Те, що державні органи працюють не на забезпечення інтересів держави, а на обрання свого керівника на певну посаду (причому з використанням бюджетних коштів) не дивує нікого в Україні. Така ж картина спостерігається в усій країні в багатьох органах державного управління на місцях і в центральних міністерствах і відомствах, керівники яких бажають отримати депутатський мандат.
Свого часу президент Сполучених Штатів Річард Ніксон у зеніті своєї політичної кар'єри змушений був подати у відставку у зв'язку із загрозою імпічменту за звинуваченням у використанні можливостей державних органів (зокрема ЦРУ) проти своїх політичних опонентів. Події набули надзвичайно потужного резонансу в суспільстві, а сам "вотергейтський скандал" у США почали називати справою цілого ХХ-го століття.
Сьогодні в Україні таких справ можна було б навести безліч. Головна прикрість полягає в тому, що саме верхні ешелони української влади в найбільшій мірі відповідальні за це.
