ХТО НЕ З НАМИ, ТОЙ ПРОГРАЄ?
Коли напередодні виборчої кампанії я запитала добре знайомого голову одного з ОТГ, чому він іде на вибори під патронатом, так би мовити, партії «За майбутнє», то ще не знала, наскільки точною буде його відповідь для оцінки підсумків виборів. Бо ніколи він не мав поглядів, які могли б віднести його до прихильників цієї політичної сили. «Я маю серйозний намір знову перемогти на цих виборах, я багато бився, щоб створити це ОТГ, я зміг переконати людей у її дієвості, ми маємо багато планів, і мені, чесно, шкода це все отак залишити на півдорозі. А реалії мене переконують, що перемогти, я мушу йти від цієї партії, хоч не є її членом і не збираюся в неї вступати», — признався чоловік.
Партія «За майбутнє» і справді здобула на Волині під час цих місцевих виборів більше, ніж переконливу перемогу. В обласній раді вона матиме більше, ніж удвічі, депутатів порівняно з найближчою до неї за попередніми результатами «Європейською солідарністю». Знову головою ОТГ обрано і мого знайомого, і багатьох його колег, які пішли на вибори, педалюючи слова «За майбутнє», бо таки отримали і хорошу фінансову підтримку для агітації, й не лише її. Був парадоксальний приклад, коли голова одного ОТГ, який ще нещодавно звинувачував представників УКРОПу в організації підпалу його техніки, а на вибори пішов із цими ж людьми в одній команді. Чи є це заслугою партії в тому значенні, що люди її знають, високо цінують? Навряд чи. Адже ця політична сила і була створена під вибори. Думаю, політологам ще доведеться дати відповідь на це питання, а виборцям на практиці, як кажуть, перевірити свій вибір.
Та загалом настрої у волинян не те, що розпачливі. Радше розгублені. Так само, як в інших регіонах, низька явка виборців, яку для Волині, що завжди активно голосує, можна назвати ігнором, так само нерозуміння бюлетенів через відкриті партійні списки з великою кількістю переважно невідомих прізвищ. Тому те, що перемогли ті чи ті особи, можна пояснювати їхньою впізнаваністю, діставанням виборця своєю рекламою до самих печінок, інакше їхній вибір нічим не пояснити. Бо пройшли деякі голови територіальних громад, на діяльність яких було багато критики. Люди продовжують оцінювати гасла і заклики, а не конкретні справи, «ведуться» на обіцянки, плітки, підкуп. У Володимирі-Волинському та Нововолинську програли чинні міські голови Петро Саганюк і Віктор Сапожніков, які «царювали» тут більш ніж по двадцять років. Їх уже не взяли «в майбутнє», вони пішли самовисуванцями, і хоча отримали чимало голосів, але того не вистачило. Знову ж парадокс: нині обраний володимир-волинським міським головою Ігор Пальонка ще нещодавно був головою Зарічненської ОТГ, що тісно межує з містом, і підтримував свою громаду, яка не хотіла приєднуватися до Володимир-Волинського, як це планувалося. В інтерв’ю, які є в інтернеті, він казав про те, що не кине свою громаду в її небажанні приєднатися до міста. Люди перекривали дороги, їздили з поклоном у Київ. А тепер їхній голова від «За майбутнє» став очільником Володимира-Волинського. Можна говорити про політичну доцільність, зміну інтересів, але заради чого? Якщо заради громади, то, як кажуть, Бог у поміч, бо люди не можуть безкінечно терпіти розчарування.
«НЕ ДОПОМАГАЙ ТИМ, ХТО ДОПОМОГИ НЕ ПРОСИТЬ»
Одним із найбільших розчарувань нинішніх виборів стало те, що не переміг на виборах у обласну раду голова бюджетної депутатської комісії в раді минулого скликання Михайло Імберовський, який попередню каденцію, як мало який депутат, був поруч зі своїми виборцями, розв’язував їхні проблеми — від спорудження школи-довгобуду — до порятунку від підтоплень городів, він кілька тижнів на виборах провів на окрузі, йшов до людей, і також здобув багато голосів. Але недостатньо для мандата.
«П’ять років тому Михайло Імберовський був обраний депутатом обласної ради по області, без прив’язки до конкретного округу. Оскільки Старовижівський та Шацький райони не мали депутатів облради від своїх районів, команда Михайла Імберовського прийняла рішення зосередитися на розв’язанні проблем цих районів. Сьогодні нам є чим пишатися, — каже Віктор Смолярчук, член команди Імберовського. — Зокрема на Старовижівщині, не без участі Імберовського, вдалося побудувати і здати в експлуатацію нову Любохинівську школу, амбулаторію в Дубечному, дитячий садочок у Кримному, відкрити пункт невідкладної медичної допомоги в Сереховичах, розпочати (і на сьогодні триває) ремонт дороги Кримне — Залиття — Поліське, ремонт вулиці Поліської в Кримному, ремонт школи в Старій Вижівці, отримати комп’ютерну техніку та інтерактивні дошки школам району, зробити вуличне освітлення в селах Кримному, Дубечному, Чевелі, Брунетівці, Мизовому, Солов’ях, ремонт каналізації в Старій Вижівці, ремонт каналів меліоративної мережі, отримана субвенція на облаштування пасовищ, підтримка освіти та медицини району, надання матеріальної допомоги людям, які опинились у скрутних життєвих обставинах тощо.
Цілком зрозумілим було рішення Михайла Імберовського балотуватися на новий термін від Старовижівщини. В планах було: збереження Старовижівської центральної лікарні, будівництво садочків у Дубечному, Смолярах, Старій Гуті, ремонт доріг по району, зокрема й дороги Шацьк — Дубечно — Ратно, відкриття пункту невідкладної медичної допомоги в Кримному та ще багато інших намірів... На виборах до місцевих рад 25 жовтня виборці Старовижівщини показали, що вони в більшості не потребують нашої допомоги і в загальному підсумку проголосували за інших кандидатів. Ми поважаємо і сприймаємо вибір мешканців Старовижівського району. А людям допомагатимемо і без депутатського мандата».
«Я рідко коли виступаю на підтримку якогось політика, посадовця чи депутата, бо, відверто кажучи, довіри до будь-кого з них мало. Але з Михайлом Імберовським це якраз не той випадок. Те, що він не пройшов у обласну раду — для мене особисто це найбільше розчарування нинішніх місцевих виборів. Пригадую, як ще десь 2016-го, буквально за пів року після виборів до обласної ради, він приїхав у Любохини, зустрівся з місцевими жителями і після того почав добиватися відновлення будівництва любохинівської школи. Найперше озвучив проблему в ЗМІ, зробив належну інформаційну підготовку, а тоді почав це питання порушувати в обласній раді. Коли в Любохини приїжджав тодішній голова ОДА Володимир Гунчик, то саме до нього він звертався як до головного лобіста відновлення спорудження школи. Це було задовго до будь-яких виборів. І Михайло Юрійович ще не раз після цього відстоював інтереси Старовижівщини, приїжджав у наші села. Ніхто з депутатів обласної ради не працював настільки ефективно для нашого краю, принаймні останнім часом. Так, можливо, про це більшість наших земляків навіть не задумувалися. Дуже шкода, що старовижівчани це не оцінили, і ми залишилися без (абсолютно без перебільшення) такого надзвичайно важливого депутата в обласній раді. Залишається сподіватися на результативну роботу інших», — каже Юрій КОВАЛЬ, редактор газети «Сільські новини».
ЧИ ЗМІНЯТЬ ЩОСЬ МІСЦЕВІ ВИБОРИ?
Цьогорічні вибори в місцеві органи влади вже називають «найбруднішими». Навіть на рівні сіл такі кипіли пристрасті, що куди там серіалам. «Жінку довели до сердечного нападу. Три наряди поліції прибули до мене додому, бо один із конкурентів написав на мене скаргу. Абсолютно безпідставну, звинувачення і на міліметр не підтвердилися, але аж три наряди поліції знайшлося», — ділиться один з голів ОТГ. Його переобрали, але як йому на душі?.. «Проти мене об’єдналися всі конкуренти, не проти моєї політичної сили «За майбутнє» виступали, боялися, а суто проти мене, лили бруд, як тільки могли. Але люди зробили вибір. Вони їм повірили, а не мені», — сумно констатує інша голова ОТГ, прекрасна голова ОТГ, яка заради громади, як на Волині кажуть, «порветься». І вона вже не голова...
Про те, як же самі кандидати оцінюють свій результат, у коментарі «Дню» розказали...
«НИЗЬКА ЯВКА НА ОСТАННІХ МІСЦЕВИХ ВИБОРАХ ПОКАЗАЛА, ЩО БІЛЬШОСТІ БАЙДУЖЕ»
Віктор ГРИСЮК, голова ГО «Принцип», політолог, екскандидат на посаду Луцького міського голови:
— Від виборів до виборів наш народ, який покладав надії на зміни, отримував лише суцільні розчарування, а обличчя при владі змінювали свої політичні погляди, кольори партій, назви, але переконання залишалися такими самими. Хоч і відбувався певний кругообіг облич між партійними структурами при владі, але це люди, породжені тією системою влади, адже влада не змогла допустити появи нових людей, це суперечило б інтересам правлячої еліти, яка розподілила країну на сфери впливу між собою, а це небезпека втрати контролю над народом, влада якого прагне зберегти цю саму систему для своїх нащадків.
Найбільше обурює мене розуміння того, що наш народ заслуговує жити краще, що ми не гірші, ніж інші держави, а нас принижують на нашій землі. За період незалежності прірва між представниками владної системи та простим народом зростає. Ми перебуваємо на межі виживання в своїй рідній країні, нам нав’язують чужі цінності, нас намагаються посварити між собою, розколюють нас штучними проблемами, а потім укотре використовують нас. Чому влада, яка розкрадає державне багатство, експлуатуючи наші ресурси так знущається з нашого народу? Напевне, тому, що ми самі дозволяємо їм робити все, що вони захочуть. Натомість їхні маніпуляції через телебачення, радіо, газети, які в більшості належать їм, призводять до того, що вони почуваються безпечно в такій ситуації. Вони втілюють вміло закони впливу на людські маси: «розділяй та владарюй», а також «хліба та видовищ». Саме через їхні контрольовані засоби масової інформації вони подають усе під тим кутом зору, який вигідний їм, а ми «ведемося» сліпо на їхні провокації.
Чи змінять щось місцеві вибори? Коли народ обирає вбивць, ґвалтівників, корупціонерів тощо за принципом, але ж він «свій», поставив нам лавочку, майданчик, дав на храм, лікарню тощо... Лі Кван Ю колись сказав, що демократія може бути хороша лише тоді, якщо людина має базовий дохід приблизно 5000 доларів на місяць, тоді вона зможе обирати, а не продавати свій голос. Думаю, він частково був правий, адже низька явка на останніх місцевих виборах показала, що більшості байдуже, вони живуть за принципом: «моя хата скраю», а меншість знедолена, бідна, під впливом маніпуляцій обирає тих, хто вкладає ресурси, але спочатку ці ресурси вкравши в самих людей.
Чи будуть зміни в майбутньому? Впевнений, так, адже громадянське суспільство не очікує нормальних політиків, а саме починає брати на себе відповідальність. Ми з командою «принципових» уперше в історії Луцька зібрали кошти з громади на заставу. Ми не витрачали шалені кошти на рекламу, не було бордів, наметів тощо. Наші люди волонтерами ходили агітували і найчастіше питання отримували на виборчих дільницях: «А скільки вам платять?» Люди просто не вірили, що можна бути за ідею і чесно працювати на виборах. Але так і має бути. Це лише початок довгого шляху до змін. Якщо наша країна таки захоче змінюватись...
«БАЧУ ТЕПЕР НАСКРІЗЬ, ЯК І ХТО ДІЄ В НАШОМУ МІСЦЕВОМУ ПОЛІТИКУМІ»
Павло ЦАПЮК, підприємець, волонтер, балотувався в Луцьку міську раду від партії «Голос»:
— Причини дві, чому програв. Мало часу. Низький стартовий рейтинг партії. Чому мало часу? Бо вирішив балотуватись пізнувато. Чому так? Бо працював. А чому все ж вирішив?
1. Бо почалося справжнє засилля некваліфікованих, безголосих людей, що, як гриби після дощу, почали вискакувати з уже класичною фразою «я вирішив, я йду...», «а я не хочу, щоб такі керували моїм містом» і т.п. При цьому я читав лише партійні гасла і констатацію «я йду..» Проте жодних ідей, пропозицій чи заявлених сфер, у яких кандидати хотіли б змінювати покращувати місто.
2. Вирішив набратись досвіду, побачити з середини цю складну політичну кухню, переконатись, чи настільки це страшна і брудна діяльність, як про неї кажуть. І що як результат? Досвід чудовий. Свою кампанію провів достойно. Бачу тепер наскрізь, як і хто діє в нашому місцевому політикумі і чітко розумію, як слід діяти наступного разу. Власні напрацювання на цій кампанії формую в єдине звернення до нової міської ради, щоб пророблена робота, зібрані мною пропозиції і меседжі від виборців були донесені до обранців громади.
ГОЛОС З ФЕЙСБУКУ
