Місцеві вибори (мають відбутися восени цього року) і розповсюдження коронавірусу оголили і суттєво загострили відносини між центром і місцевою владою. З початком введення карантинних заходів в Україні, можна було спостерігати певний паралельний рух, коли, з одного боку, приймалися рішення Кабінетом міністрів, а з іншого — міські голови, місцеві ради намагалися грати на випередження, або приймати свої рішення.
Показовою стала ситуація в Черкасах. Тут з 1 травня місцева влада вирішила пом’якшити карантин для частини підприємців міста, в той час як послаблення по всій країні заплановано лише з 11 травня. Мер Черкас Анатолій Бондаренко вважає, що послаблення карантину в місті — виправдане, аргументуючи це, зокрема, відомим прикладом про роботу будівельного гіпермаркету «Епіцентр».
У відповідь міністр внутрішніх справ Арсен Аваков у соцмережах пригрозив Бондаренку жорсткою реакцією на його рішення. Дії очільника міста стали причиною того, що поліція почала кримінальне провадження проти мера Черкас. Відреагував навіть Президент. Володимир Зеленський заявив, що послаблення карантину у Черкасах — спроба місцевої влади заробити політичні рейтинги ціною життя та здоров’я містян. Категорично проти виступив і керівник МОЗ Максим Степанов: «Можуть бути катастрофічні наслідки».
Більш того, Анатолій Бондаренко на своїй сторінці у фейсбуці опублікував скриншот листування з людиною, підписаною як Сергій Трофімов. Допис начебто свідчить про те, що очільнику Черкас погрожували за зняття карантинних обмежень дочасно. В Офісі Президента запевнили, що заступник Єрмака не спілкувався з Бондаренком, хоча останній переконаний, що це Трофімов.
Мер Львова Андрій Садовий та мер Івано-Франківська Руслан Марцінків вже підтримали міського голову Черкас. «Моя пропозиція: 1. Уряд має делегувати містам більше самостійності у прийнятті рішень стосовно карантинних обмежень. Таку пропозицію Львів відправив в Кабмін ще в середу. 2. Треба припинити будь-які переслідування мера Черкас. Він висловив думку громади. Нам потрібна єдність і здоровий глузд!», — написав у ФБ Садовий.
«Я не захищаю мера Черкас і не виправдовую його дії, — пише у соцмережі народна депутатка від «Слуги народу» Ірина Верещук. — Напевно його можна зрозуміти. Він керувався своїм розумінням інтересів місцевої громади і діяв, так би мовити, не від хорошого життя. Вважаю, що первинна публічна реакція центральної влади була жорсткішою, ніж це було реально потрібно. Хоча, якщо черкаський мер свідомо та цілеспрямовано йшов на конфронтацію, я це теж не підтримую. Бо зараз не час для «отаманщини». Публічні погрози або показові репресії на адресу місцевої влади нічого не дають, крім дратування місцевого населення. Особливо в Україні. Але заяви черкаського мера про готовність чинити опір — це трошки не те, якщо ми будуємо сильну державу. Отже, центральна та місцева влада мають зробити по кроку назад, відмовитися від продовження конфронтації, відмовитися від провокаційних кроків і заяв, спробувати разом знайти компроміс, який дозволить всім зберегти обличчя та залишитися в межах закону».
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА
Насправді, проблема має глибші коріння. Коронавірус і місцеві вибори лише її актуалізували. По-перше, недовершена реформа децентралізації. Має бути чітке розмежування прав і повноважень центру і регіонів. По-друге, Кабінет міністрів, Офіс Президента мають краще комунікувати з місцевим самоврядуванням (про це, наприклад, постійно пише міський голова Дніпра Борис Філатов). До кінця так і не пояснено — як країна виходить з карантину? Як центральна влада допомагає малому та середньому бізнесу? Не кажучи про те, що обраних «велюрів» не має бути — карантин один для всіх. По-третє, місцева влада також має розуміти свою відповідальність і не перетворюватися на «місцевих князьків». Тобто існує комплекс питань, вирішити які без руху назустріч один одному не вийде, потрібен діалог.
«З ПРАВОВОГО БОКУ, НІ ОДНА, НЕ ІНША СТОРОНА НЕ ПОСИЛАЄТЬСЯ ПОВНОЮ МІРОЮ В СВОЇХ ДІЯХ НА ЗАКОНИ»
Iгор КОЛIУШКО, засновник та голова правління Центру політико-правових реформ:
— Варто було б зробити скрупульозний правовий аналіз цієї ситуації, подивитися, на які норми закону посилаються обидві сторони та зважити їх, чого поки не зроблено. Однак, загалом можна сказати, що, очевидно, в обох сторін буде багато прогалин в правовому обґрунтуванні позицій. Весь наш карантин та більшість обмежень, по великому рахунку, запроваджувалися з порушенням законодавства, тому що для обмеження прав людини нас немає іншої форми, як вводити надзвичайний стан, і в рамках надзвичайного стану тоді застосовувати передбачені Конституцією обмеження прав людини.
З якихось причин наша влада не пішла на це, а спробувала піти, ніби, м’якшим варіантом, через оголошення надзвичайної ситуації встановлювати карантин. З одного боку, це є порушенням «букви закону», а з іншого — та ситуація, де можна бути дуже принциповим, а врешті-решт захворіти і померти. Наш центр ще в березні опублікував невеликий аналіз про те, що дії влади не зовсім відповідають законодавству, і варто було б вводити надзвичайний стан, але не наголошували сильно на цьому, бо уряд діяв адекватно до ситуації. По формі не зовсім правильно, але по змісту, загалом, цілком правильно. Лише фрагментарно деякі обмеження були введені необґрунтовано, наприклад, я досі не розумію, чому не можна було ходити через парки. Яка різниця: ходити по тротуару попри чи через парк? Так само мені незрозуміло, для чого забороняти багатьом магазинам працювати. Знову-ж-таки, без проблем, працює «Епіцентр», тож чому інші будівельні магазини не можуть працювати? Зараз часто можна почути питання: «Чому влада не заборонить роботу «Епіцентра»? На мій погляд, навпаки треба ставити питання: «Чому б не відкрити маленькі магазинчики. Де не відбувається скупчення людей»? Ми вже навчилися, що навіть якщо відбувається скупчення, черга на вулиці, дистанція 1.5 метри.
Мені зрозуміло, наприклад, чому зараз не можна повністю запустити громадський транспорт, бо там дійсно неможливо забезпечити ізоляцію і дистанціювання, але пом’якшення варто впроваджувати у інших царинах за можливості.
У цій ситуації є певне раціо на стороні мерів, що влада відстає від ситуації, а з правового боку, ні одна, не інша сторона не посилається повною мірою в своїх діях на закони.
Якщо подивитися, то всі, хто не полінувався і оскаржив штраф на 17 тисяч у суді — всі практично виграли справи, тому що правової належної підстави для них немає. Перевести цей конфлікт в правову площину нічого не дасть, і тут мери праві у тому сенсі, що ніхто ні в чому їх не звинуватить: довести в суді, що вони цілеспрямовано розповсюджують коронавірус — а тільки це є підставою для кримінальної відповідальності — абсурд і цього довести неможливо. Порушення, в свою чергу, не зовсім законних вимог не має ніякої судової перспективи. Тож думаю, що цей конфлікт буде виключно політичним і призведе до того, що влада, якщо розумна, швидше піде на якісь модифікації карантину та пом’якшення. Проте й утримати їх там, де треба, бо насправді, піку інфікованих країна ще не пройшла, у нас захворюваність росте, і я думаю, ще довго буде рости.
«У ПРЕДСТАВНИКІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ПОЗИЦІЇ, ЯК НЕ ДИВНО, МІЦНІШІ»
Олександр ЛОГIНОВ, політолог:
— Суспільство перебуває у стресовому стані. Це реакція на руйнацію способу життя, до якого звикла кожна людина. Відповідно виникає питання пошуку винного у цій ситуації. А оскільки вірус визнати ворогом непросто, а китайці — далеко, то люди будуть шукати об’єкт для зганяння агресії, що накопичилася під час карантинної депресії. Під прицілом — влада, яку люди традиційно звинувачують у власних проблемах. Але абстрактна «влада» не може стати об’єктом ненависті громадян. У цієї «влади» має бути прізвище і посада. Хто конкретно несе відповідальність за проблеми — президент, уряд, народні депутати, губернатори, мери? Це питання є актуальним не лише для України, а й усіх держав, де впроваджено карантинні заходи. Для порівняння можна подивитися на ситуацію у Мічигані (США), де обурені й озброєні люди захопили адміністративні будівлі. На часі — місцеві вибори, і конкретизація образу ворога визначатиме і шлях до перемоги на цих виборах. Різні групи при владі намагатимуться перекласти один на одного відповідальність.
У представників місцевого самоврядування позиції, як не дивно, міцніші. Мери завжди були флюгерами суспільних настроїв. І тому вони обережно починають утверджувати позиціонування, що в усіх проблемах (а крім карантину це ще й економічні та соціальні негаразди) винна винятково центральна влада. А весь позитив — заслуга лише місцевих структур. Києву, очевидно, такі ігри не надто подобаються. Тому представники вищих структур непрозоро натякають місцевим бунтівникам, що на кожного лежить «папка». І не одна. Прогнози у такій ситуації робити непросто, адже після виходу з карантину в суспільстві майже неминуче буде «вибух». Питання тільки у тому — у чий бік буде спрямовано основний негатив. Тому політики й намагаються маневрувати, виводячи самих себе та свої команди з-під прицілу народного гніву.
«САМЕ ТАКИЙ, СХОЖЕ, КЕРОВАНИЙ ХАОС, БУДЕ КОРИСНИЙ ВИКЛЮЧНО РОСІЇ ТА ЇЇ ПОСІПАКАМ»
Iгор ТОДОРОВ, професор Ужгородського національного університету:
— Причин, на мій погляд, багато. Зокрема, недостатня компетентність уряду. Не треба бути надто великим фахівцем, аби пересвідчитися, що деякі карантинні заходи позбавлені елементарного здорового глузду. Втім головне те, що всі бачать втілення орвелловського гасла про те, що «деякі тварини рівніші». Вибачте, в якій країні з жорстким карантином можна уявити роботу мережі будівельних гіпермаркетів чи безкарність депутатів-порушників на кшталт Тищенка, чи масові порушення приходів Російської православної церкви в Україні під час Великодних свят без правових наслідків...
До того ж додаються обурення дрібного та середнього бізнесу. Не можна без болю дивитися, як нищаться вирощені важкою працею селянина вітчизняні продукти, коли великі торговельні мережі імпортують такі самі. І ще можна додати реакцію активної меншості на дії команди президента та деяких правоохоронних органів.
Усе це свідчить про зростання хаосу в країні, її некерованості. І наслідки цього — непередбачувані. Не можна забувати, що шостий рік триває російська агресія. І саме такий, схоже, керований хаос, буде корисний виключно Росії та її посіпакам!
«У ТАКИХ ПРОТИСТОЯННЯХ ЦЕНТРАЛЬНА ВЛАДА ПРИРЕЧЕНА НА ПОРАЗКУ»
Олег ОНИСЬКО, шеф-редактор Інтернет-видання «Zaxid.net»:
— Я не бачу особливого протистояння центральній владі з боку мерів великих міст. Ті інциденти, які спостерігаємо останнім часом, можна пояснити, звичайно, наближенням місцевих виборів, коли мерам важливо продемонструвати своїм виборцям захист їхніх інтересів. Але, схоже, центральна влада так і не зрозуміла ролі місцевого самоврядування — з одного боку, в країні відбувається децентралізація і міста отримали більше повноважень, а головне грошей; з іншого боку, вирішення усе більшої кількості проблем передає на місця, але без належного фінансового забезпечення. При цьому центральна влада продовжує роздавати вказівки мерам як своїм підлеглим, а це мало кому подобається. Наразі мери уникають як можуть прямих конфліктів, а згадані уже інциденти можна пояснити емоційністю окремих персонажів. Важливо також розуміти, що мери набагато краще, ніж київські чиновники, відчувають настрої на місцях, і у таких протистояннях центральна влада приречена на поразку.
«КОМАНДА ПРЕЗИДЕНТА ПРОВАЛИЛА КОМУНІКАЦІЮ З РЕГІОНАМИ ТА МЕРАМИ ОБЛАСНИХ ЦЕНТРІВ»
Олексій ВОЛКОВ, політичний експерт:
— Конфлікт, що загострюється, між центральною владою та місцевим самоврядування — це свідчення послаблення впливу президента Володимира Зеленського, провладної партії «Слуга народу» та наближення місцевих виборів.
На тлі падіння рейтингів влади сталося зміцнення місцевих еліт, які, зваживши всі ризики та прорахувавши можливі сценарії, переходять до все більш активних дій, «граючи» не на боці «зелених», а самі за себе.
Через рік після президентських і трохи більше як пів року після дострокових парламентських виборів мери міст усвідомили, що вони володіють достатнім ресурсом для того, щоб вибудовувати власну лінію поведінки.
У цьому їх насамперед переконує відверто провальна внутрішня політика офіційного Києва. Сигнали, які нерегулярно отримують представники місцевого самоврядування з Офісу Президента, налаштовують їх на песимістичний погляд на те, що відбувається. Говоритимемо відверто — команда Володимира Зеленського провалила комунікацію з регіонами та мерами обласних центрів. Губернатори в своїй більшості — декларативна, а не реальна влада.
Замість спроби налагодити діалог із місцевими елітами, Банкова вдається до погроз і тиску. Але на тлі скандалів усередині «слуг», невмілих дій Кабміну й ОП це виглядає непереконливо, а на думку виборців — огидно.
Безумовно, в Офісі Зеленського ще не повністю вичерпали арсенал силових методів переконання, але того ж мера Дніпра Бориса Філатова це навряд чи змусить капітулювати. Він давно вийшов за обшири міста, і до його думки прислухаються далеко за межами Дніпра. Мери виразно усвідомили — сильного центру в країні немає.
Конфлікт по лінії «центр — регіони» яскраво засвідчив нову особливість, яка безпосередньо викликана реформою децентралізації. Всього за декілька років місцеві громади зміцніли фінансово й організаційно настільки, що з часом від прохань і побажань вони переходять до жорсткіших вимог. А з часом економічні запити однозначно трансформуються в політичні, і цього вочевидь побоюється Київ. Там почала переважати думка про те, що на місцях «отримують» більше, ніж необхідно, але в регіонах так не думають. Істина, як кажуть, десь посередині, проте в Зеленського немає тієї людини — комунікатора, який ефективно опрацьовував би це питання.
Команді Зеленського на тлі втрати рейтингів доведеться найближчим часом пристосовуватися до нових реалій, де порядок денний багато в чому сформують місцеві кадри. «Зеленим» уже доводиться ділити політичне поле з новими учасниками. І не виняток, що нова провладна команда та новий президент України вийдуть якраз із представників місцевого самоврядування.
