Розмову вів Сергій ЗГУРЕЦЬ, "День"
Володимир Рябика очолює УНКМО - Український національний комітет молодіжних організацій. Роботу з молоддю вважає своїм покликанням і каже, що його визначило саме життя. Свого часу був секретарем райкому комсомолу в Севастополі, працював у ЦК комсомолу в Москві. Одноголосно переобраний на повторний термін виконувати обов'язки голови УНКМО, яким керує три останніх роки. Захоплюється історією. Побував у півсотні країн. Майстер спорту з боксу. Віце-президент федерації боксу та кікбоксингу України.
- Володимире, які організації сьогодні об'єднані під дахом УНКМО?
- У складі УНКМО - майже 160 обласних та 34 всеукраїнські організації. Серед них - вісім, які тяжіють до політики. Більшість - це організації громадські, студентські, скаутські. Проте УНКМО не так об'єднуюча структура, як консолідуюча молодіжні організації для вирішення пріоритетних для більшості з них завдань. Кожна організація як сформована молодіжна структура вельми амбіційна, дуже самостійна, й дуже неохоче делегує повноваження. Так що УНКМО - це, швидше за все, конфедерація, яка перебуває в постійному розвитку. Якщо зіставити ситуації трирічної давності й нині - це різні речі. Довгий час ми не отримували жодної копійки фінансування. У той же час ми не ослабли ані кількісно, ані якісно. Навпаки. Чисельність всеукраїнських організацій, які входять до УНКМО, значно збільшилася, - на початку їх було лише 9. Так що сьогодні молодіжний рух уже відчув силу. І це, я вважаю, лише початок. Ми можемо пробивати рішення в парламенті, домагатися постанов Кабміну й Указів Президента. Ми все-таки добилися того, що фінасування молодіжної діяльності в країні передбачене окремим рядком бюджету.
- А чому це так важливо для УНКМО?
- Спочатку, щоб не було ілюзій, скажу, що вся молодіжна політика в нас у країні коштує 14,8 мільйона гривень. 7,8 мільйона має Міністерство у справах сім'ї та молоді. 7 мільйонів передбачено на фінансування молодіжного руху через УНКМО. Дачі деяких наших чиновників іноді, навіть офіційно, коштують дорожче. Однак такий підхід забезпечує нам певну автономність в умовах поки що псевдодемократичної держави, коли значна частина державних органів заангажована щодо якоїсь політичної сили. Інакше треба пригадати гіркий досвід минулого, коли та ж Спілка письменників фінансувалася через Міністерство культури, і коли їм диктувалося що, як і про що писати.
- Але бюджетне фінансування й незалежна молодіжна політика, на перший погляд, речі взаємовиключні...
- Не можна вважати, що держава подарувала нам ці гроші. Це була дуже складна боротьба протягом чотирьох років. І можливості прямого фінансування ми маємо менше року.
Крім того, жодна молодіжна програма не фінансується нами повністю (як правило, не більше 60%), інші кошти повинна знайти сама молодіжна організація, залучаючи свої сили, спонсорів тощо. Тому реалізація молодіжних програм через наші молодіжні громадські організації ефективніша, ніж через державні структури, де обов'язково треба передбачати заробітну плату працівників, утримання приміщень та інші витрати, які за нашого убогого бюджету з'їдають левову частину всіх коштів, що виділяються на молодіжну політику.
Таку непоступливість влади легко пояснити. Адже так чи інакше держава, точніше влада, хоче контролювати молодіжний рух. Особливо враховуючи досвід тих студентських голодувань, коли СУС, УСС - організації, які входять до складу нашого комітету, показали й довели, що вони можуть дуже серйозно впливати на ситуацію в політиці. Так що владі важливо мати можливість впливу на молодіжні організацій. Зокрема, після тих подій дуже багато молодіжних лідерів, приміром, отримали пропозицію навчатися за кордоном.
- Так що, бунтарів купили?
- Я не хочу казати про всіх бунтарів. Деякі з них досі не можуть видужати після тих голодувань. А про деяких можна сказати з упевненістю - так, їх купили...
- А які сьогодні в молоді є форми та способи впливу на владу, відстоювання своїх інтересів? Не можна ж постійно лежати на плитах...
- Національний комітет політикою в традиційному розумінні цього слова не займається. Ми не можемо й не хочемо ставати на чиюсь сторону й реалізувати чиюсь ідеологію. Але нам не байдуже, що відбувається в державі. Коли молодь сьогодні не може здобути належну освіту, потрапляє під вплив криміналітету, йде в тіньову економіку. Які це дасть наслідки через 5 - 10 років? Результатом буде вельми жалюгідне становище суспільства. Перспектива жити в країні, яка буде сировинним додатком або постачальником дешевої робочої сили - такого майбутнього для нашої країни жодна молодіжна організація не бажає. Це й визначає активну позицію нашої організації у взаємостосунках із державою.
УНКМО домагається того, щоб керівництво країни, парламент, Президент, Кабінет Міністрів розглядали закони з молодіжної проблематики як першочергові. І в діях підходи єдині як у молодих християнських демократів, так і в Соціалістичного конгресу.
Щоб реалізувати наші принципи, два роки тому було створено певну систему взаємостосунків молодіжного руху й держави. Передусім за нашої ініціативи було створено Раду при Президентові з державної молодіжної політики, яку нині очолює керівник Адміністрації Президента Євген Кушнарьов (до цього був Табачник), до якої входять основні міністерства й представники молодіжних організацій.
- Ви задоволені цією співпрацею?
- Абсолютно незадоволений. Створення цієї Ради при Президентові передбачало ухвалення концептуальних рішень, які носили б такий характер, щоб після них виходили або постанови Кабміну, або проекти законопроектів для парламенту. Але, на жаль, за весь час роботи жодного серйозного питання ця Рада так і не розглянула. Так, рішення ухвалювалися. У кількісному плані їх вистачало. Але вони були неактуальними, декларативними.
- Але ж молодь - це активна частина населення. Вона не може, як пенсіонери, сподіватися, наприклад, чи на бюджетні гроші, чи на діяльність Ради - успішну або неуспішну...
- Правильно. Молоді не потрібна риба. Молоді потрібна сіть, щоб цю рибу ловити. Треба створити систему, яка дозволить молодим себе реалізувати. Ось це і є наше головне завдання. І для цього треба створювати інші системи взаємостосунків держави й молоді. Навіть такі багаті країни, як Німеччина і Франція, не працюють через держструктури. Вони працюють безпосередньо з молодіжними організаціями за системою тендерів. Є, наприклад, молодіжні екологічні програми. Яка молодіжна організація краще із цим завданням впорається - та й отримує гроші під ту чи іншу програму.
Ми також прагнемо реалізувати подібний підхід. У нас є програми працевлаштування, які ми намагаємося вирішувати спільно з держструктурами. Тепер ми використоуємо нішу тимчасового працевлаштування, намагаємося відродити систему трудзагонів, щоб дати можливість молоді заробити. Тому що студентська стипендія 40 гривень - за сьогоднішніми мірками - небагато. Реалізовуються й інші програми.
- Для реалізації всіх цих ініціатив лідер у молодіжному середовищі повинен мати якісь особливі якості?
- Головне - він повинен вирішувати проблеми молоді. На рівні політичному, на рівні економічному. Масовик-витівник сьогодні не потрібен. Молодь повинна бачити, що рішення, які вона ухвалює через своїх лідерів, - вони реалізуються. Вона піде тільки за авторитетами, якщо буде впевнена, що її не ошукують.
- Чому ж серед нинішньої політичної еліти в нас практично немає нових імен молодих політичних зірок. До цього рівня наші молодіжні лідери не дотягують чи просто не прагнуть цього?
- Вони з'являться. Найближчим часом, я думаю. У новому парламенті ми їх уже побачимо. Організації, які входять до УНКМО, в більшості своїй вирішили поборотися, взяти участь у виборах. Це десятки нових імен. Але водночас проблема ще й у тому, що існуючі партії, їх переважна більшість, активно з молоддю не працюють. Не дивно, що, в свою чергу, жодна партія серед молоді авториту не має. Це об'єктивно. Бувають добрі слова й добрі програми. Але як можна вірити якомусь лідерові, котрий протягом кількох років займався реформами, а реформи не йдуть і в цьому весь час винен хтось інший.
- Згадуючи про те, що ви ще й віце-президент федерації боксу та кікбоксингу України, - якби такі чудові наші спортсмени, як Володимир і Віталій Кличко, стали біля керма якоїсь молодіжної партії чи руху, то таким хлопцям наша молодь безумовно б повірила...
- Згоден. Але вони й так нам дуже допомагають своїм авторитетом. Наприклад, боротися з наркоманією. І батьки, й учителі можуть багато й довго говорити, що це погано. Але коли, наприклад, ми організовуємо зустрічі в школах, і на братів Кличко дивляться просто із захопленням, то зрозуміло - для цих хлопчаків вони стають найкращим взірцем для наслідування справді здорового й сучасного способу життя.
Окрім спорту, ми допомагаємо й становленню молодіжних музичних колективів. Із багатьма в нас дуже добрі стосунки. Так що ми не політики. Вірніше, набагато менше політики, ніж це здається на перший погляд.
