виборчої програми НДП
Олексій ПЛОТНИКОВ, доктор економічних наук
Ознайомлення з передвиборною програмою Народно-демократичної партії викликає змішані почуття. З одного боку, соціально-економічна сфера країни продовжує падати. У Кабінеті Міністрів немає жодних перспектив не тільки щось зробити позитивне з країною, але навіть оприлюднити Програму своєї діяльності у Верховній Раді.
Стрімко погіршуються рейтинги вищих посадових осіб у державі. З іншого боку - так звана "партія влади" обіцяє державу загального процвітання після перемоги на виборах. Не будемо аналізувати виборчі списки і персоналізувати виборчу кампанію. Спробуємо подивитися на це, як на матеріал влади, написаний владою про майбутнє влади.
Передусім, залишаються абсолютно незрозумілими запевненнями типу: люди страждають від "непослідовних дій владних структур", "ми знаємо, як досягнути гідного рівня життя для нашого вмілого і працелюбного народу". Якщо нинішня влада знає такі речі, то чому країні стає все гірше? Очевидно партія влади береже таємниці фантастичного поліпшення ситуації на післявиборну пору.
У першому крокові розташовані досить сумнівні обіцянки економічного зростання 1999 року. Це трохи ближче, ніж горезвісний 2000 рік, плани на який так любили будувати влітку минулого року і в Кабміні і в адміністрації президента. Якщо нинішня влада перебуває фактично в стані вічного прохача, то укладачі програми чомусь упевнені, що до України стоїть черга тих, хто бажає надати кредити. А держава має бути розбірлива - у кого брати, а у кого - ні: "Міжнародні кредити - не подарунок нам. Візьмемо їх тільки на вигідних для України умовах". Не менш цікаво дізнатися - чи партія влади також вважає, що "податкова система повинна стимулювати, а не душити". Облишимо без пояснень роль і місце Кабінету Міністрів у процесі всілякого пригноблення вітчизняного товаровиробника, в тому числі використовуючи важелі податкового гніту.
Очевидно, під враженням шоу відомого телеведучого, укладачі програми також вважають, що і "державний апарат - не монстр". До речі, як справи з авторськими правами на постановку проблеми?
Дуже доречним є декларування в другому крокові проблем власності, зроблене на рівні: "кожний громадянин - власник". Якщо за років Радянської влади власністю розпоряджалася номенклатура за посадою, то роки правління нинішньої влади збіглися з переходом власності до номенклатури як до приватних осіб. Тому, можна навіть не ставити питання провалу програми приватизації, діяльності Фонду держмайна й інші, - не менш животрепетні .
На досить самокритичному рівні третій крок стверджує: "досить розмов про пріоритетність села!". Нинішню владу можна сміливо представити як найпричетнішу саме до розмов, а не до реальних справ на підтримку сільського господарства України. Хоча розуміння труднощів сільського господарства досить оригінально "констатується" словами: "наші продукти кращі за іноземні".
Потрібно бути абсолютно некваліфікованим фахівцем, аби написати крок четвертий - "у світове господарство". Передусім, констатується - "наш ринок - не смітник!". А як це співвідноситься з безперервною і таємною боротьбою за те, щоб скасувати українську сертифікацію якості іноземної продукції й пов'язати надходження коштів від міжнародних валютно-кредитних організацій саме зі скасуванням контролю якості. Далі, стверджується, "якщо ми підемо зі світових ринків, наше місце посядуть інші". Напевно немає необхідності ілюструвати будь-чим нинішнє місце України на світових ринках та її подальші перспективи. І дуже малоймовірно, що, скажімо, місце країни з шкідливими виробниками посядуть інші країни. Потрібно володіти тільки світоглядом сільського механізатора-невдахи, аби пропонувати вирішити проблему енергоносіїв так, як це робиться у програмі. "Зарубіжні енергоносії - не(???) ярмо на українську шию! Видобуватимемо своє!". Цікаво, що і де збираються добувати інтелектуали, котрі написали такий приголомшуючий пасаж.
Нарешті, не менш екзотично виглядають заклики - "ми зробимо Україну одним зі світових центрів торгівлі й міжнародних комунікацій". Що називається - без коментарів.
Особливо символічно те, що "двічі народна партія" висуває заклик "до держави з людським обличчям" (крок п'ятий). Цілком справедливо констатується ганебність заборгованості з заробітної платні, пенсій, стипендій й інших соціальних виплат. Але заявляти - "ми знаємо, як швидко віддати людям борги" у передвиборній агітації й ударними темпами нарощувати заборгованість з заробітної платні в практиці діяльності Кабінету Міністрів - це щось, що межує з криміналом. Якщо зараз державі абсолютно однаково - чи виплачується заробітна платня в бюджетних установах, то, виявляється, після виборів "своєчасна виплата заробленого буде гарантована державою". Далі йде низка закликів з властивостями псевдореволюційної екзотики - від оподаткування багатих, до введення громадських робіт.
Крок шостий обіцяє громадянське суспільство і владу, що контролюється суспільством. А в сьомому крокові робиться цікава заява про те, що у нас існує конфісковане церковне майно, яке мають намір повернути в храми. Як то кажуть, владі краще знати. Крок восьмий починається із заяви: "нас не люблять злочинці і ніколи не полюблять", з чим можна і погодитися. Молодь повинна бути дуже вдячна НДП, яка у дев'ятому кроці чесно зізнається: "ми не будемо нав'язувати вам свою музику".
Складніше справа з десятим кроком. Тут партія гарантує (!): вихід економіки з кризи, скорочення безробіття, зростання оплати праці тощо. Нинішня влада вже багато чого обіцяла країні. І ставлення населення до влади вже склалося. Якщо не виконувалися інші численні обіцянки - то чому потрібно вірити саме цього разу. Обіцянки нинішньої влади - це пусті обіцянки і що б у них повірити, треба бути, хіба що, частиною самої влади. Або просто патологічно законослухняним і наївним громадянином, який звик голосувати за тих, кого показують у випусках новин державного телебачення.
Якщо абстрагуватися від того, чия саме ця програма, з точки зору пропаганди, матеріал написано цілком добротно і може використовуватися найрізноманітнішими силами для давання найрізноманітніших обіцянок. Але те, що це програма саме "партії влади" накладає незмивний специфічний наліт.
Чомусь, "Десять кроків НДП" асоціюються з діями суб'єкту, який, як сновида в стані "ено" розгулює вночі дахом. Й абсолютно нікому не відомо, чим закінчаться такі пригоди. Цілком можливо, що такий суб'єкт благополучно повернеться з даху, хоча можливо, що ні. Люди, котрі знають, у такому випадкові особливо радять не лякати схильних до нічних прогулянок.
А що стосується майбутніх виборів і ставлення до даної партії виборців, то хочеться процитувати найбільш вдале місце з передвиборної програми (крок перший): "Україна не закінчується на Хрещатику". І додати - так як і на вулицях Банківській та Грушевського.
