Президент України Володимир Зеленський дав 15-хвилинне інтерв’ю американському Axios/HBO, в якому розповів про очікування від нового президента США Джо Байдена та українсько-американських відносин. Важливим пунктом розмови стало питання взаємовідносин України та НАТО. Зеленський заявив, що «якби Україна була членом НАТО, на сході України, на Донбасі не було б ескалації», тому що Альянс захищав би Україну. «І це правильно, тому що ми зараз захищаємо Європу, як би там не було. Ми вдячні Європі за допомогу, за санкційну політику, і вдячні США. Санкції — важливо. Але людей не повернеш. І ми всі це розуміємо», — підкреслив президент України.
За словами Зеленського, у двосторонніх відносинах «я б хотів, щоб ми увійшли в новий етап та стали на новий шлях». «Він говорив (Президент США Джо Байден. — Ред.), що піклується, буде піклуватися і робити все задля безпеки Європи. А для нас це найважливіше, тому що для нас безпека Європи — це ми, це війна на сході України, це агресія Російської Федерації, анексія Криму. Тому, може, це якось егоїстично, але ми перш за все адресуємо його слова до України. Я хотів би, щоб США й особисто Президент Байден, який дуже непогано, до речі, знає Україну, дійсно допоміг нам вийти з цієї трагічної ситуації. Я називаю трагедією, коли війна у цивілізованій Європі відбувається у XXI столітті», — заявив президент України.
Ну а далі Зеленський озвучив питання, на яке слід звернути особливу увагу: «Ми вдячні за все, але Україна не просто на словах говорить про те, що хоче бути рівноправним членом Альянсу, рівноправним членом НАТО, бо це і є один з найважливіших пунктів безпеки — саме тієї безпеки, про яку Президент Байден і каже. Як потрібно ще більше заявляти про бажання вступу, якщо це закріплено в Конституції України — напрямок у Євросоюз, євроінтеграція, а також вступ у НАТО? Тому в мене дуже просте питання — чому Україна досі не в НАТО? Якщо без цих фраз, що ми всі будемо думати, ми будемо спілкуватись, для мене перше питання звучало б так (до Джо Байдена. — Ред.): «Містере Президенте, чому ми досі не в НАТО?».
Щоб відповісти на це питання, потрібно знати історію стосунків України з НАТО. Тоді можна буде відповісти і на інше зауваження — чи правильно взагалі ставити це питання Байдену? Відносини між нашою країною і Альянсом сягають ще 1990-х років, коли були підписані перші угоди, але найбільш результативною співпраця стала в першій половині 2000-х. Тоді фактично була повністю підготовлена правова база і узаконений курс на вступ України у майбутньому в Північноатлантичний альянс. Створював основу, представляв, доповідав і відповідав на запитання на всіх етапах цього процесу на той час секретар Ради національної безпеки і оборони Євген Марчук. Завдяки йому відповідна формула і мета була записана спочатку в рішенні РНБО «Про Стратегії України щодо Організації Північноатлантичного договору (НАТО) та відповідного Указу Президента України від 8 липня 2002 року», потім в законі «Про основи національної безпеки України» (2003 р.), за який проголосувала навіть тодішня Партія регіонів, а згодом більш детально і у Воєнній доктрині України (2004 р.).
Що це означало? Серйозна налаштованість України на членство в Альянсі змінила ставлення самого НАТО до нашої країни. На Празькому саміті організації було введено новий більш високий режим відносин України з НАТО — «План дій». «Це вже погоджений обома сторонами не просто план співпраці, а щорічний план внутрішньої трансформації України до стандартів НАТО і не тільки у військові сфері, а й реформування судової та правоохоронної систем, економіки, свободи слова, прав людини та інше, — пише на своїй сторінці у Фейсбуці Євген Марчук. — В Україні була введена Указом Президента система державних координаторів співпраці з НАТО на рівні заступників міністра. Вдалося підняти рівень підтримки серед населення ідеї вступу до НАТО до 32—33%. З’явилися нові громадські організації на підтримку цього курсу. Весь процес почав набувати наростаючого динамізму. НАТО також почав проявляти в цьому активність».
Але тоді вже почала хвилюватися і діяти Росія. Влітку 2004 року — після Стамбульського саміту НАТО — Леонід Кучма робить розворот на 180 градусів від Альянсу. Коли стало зрозуміло, що Україна дуже близька до підписання ПДЧ (Плану дій з членства в НАТО), і саме в цей час Леонід Кучма на 1—2 дні разом із Володимиром Путіним зникли з поля зору преси десь на Азовському морі. Повернувшись, Кучма дає команду негайно виключити з військової доктрини згадану формулу про співпрацю з НАТО... Далі, прийшовши до влади, команда Януковича вилучила цю формулу через парламент і зі згаданого Закону «Про основи національної безпеки України».
Також треба згадати історію про Бухарестський саміт 2008 року, коли німецький канцлер Ангела Меркель та тодішній президент Франції Ніколя Саркозі заблокували надання Україні та Грузії ПДЧ. І як результат у серпні того ж року Росія напала на Грузію і незаконно окупувала 20 відсотків території цієї країни. А в 2014-му Москва, очевидно, розуміючи, що НАТО не буде реагувати, як у випадку із Грузією, незаконно анексувала Крим і розпочала воєнну агресію на сході України.
Вже після Євромайдану, Україна повернулася на шлях європейської та євроатлантичної інтеграції, навіть прописала відповідні норми в своїй Конституції. Проте обставини змінилися (зокрема на частині української території вже майже сім років існує пряме путінське правління), і дорогоцінний час, коли необхідно було діяти, був втрачений. Показовою в контексті даної теми стала стаття в кінці 2016-го зятя Кучми, бізнесмена Віктора Пінчука під назвою «Україна має вдатися до болючих компромісів для миру з Росією» в американському виданні The Wall Street Journal, в якій він запропонував вдатися до поступок Росії, в тому числі відмовившись від ідеї приєднання України до НАТО та ЄС у близькій і середній перспективі.
Тому запитання пана Зеленського до Байдена з приводу того, чому ми досі не в НАТО (попри весь хайп у ЗМІ, добре, що у президента такі питання на горизонті все-таки є), потрібно адресувати певним особам в Україні. Насамперед спитати про це в Кучми та Пінчука?.. Що ж стосується відносин України з НАТО, то, звичайно, наша країна має робити все, аби на сучасному етапі домогтися повної сумісності з членами Альянсу по різним напрямкам. В будь-якому разі, це зробить нашу країну демократичнішою і сильнішої.
