Рішення влади припинити мовлення трьох телеканалів Медведчука через введення економічних санкцій проти його партнера і однопартійця Козака, оголила ще одну важливу складову цієї історії. Йдеться про єдність «Опозиційної платформи «За життя». Латентний конфлікт, який завжди існував всередині цього політичного проєкту, наразі гостро актуалізувався.
Насамперед, слід розуміти, що за симпатії проросійські налаштованого електорату, який значно скоротився після подій 2014 року, триває постійна боротьба. Наразі можна виділити три основні групи впливу, які конкурують між собою за прихильність прибічників колишньої Партії регіонів — це «група Ахметова», «група Фірташа-Льовочкіна» і «група Медведчука-Рабіновича». Враховуючи зменшення відповідного електорального поля, їм постійно доводиться домовлятися, навіть якщо не хочеться. Так, наприклад, в парламенті восьмого скликання під брендом «Опозиційний блок» були змушені в основному блокуватися «група Ахметова» і «група Фірташа-Льовочкіна», а вже в чинному скликанні Верховної Ради під лейблом ОПЗЖ «полюбовно» з’єдналися «група Фірташа-Льовочкіна» і «група Медведчука-Рабіновича».
Очевидно, що із введенням санкцій проти партнера Медведчука, зокрема припиненням мовлення трьох рупорів Кремля в Україні, був нанесений удар саме по групі колишнього очільника адміністрації президента Кучми і великого друга Путіна. І це наразі значно послаблює можливості найбільш відкритих прибічників Москви зберігати симпатію проросійських виборців і представляти інтереси Кремля в Україні. Натомість, телеканал «Інтер», який пов’язують із «групою Фірташа-Льовочкіна», свою роботу продовжує, що дає можливість останнім перехопити ініціативу і посилитися.
«Підконтрольний Азарову сайт «Антифашист» написав, що Льовочкін і Бойко таємно допомагають владі розгромити медіаімперію Медведчука, щоб підім’яти ОПЗЖ і самим зайняти нішу проросійської опозиції. З огляду на напружені відносини між Льовочкіним і Медведчуком і розкол, який давно намітився в ОПЗЖ, — дуже схоже на правду, — пише блогер Денис Казанський у ФБ. — Останнім часом Медведчук в ОПЗЖ став активно перетягувати ковдру на себе — це було добре видно по тим же соціологічними опитуваннями КМІСу, які заміряли його президентський рейтинг окремо від рейтингу Бойко. У якийсь момент кум Путіна став незручний для всіх — і для ворогів, і для соратників. Тут-то і приспіли цілющі санкції».
До соціологічних даних, звичайно, потрібно ставитися з обережністю, тому що часто їх використовують як політтехнологічних хід для формування електоральних симпатій в суспільстві, але, дійсно, в графі можливих кандидатів в президенти останнім часом почав з’являтися Медведчук. Більш того, серед партійних брендів на перше місце вийшло ОПЗЖ, що також не могло не вплинути на ситуацію. Фактично відбувається перетікання частини голосів від партії влади «Слуга народу», яка об’єктивно втрачає підтримку громадян, до «Опозиційної платформи «За життя».
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
«Ви ж теж помітили, як акуратно почали Медведчука вводити в рейтингові виміри нарівні з Бойком? КМІС і всі справи, — пише політтехнолог Олег Постернак. — Власне, група Фірташа-Льовочкіна теж не пропустила повз своїх очей цю заявку. Тут необхідно згадати локальні розборки під час місцевих виборів 2020 року між двома групами ОПЗЖ — Медведчука-Рабиновича і Фірташа-Льовочкіна. Вони непростимо вилилися назовні, хоч в авральному режимі десь вдалося їх загасити».
Проте ситуацію, яка склалася всередині «п’ятої колони» варто розглядати глибше. Головною проблемо тут залишається кланово-олігархічна система України, в рамках якої і триває постійна «гризня» за ті чи інші електоральні поля. І в цій ситуації виборці більше є спостерігачами, послугами яких користуються раз на чотири чи п’ять років, а далі олігархічні монополії продовжують паразитувати на тілі країни. Інтереси тих же проросійські налаштованих громадян ніхто не захищає, їх симпатії (зараз не будемо аналізувати в чому причина, це окрема тема) просто експлуатують. Це перше.
Друге. Метушня всередині «п’ятої колони» також свідчить про спробу ребрендингу проросійських сил в Україні. Не треба забувати, що частина так званої політичної еліти України часів Януковича втекла в Росію, звідки так само намагається вести свою гру. Наприклад, на згаданому сайті Азарова пишуть: «Після знесення з ефіру медіа-холдингу Медведчука з’явився узгоджений з американцями «лідер проросійської опозиції». Так, це Бойко, за яким стрибає Льовочкін з «вечно сидячим» у Відні Фірташем. Компашка добила-таки Медведчука і тепер має намір активно впарювати Кремлю свій план оволодіння «електоратом південного сходу»».
Як бачимо, у Кремля є відповідні можливості — за допомогою кастінга, де присутня конкуренція, обирати собі представника в Україні. Тобто навіть якщо Офіс Президента Зелеснького поцілив санкціями в одну з груп, що не означає повне припинення її діяльності чи впливу (до речі, поки немає ніяких кримінальних справ), Москва завжди може зробити ставку на другу чи третю групу. Охочих з України послужити так званому старшому брату, як відомо, завжди вистачало. Навіть в умовах війни.
Тому перед чинною українською владою, насправді, стоїть серйозний виклик, який не наважувалися вирішити всі попередні президенти. Удар по Медвудчуку — сміливий і потрібний крок, однак це лише частина справи, надзадача інша — ліквідувати вплив всієї «п’ятої колони» Кремля в Україні.
«Останні події, пов’язані із заборонами телеканалів Медведчука підірвали політичну ситуацію в країні і змусили по-новому поглянути на президента Зеленського і його супротивників, — пише політолог Віктор Небоженко. — Здавалося б, після потужного, несподіваного удару по могутньому і недоторканому Медведчуку президенту України Зеленському нічого не залишається, як бути сильними, рішучим, інакше «п’ята колона» в ЗМІ та державних органах його швидко заженуть в «п’ятий кут», з якого виходу немає. Президент Зеленський, не втрачаючи темпу і напряму, повинен швидко рухатися, відповідно до «Плану А», вирішуючи інші невідкладні і складні політичні завдання. Замість цього президент вирішив поговорити з народом, не розуміючи, що нам потрібні не його приємні, правильні слова і обіцянки, а конкретні справи по наведенню порядку в країні. Поки президент Зеленський лише анонсував 30 щотижневих форумів з найважливіших питань. Ні, це не помилка — Зеленському хочеться поговорити з кимось про щось важливе. Але Україна чекає вчинків, а не яскравих слів і приємного спілкування — немає часу ні у країни, ні у президента Зеленського».
