Валерій ЗАЙЦЕВ, «День»
Сьогодні відкривається перше засідання українського парламенту нового
скликання. Як очікується, сьогодні ж Президент Леонід Кучма виступить перед
новообраними депутатами з традиційним щорічним посланням.
Промова Президента існує в кількох варіантах. Передбачати, який з них
буде озвучено, — справа безнадійна, а коментувати його заздалегідь було
б просто некоректно.
Невідомо, чи має намір Л. Кучма підбивати підсумки свого правління,
звіряючи шлях, пройдений за майже чотири роки, з тими завданнями, які ставилися
ним далекого 1994 року, але для громадськості таке порівняння просто необхідне.
Президентська програма була проголошена в доповіді «Шляхом радикальних
економічних реформ» (11 жовтня 1994 р.).
Найяскравішою здається перша частина виступу Л. Кучми («Стан соціально-економічної
ситуації в Україні»), в якій він констатував: «Суспільство вже давно практично
вичерпало ресурс виживання... У країні відбувається активна деіндустріалізація,
почався фізичний розпад продуктивних сил з випереджальним руйнуванням науково-технічного
й інтелектуального потенціалу суспільства, з цілковитим знеціненням мотиваційних
стимулів до продуктивної праці, масовою декваліфікацією кадрів», паралізовано
«сферу обігу суспільного продукту... Результатом непослідовної політики
стала найгостріша за останні роки криза неплатежів». Такою, за словами
Президента, була «ціна монетарної стабілізації, що не супроводилася змінами
в інших сферах економічного устрою» (під «монетарною політикою» в нас дещо
примітивно розуміється жорстке обмеження державою грошової маси, зокрема,
шляхом затримок заробітної плати).
У своїй доповіді Президент України оголосив про початок «нового курсу
соціально-економічної політики». Основними елементами «нового курсу» було
названо: фінансову стабілізацію, зміцнення банківської системи й національної
грошової одиниці (при цьому зазначалося, що основна мета фінансово-грошової
стабілізації — «створити реальні стартові умови структурної перебудови
економіки, оновлення інвестиційного процесу»). Як механізми фінансової
стабілізації передбачалися — реальне розмежування фінансової й кредитної
систем країни; реальне розмежування фінансів державних підприємств і державного
бюджету; здійснення заходів із перебудови системи оподаткування в напрямку
її подальшої лібералізації й децентралізації (щодо останнього пункту —
всі запитання до голови ДПАУ пана Азарова. Наскільки я пам’ятаю, навіть
ПДВ переведено з регіональних бюджетів до державного).
Потім у програмі значилося: подолання платіжної кризи (створення оперативного
штабу з контролю й подолання платіжної кризи; створення реальних умов для
вексельного обігу й розвитку на цій основі цивілізованого взаємного комерційного
кредитування підприємств і організацій; посилення адміністративної й кримінальної
відповідальності посадових осіб за затримку розрахунків, неповернення боргів;
запровадження дійової процедури банкрутства; видання указу про відповідальність
за затримку виплати зарплати й поступовий перехід до щотижневої її виплати
(!!). Програма передбачала поглиблення банківської реформи; грошову реформу;
забезпечення (1994 року) поступової лібералізації й децентралізації валютного
ринку; поетапну лібералізацію цін; вдосконалення механізму корпоратизації
й приватизації (зокрема, «здійснення швидкої, керованої широкомасштабної
корпоратизації й приватизації держпідприємств». Президент констатував,
що «здійснювана попередніми роками політика повзучого роздержавлення й
корпоратизації себе повністю вич
ерпала. Вона сприяє лише нелегалізації цього процесу, і в ній зацікавлений
лише тіньовий капітал». — Так золоті ж слова!). У числі інших «радикальних
ринкових реформ» передбачаються структурна перебудова економіки; розвиток
підприємництва й формування приватного сектора економіки (встановлення
кордонів правового регулювання приватного підприємництва; недопущення прийняття
органами державної влади й управління актів, які встановлювали б привілейоване
становище державних підприємств порівняно з приватними; «особлива увага
Президента приділятиметься такому дійовому механізму структурної перебудови
економіки, здійсненню взаєморозрахунків, залучення інвестицій, як створення
фінансово-промислових груп»); проведення земельної реформи (затвердження
приватної власності на землю, комерціалізація аграрних відносин).
Передбачається активна соціальна політика: «мінімальна зарплата не повинна
бути нижчою за офіційно встановлений рівень малозабезпеченості»; реалізація
програми захисту малозабезпечених сімей, непрацюючих пенсіонерів, інвалідів;
здійснення глибокої пенсійної реформи; передача в приватне користування
населенню держвласності, «забезпечення на цій основі широкого прошарку
акціонерів, їхньої реальної участі в розподілі прибутку».
Як «Умови реалізації ринкових реформ» відзначалася необхідність жорсткої
виконавчої вертикалі й відновлення керованості соціально-економічними процесами;
глибока координація діяльності органів законодавчої й виконавчої влади;
розширення соціальної бази ринкових реформ, забезпечення їхньої масової
підтримки. Для реалізації цих умов Президент мав намір здійснити такі заходи:
звернутися до ВР з пропозицією про створення Вищої економічної ради України
(про цю ідею він пригадав лише влітку 1997 р., — у зв’язку з пролонгаційними
ініціативами); створення при Президентові консультативної Ради регіонів
«для здійснення вертикальної узгодженості й координації економічних реформ»
(аж ніяк не для порад провести той чи інший референдум); здійснення подальших
заходів «структурної перебудови й забезпечення жорсткішої централізації
загальнодержавних органів виконавчої влади». Крім того, в той час Президент
мав «намір виступати за всебічне посилення конструктивного впливу на розвиток
економічних реформ четвертої влади — ЗМІ —
газет, радіо, телебачення». Про «сумне» говорити важко, однак доводиться
визнати, що або Л. Кучма відтоді радикально змінив своє ставлення до ЗМІ,
або поняття «конструктивний вплив» сприймається ним дуже вже однобічно.
У програми «радикальних ринкових реформ» був лише один принциповий недолік
— до її реалізації справа так і не дійшла. Весь час було ніколи — йшла
війна — за додаткові повноваження в «законі про владу», за нову Конституцію,
за «податкову реформу». В своїх регулярних щорічних посланнях Президент
щоразу знаходив винуватців кризи, що розростається, — парламент, черговий
уряд, власті на місцях...
Завершуючи тоді, в жовтні 1994 року, свою доповідь, Л. Кучма сказав:
«Україна, як ніколи раніше, готова до конструктивних дій у справі радикального
оновлення своєї економічної системи й забезпечення не тільки зупинки стрімкого
падіння життєвого рівня населення, а й до виходу в стислі терміни на якісно
нові параметри задоволення всього комплексу життєвих потреб народу». Чи
можна повторити це сьогодні?
