Але він більше не "належить" Президентові
Ірина ПОГОРЄЛОВА, "Політичні хроніки", спеціально для "Дня"
11 лютого ВР відхилила два проекти постанов про негайну відставку уряду. Прийнято текст, підготовлений бюджетним комітетом, в якому незадовільна оцінка діяльності КМ з погашення соціальних боргів супроводиться численними дорученнями, а також передачею бюджетному та соціальному комітетам цілковитого контролю над їх виконанням Кабінетом Міністрів.
Що ж до вірогідної відставки Кабміну, то формальним приводом ухилитися від негайного вирішення стала необхідність скрупульозно дотриматися всієї конституційної процедури, щоб не піддати рішення відхиленню з боку Конституційного суду. У політичному ж плані на відвертий захист уряду "партії влади" стали... комуністи. Як заявив їхній представник у цій справі Григорій Найда - відставка Кабміну напередодні виборів ставить країну перед загрозою прямого президентського правління. Щоправда, ідея фракції КПУ - одночасно з виборами провести й референдум щодо довіри Л. Кучмі - не була підтримана залом.
Проте глава парламенту О. Мороз, котрий активно відстоював процедурну тонкість відставки, прямо заявив особливо наполегливим представникам "Громади", що в разі, якщо назавтра вони внесуть ініціативу про вотум недовіри КМ за 150-ма підписами депутатів, питання автоматично увійде до порядку денного й буде розглянуто не раніше, ніж через п'ять, втім не пізніше, ніж через десять днів. Календарний план роботи ВР підказує, що за наполегливості групи підтримки П. Лазаренка справа може бути вирішена саме на останньому березневому пленарному засіданні.
Питання лише в тому, чи буде активність "Громади" такою вже високою. "Розминка" 11 лютого дала "непримиренній опозиції" матеріали до роздумів щодо наявності та відсутності підтримки. Ліві демонстративно відмежувалися від прихильників екс-прем'єра, що підозрюються в тіньовій діяльності. Інші політичні сили продемонстрували більший або менший нейтралітет, виходячи насамперед з власних передвиборних міркувань (крім, зрозуміло, прогресивних соціалістів, котрі вимагали негайного й беззастережного вигнання Кабміну незалежно від наслідків).
Зрозуміло, найцікавішою (і такою, що цікавила всіх) була позиція О. Мороза. Він, безумовно, насамперед намагався публічно спростувати підозри про певний, тепер уже "подвійний союз" із П. Лазаренком, що визрівають у політикумі. Не особливо наголошуючи на все помітнішу роль "батька й заступника українських урядів", він, проте, обмовився, що народу потрібні пенсії і зарплата, а не відставки правлячих кабінетів. Без сумніву спікер-соціаліст дав зрозуміти всім, а особливо Президенту, що з даного моменту Кабмін найвідданішого Кучмі прем'єра взято на "короткий поводок" близької відставки, а головне - поставлено під жорсткий контроль у сфері "відмивання бюджетних коштів" - більш не є урядом президентських реформ. Чи розглядатиме себе В. Пустовойтенко як заручника вищих політичних амбіцій спікера, як "живе загородження", виставлене парламентом перед обличчям народу, чи як свідомого союзника "нових лівих" у боротьбі за майбутню, а не минулу владу - питання поки відкрите. До речі, розробку законопроекту про надзвичайний економічний стан цьому Кабміну не довірили. Теж поки?
