Олександр КАРПЕЦЬ, Київ
У «Дні» №87 від 18.05.2002 було опубліковано лист «Загинули заради... ненароджених» В. Флінти , 18-річного студента 2-го курсу Львівського регіонального інституту державного управління Української академії державного управління. Аж дух захоплює від такої гучної назви учбового закладу. Я аж ніяк не хочу принижувати гідність молодої людини, що справляє враження небайдужої до глибинних проблем буття, що зараз є великою рідкістю. Запитання до його педагогів: хто напоумлює недурного 18-річного парубка прикрасити своє скромне ім’я таким довгим титулом, котрий свідчить, що він є не просто отрок, який вирізняється похвальним завзяттям в науці, але майбутня еліта нації, що висловлює думку, цінну вже тому, що вона освячена перебуванням цього юнака в стінах шанованого учбового закладу. Молодь як вчили раніше прикриватися авторитетом інституцій на шкоду власнiй відповідальності, так і вчать до цього дня.
Абсолютно раціональними ні індивід, ні соціум не бувають, бо переважна частина психіки — є несвідоме. Будь-яка раціональна доктрина має емоційне пiдгрунтя. Розуміючи розумом, ми відчуваємо емоціями, і навпаки. Надлишок раціоналізму є ірраціональність — за порушення діалектичної єдності природа мститься. Прагматичний джентльмен, яким ми захоплюємося на противагу нашій «широкій слов’янській душі» — звичайний морально неповноцінний тип, що балансує на межі депресії в своєму безбарвному житті і породжує фашизоїдні і терористичні тенденції, що спостерігаються зараз на Заході. Звідси ж наркоманія, гедонізм, «прагматична» жага наживи і т. ін.
Свята віра багатьох, в тому числі і В. Флінти, у велич Заходу має просте пояснення. Надсвідомість формує вищий імператив. Це той Батько, про якого говорив Зигмунд Фрейд. Спочатку були Бог і Цар, потім комунізм і компартія, а після падіння старих догм на тлі соціально-економічної невпорядкованості в числі інших релігійних об’єктів — «розвинений демократичний Захід», де все добре, коли у нас так погано. Запозичати дійсно передовий західний досвід потрібно, тільки слід це робити розумно, щоб не наступити на чергові граблі.
А які управлінці з учорашніх дітей, що тільки-но вийшли зі школи? Раніше, щоб стати керівником, треба було почати кар’єру в цеху, на будівництві, в полі. Це давало хоча б життєвий досвід. Та й до самої величезної кількості всіх цих менеджерських вузів ставлення дуже неоднозначне. Зараз у народному господарстві вже відчувається брак освічених інженерів, електриків, газоелектрозварників і т. ін. Масовий потяг молоді не до знань, а до статусу-іміджу експлуатують багато вузів, підсовуючи за великі гроші сумнівний товар, ошукуючи молодих, багато з яких, не знайшовши роботи, стають «хлопчиками на побігеньках». А якщо і знайдеться пристойне місце, то з якою несамовитістю треба розштовхувати ліктями своїх учорашніх товаришів, щоб його зайняти. Це можна назвати конкуренцією, а можна — деградацією і ницістю.
Думка В. Флінти про те, що перемога у Вітчизняній війні є перемога Росії, але не наша, абсолютно неспроможна. Війна відбувалася, насамперед, на території України і Білорусії, і тільки потім Росії. Все населення України так чи інакше брало участь у ній. Перемога в цій війні свідчить про могутні вольові якості нації і її волелюбність.
Тепер про характеристику В. Флінтою української нації як такої, «що вічно формується — an emerging nation». Це чергова глупота, що йде від іноземних розумників. Нація має щонайменше 1500 років від роду, вона доклала руку до знищення фашизму і виходу в Космос; з Києва «пішла руська земля». Так і пригадується Тарас Шевченко: «Якби ми вчились так, як треба, то й мудрість би була своя...»
Думка В. Флінти не йде врозріз iз усталеними уявленнями, як помилково вважає редакція «Дня». Він якраз озвучує те, що наше суспільство відчужених індивідів сказати хоче, але соромиться — надсвідомість (alter ego) поки не дозволяє. У молоді надсвідома частина психіки об’єктивно розвинена менше. Не відають нерозумні, що День Перемоги — це, скоріше, не свято, а нагадування про те, що масова деструктивність, яка дрімає в соціумі, у будь-який момент може активізуватися і знищити життя на планеті Земля. Ось соціальна значущість цієї дати. Європа тому і порозумнішала, що пережила дві світові бiйні, перетворивши свої землі на масовий цвинтар. Америка тому і любить «пограти у війну», що вона цього в повній мірі не пережила. Вітчизняна війна свідчить про величезний потенціал нації, було б бажання його використати. Цьому не вчать в інститутах, до цього треба дійти навіть не стільки розумом, скільки «нутром», і приходить це не у 18 років, а значно пізніше. Недаремно кажуть про вік Ісуса Христа; недаремно Карл Юнг — чудовий педагог — період юності продовжував до 35—40 (!) років; недаремно Герберт Спенсер тільки до 40 років усвідомив своє покликання. Тому «молоді генератори» своїми витівками лише дискредитують непогану ідею омолоджування влади. Тому дратує вистава, котру влаштовує черговий Молодіжний парламент, який перед телекамерою репетирує, як він буде нами керувати. Так і хочеться відправити цих діточок на практику в реальне життя з її пияцтвом, злодійством, нехлюйством, але і величезними можливостями, що відкрилися в останній війні.
На завершення цих полемічних нотаток потрібно пригадати слова групи «Машины времени» раннього зразка, коли Андрій Макаревич ще був молодіжним гуру і не викладав з телеекрана рецепти борщів і котлет, салатів і жюльєнів:
Ты можешь ходить, как запущенный сад,
А можешь всё наголо сбрить,
И то, и другое я видел не раз.
Кого ты хотел удивить?
Ты верил в гитары, битлов и цветы.
Весь мир ты хотел возлюбить,
Но все эти песни придумал не ты.
Кого ты хотел удивить?
Ты был бунтарём, и дрогнула тьма.
Весь мир ты хотел изменить.
Но всех бунтарей ожидает тюрьма.
Кого ты хотел удивить?
Теперь ты устал, и тебе всё равно,
Как жизни остаток прожить,
Вокруг на тебя всё похоже давно.
Кого ты хотел удивить?
Скажи мне, чему ты рад?..
Постой, оглянись назад, и ты увидишь.
Как вянет листопад, и вороны кружат.
Там, где раньше был цветущий сад!
Відчуження, що сповідують з дитинства, спроба сховатися від світу за формалізмом, який вивчають у вузах і закріплюють на осоружній службі, плагіат чужих світовідчуттiв і цілковите небажання постійно займатися розробкою своїх власних, цілком закономірно призводять до нудної міщанської пустоти, що метушливо прикривають фіговим листком іміджу, до імітації життя і, нарешті, до елементарного психічного розладу у вигляді «патології нормальності». Важко вирватися з цього зачарованого кола. У вузах цьому не навчають, це осягають самостійно шляхом найвищого психологічного напруження. Ще тургенєвський Базаров казав, що «будь-яка людина сама себе виховує». Втiм, більшість цього не розуміє, і це про них каже Писання: «Блажен страждущий, бо не відає».
