Дмитро ДУБОВИС, "День"
Напередодні чемпіонату світу з хокею у групі "В", де виступатиме і національна команда України, кореспондент "Дня" зустрівся з новим головним тренером збірної Анатолієм БОГДАНОВИМ.
- Анатолію Васильовичу, Вас українські вболівальники пам'ятають за багатьма сезонами, проведеними "біля керма" київського "Сокола". Як склалася Ваша подальша доля?
- Після сезону 90/91 років, коли я очолював "Сокіл", моя тренерська кар'єра продовжилась у Фінляндії. Спочатку я два сезони тренував "Ільвес" із Тампере, потім клуби "Коувола" і "КалПа" (Куопіо), нині - команду першого дивізіону "Туто" з Турку. Там, власне, мене і застало запрошення очолити національну збірну України.
- Напевно, рівень фінського хокею тоді разюче відрізнявся від радянського?
- У нас у Союзі був більш професійний хокей. Тоді і ще років 2 - 3 в командах Фінляндії грали аматори, які служили в армії, вчилися, працювали. От організація клубів там була справді більш професійною. За останні роки багато що у фінський хокей привнесли російські тренери - Борис Майоров, батько і син Юрзінови, Василь Тихонов - син багаторічного тренера ЦСКА та збірної СРСР Віктора Тихонова. Капіталістична система увійшла в хокей, і у гравців з'явилися серйозні стимули: Національна хокейна ліга, гарні контракти, світова популярність. Усе це дало поштовх розвиткові фінського хокею.
- Тобто робити перші кроки у Фінляндії Вам було досить складно?
- Звісно. У свій перший сезон я спілкувався із гравцями англійською мовою, але не всі хокеїсти її знали, і, починаючи із другого сезону, я вже став сам вивчати фінську, до речі, дуже важку мову. Звичайно, в тонкості я не проник, але останніх років із чотири проблем у спілкуванні не відчуваю, адже перекладача в мене ніколи не було.
Ускладнювало роботу і те, що у фінів, як і в будь-якої малої нації, загострене почуття гордості. У хокеї це виразилося в такому "шараханні" від шведського стилю до канадського, від канадського - до російського. Нині російський стиль начебто переміг, і російські тренери змогли серйозно вплинути на розвиток фінського хокею. Адже раніше навіть тренуватися двічі на день фіни не хотіли.
- У мене фіни, як і інші скандинави, асоціюються із прибалтійцями, такими неквапливими, мовчазними...
- Ні, ця поширена думка помилкова. Вони настільки балакучі, що говорять нескінченно, безупинно. А ще мають звичку дуже часто пити каву, і за споживанням кави на душу населення Фінляндія посідає одне з перших місць. Та й, до речі, і випити чогось міцнішого також люблять, що ріднить їх із росіянами.
- Повернімося до хокею. Якби Вам дозволили вибирати між нашими і їхніми гравцями, на кому Ви зупинили б свій вибір?
- На наших. Вони більш розумні, схильні до імпровізації. А у фінів занадто вже все "від і до".
- А за однакових умов де Ви вважали б за краще працювати?
- Складне і багатогранне питання. Дивіться, в Росії платять набагато більше, аніж у Фінляндії, в Україні - на досить пристойному рівні. Фінські хокеїсти прагнуть поїхати до Швеції, інших європейських країн, НХЛ. Росіяни готові грати в себе на батьківщині, де досить велика кількість зарубіжних гравців. А коли у збірній я порівнюю провідних хокеїстів "Сокола" і найкращих українських "легіонерів" у Росії, то особливо за рівнем майстерності їх не розрізнюю. Тобто гравець повинен уміти грати так, як йому сказали, якщо, звичайно, він - справжній "профі". Адже лікар повинен уміти вирізувати апендикс у будь-якій країні. А тренер повинен уміти працювати з будь-якими гарними гравцями. Часто буває, хокеїст грає півсезону в одній команді, півсезону - в іншій, півсезону із одним тренером, півсезону - з іншим. Але він зобов'язаний використати свої сильні якості і знайти свою ігрову лінію в будь-якій команді.
- Однак українські НХЛівці посилили б команду, і НХЛ, як і раніше, залишається зразком для наслідування, межею мрій усіх гравців і тренерів.
- Звичайно, північноамериканський професійний хокей перевершує європейський. Але подивіться: на Олімпіаді в Нагано першу скрипку грали європейські команди. Просто річ у тім, що в Америці - найсильніша економічна база, яка дозволяє їм зібрати найкращих гравців з усього світу. Тому ніхто не буде сперечатися щодо того, що Олексій Житник і Дмитро Христич посилили б команду. Але перший уже грає за збірну Росії, хоч і має український паспорт, а для можливості запрошення в майбутньому другого повинно відбутися одночасно кілька подій: від потрапляння збірної України у групу найсильніших - до невдалого виступу команди Христича в регулярному чемпіонаті і непотрапляння в "плей-оф".
А взагалі, "легіонери" - це світова практика. І це добре, але за умови, що вони грають у сильних клубах.
- За яку команду ви вболівали на Олімпіаді?
- За російську. Навіть Фінляндію не виокремлював, хоч і живу там багато років.
- Яке завдання поставлено перед збірною України на чемпіонаті світу?
- Перемагати. Хоча суперники серйозні. Насамперед, англійці. Їхній чемпіон - "Сторм" із Манчестера дуже непогано виглядав в Евролізі, а після розмови з Олегом Синьковим, який три роки грав в Англії, я знаю, що чимало хокеїстів цієї команди входять у збірну. Норвезька команда на чолі зі шведським тренером і гравцем, який провів у цьому сезоні декілька ігор в НХЛ, Еспеном Кнутсеном також розглядається мною як фаворит. Непогана команда Естонії, чимало гравців якої входять в основу клубів першого і другого дивізіонів Фінляндії.
- Яке, на Вашу думку, майбутнє українського хокею?
- Передусім, це залежатиме від економічного підгрунтя. Сергій Старицький, президент "Сокола", дуже підняв команду, фактично допоміг їй встати з колін, з'явилися ознаки уваги міста і профспілок до школи, адже колись у квітні вже й льоду не було, тобто позитивні зрушення намітилися. Тепер би підкріпити їх вдалим виступом збірної. А я киянин, і життя своє пов'язую з Україною, Києвом. Вірю, що колись збірна матиме свій календар гри, в тому числі з олімпійцями Канади, чехами, словаками, а в київському "Соколі" гратимуть найкращі хокейні таланти країни - і тоді в нас обов'язково будуть аншлаги на хокеї.
