ПОДОРОЖІ
Гліб ПЛЕСКАЧ, "День"
Коли заїдає мирське і настає літо, я "гострю весла" латаної-перелатаної двомісної байдарки в чеканні майбутнього запливу. І немає потреби в глянсових проспектах столичних турбюро, що кидають до моїх ніг увесь світ - від Канади до Австралії: там я не побуваю ніколи. Мені потрібний липень, небагато грошей і дещиця успіху, аби втілити бажане в реальність.
ЗАПАС КИШЕНЮ НЕ ЛОМИТЬ
Засіб пересування - тепер уже російська байдарка "Таймень-2". Усього 40 кілограмів, збирається за двадцять хвилин з дюралевих трубок, каркас обтягується гумовою "шкурою" на основі з матерії. Вона ширша за імпортні, і тому - стійкіша. Якби сталася пробоїна - заклеїш гумовою латкою. Зарубіжні плавзасоби значно менш придатні для тайгових реалій: дірку в пластику клеїти легко лише теоретично...
Перелік інших техзасобів життєзабезпечення займе десь три сторінки дрібного тексту: від сокири до батарейок для ліхтаря. Але головне - сірники, легкий намет, що його можна легко напнути, ніж і теплий спальний мішок - тобі пропасти не дадуть, навіть якщо все решта через волю Божу піде на дно.
Основні компоненти раціону - тушковане м'ясо, чай, сіль, цукор, макарони, картопляний і яєчний порошок - повинні покривати потреби в калоріях на дві третини терміну подорожі. Вітаміни знайдеш на місці у вигляді черемші, дикої цибулі та ягід. Тонізуюче - відвар зі знятої з берези чаги. А урізноманітнять меню гриби і риболовля - на воді без риби не буває.
Спирт та сухарі - харчі особливі. Перший, розведений з водою, зігріє й мертвого. А без сухарів на батьківщині і до в'язниці не ходять.
На двох (сам-один у похід і диверсант не повзе) на місяць виходить 200-220 кілограмів вантажу.
ВИБИРАЙ ДОРОГУ САМ
Добір маршруту - головний біль і справа особистого смаку. Початківці-байдарники люблять річки спокійні, рівнинні, такі, що огинають великі міста. Ті, хто бажає виміряти свою близькість до Бога - гірські, з перекатами. Плисти такою річкою - важко, навіть подорожжю це не назвеш. Тут не до краси природи - встигай, голово, крутитися, аби не порозкидати мізки на камінцях. Третя категорія - найрідкісніша: люблять водойми тайгові, малолюдні, холодні, і тому ще не занапащені цивілізацією.
Під час вибору такого маршруту важливі кілька чинників.
Перше: як дістатися туди і вибратися звідти. До того ж місце фінішу віддалене від старту на 600-900 кілометрів.
Друга неодмінна умова: від одного населеного пункту (мисливської хатинки) до іншого за маршруту проходження повинна бути відстань приблизно в два денних переходи. Якщо станеться щось зі здоров'ям, аби не довго мучитися весляреві-напарникові. У такі моменти його дії прості: тебе в човен, усе, крім аптечки та спирту - з човна (буде легше гребти). І - з "відтяжечкою", до кривавих мозолів...
Третє: риси вдачі напарника не повинні викликати ані найменших побоювань. Місяць у глушині - все одно що в космосі: не розійдешся.
Четверте: якщо вас навіть лише двоє, старший (серед рівних) має бути завжди. Бувають ситуації, коли "курултай" проводити нема коли, і набирає сили Закон: "Немає слова "ні". Є слово "треба".
Теорії - край.
НА СТАРТ
До Іркутська - літаком через Москву. Двадцять хвилин тупцювання біля стін аеропорту. І ось він, рятівник - мужичок за кермом розбитого ГАЗ-51. "До річкового? А шо, дуже треба? Гаразд, турист, вантаж барахло. Валютою розрахунок на місці...". Валюта в Сибіру стабільна з часів його освоєння: "Біла". Суденце, що прямує до бухти Піщаної, що на Байкалі, вже відчалює, коли ми хвацько підлітаємо до трапа, що прибирається. "Водило" відчайдушно клаксонить, двоє матросів підхоплюють наші рюкзаки, горілка перекочовує до рук водія. "Мене Єгором зва-ати!" - кричить навіщось мужик з берега і махає рукою.
Бухта Піщана - остання до середини Байкалу пристань, де дозволено причалювати пасажирському судну. Далі - заповідник ООН. До самих верхів'їв озера, названого місцевими морем. Бухта знаменита золотистим піском і багатоколірною галькою, "танцюючими" соснами з оголеним вітром корінням. Вода в невеличкій бухті влітку прогрівається до 12 градусів, що для середньолітньої температури поверхні Байкалу в +6 градусів - просто диво. Через дві години після висадження вже йдемо своїм ходом. Сутінки, але ми хочемо відійти від пристані на кілометр-два, аби назавтра в затишній бухті спокійно розібрати спорядження. Огинаємо скелястий мис, котрий тьмяніє і... чути тріск розпорюваної гуми. Щосили веслуємо до берега, крижана вода заповнює вже третину байдарки. Носком черевика намагаюся навпомацки прикрити течу, але нога... проходить крізь гуму. "Впер-ред!" - залишається два метри до берега, коли байдарка йде на дно. Благо - глибина - до грудей. Півночі йде на рятування спорядження, його сортування та сушіння. Ще доба - на заштопування і заклеювання гуми. Увечері з прибережної скелі глянув туди, де напоролися: підводна скеля за шістдесят метрів від берега. Тьху ти!
Перші дні краще не гнати. Руки городян, що відзвичаїлися від весел, можуть зіграти з господарем поганий жарт. П'ятнадцять, двадцять, тридцять кілометрів за день - темп пересування нарощується поступово. Вже перевірено - якщо важко завантаженого човна прогнати першого дня кілометрів п'ятдесят - потім тиждень болітимуть руки і прес, і йти далі ти просто не зможеш. Отже, втратиш кілометри, а отже - скоротиш кількість днівок, заради яких все й затівалося. У перші дні перевантаженість човна не дає можливості рухатися зі швидкістю більш як п'ять кілометрів за годину (в останні дні походу, коли вантаж з'їли і використали, швидкість двох веслярів становить 8-10 кілометрів).
"Весловий" день розмірений і простий. Підйом о 7-8 ранку. Година на сніданок, який є залишками вчорашньої вечері. Чай або кава. Човна на воду, завантажити і - в дорогу. Фотоапарат - завжди в ногах біля того, хто сидить попереду - напоготові. До обіду - "чиста робота", веслування з "відтяжечкою", не менш як тридцять кілометрів. Обід - година, зокрема й купання. Вода - друг білого ведмедя. У мене ніколи не виходило помитися в Байкалі з милом менш, ніж за два прийоми: до пояса - відігрівання на сонці - вище пояса. Адже "моржувався"... Після обіду - ще з десять -п'ятнадцять кілометрів. Ідеш за п'ятдесят метрів від берега, аби очі могли осягати "не-люд-ську-у музику" цих скель, бухт, струмків, снігів і водоспадів. Можна, звісно, й зрізати "від мису до мису". Але нічого при цьому ти не побачиш, та й перспектива небагата: подує різкий вітер з материка ("горняшка" називається), переверне твого старезного човна. Рідко який балтійський матрос не знає, що при +5 С душа людська на п'ятнадцятій хвилині до раю проситься синіми п'ятами...
СУШИ ВЕСЛА!
Вибір місця для ночівлі - творчий політ душі. По-перше, це має бути далеко заглиблена в материк бухта, оточена високими скелями. Якщо вночі почнеться шторм, то скелі послаблять силу вітру. По-друге, бухта повинна бути піщаною. Якщо берег у валунах, висадження на берег або завантаження в човен стане випробуванням Вашого духу. На Байкалі завжди є прибій, човнові доволі одного-двох ударів об камені, аби дістати пробоїну. Тому в такому разі обидва члени екіпажу залишають плавзасіб за два-три метри від берега, перебуваючи до грудей у крижаній воді. Один підставляє свої груди байдарці, котра б'є в нього бортом, кидаючи на берег манатки. Інший, стоячи на березі, все це ловить і кидає ще далі - вже від бризків прибою. Спорожнілого човна виносять з води, мов немовля дістають з купелі. У цей момент і до Байкалу ставлення особливе, скидається на почуття батьків охрещуваного до священика: дякую, мовляв, за святість, але що ж ти, все на тім'ячко та на тім'ячко йому капаєш...
Непогано також, якщо в бухту впадає струмок - запорука успішної риболовлі, позаяк біля місця його впадання в море чигає на комах, котрі вимиваються з тайги, хижий харіус.
І ось бухту знайдено, десант здійснено. Якщо висадження "по груди у воді", то слід негайно роздягнутися, загорнутися в спальний мішок, стоячи на іншому. Випити п'ятдесят грамів розведеного спирту з водою за "цілющою" пропорцією 60/30. Гаряча хвиля б'є в голову, треба швидко переодягнутися: вечори та ночі на Байкалі прохолодні, потрібний светр. Примус в тайзі - "дешевий понт московського туриста". Берег завалено чистою целюлозою - вибіленими часом і водою колодами дерев. П'ять хвилин - і "первісне" багаття готове. Хочеш, два метри заввишки, хочеш - п'ять. Доки один кашоварить, інший ставить "шатро" і сушить речі.
"ПІСЛЯ СМАЧНОГО ОБІДУ СХОВАЙТЕ ЛОЖКУ ВІД СУСІДА"
Тобто після вечері все їстівне треба внести до намету. У мандрівника тут багато "друзів": манул, білка, лисиця, ведмідь, росомаха, чайка-баклан. Твоє твоїм вони визнають тільки те, що ти затягнув до своєї "нірки"-намету. Вже під тентом все їстівне - їхня здобич.
Ось два епізоди з особистої практики спілкування з братами нашими меншими. Йду берегом, ловлю харіуса. Трапився непоганий екземпляр майже кілограмової ваги. Щоб не тягати його з собою, кладу на прибережний камінь: мух поблизу Байкалу немає, біля води - прохолода. Заберу на зворотному шляху. Відходжу з десяток - не більше! - метрів і бачу: галькою неквапом біжить брудний собака. "У тайзі ж звідки? - міркую. - Тут житла на п'ятдесят кілометрів довкола немає". А "собака" тим часом рибину хап і так само статечно - в кущі. Тут лише дійшло, чому "собака" не гавкав - це лис був!
Інший випадок мав вельми неприємні наслідки для нашого екіпажу: під час прання баклан цинічно проковтнув ледве початий шматок... господарського мила. Відпливши від берега на безпечну віддаль і задерши догори пеліканову пащу, цей пропащий птах болісно довго боровся з прямокутним бруском, що застряг у горлі. І - проковтнув... До кінця походу - три тижні - довелося прати бавовняну одіж імпортним милом, яке в холодній воді змити з білизни було майже неможливо. А от на обмиванні частин тіла із застосуванням мила довелося поставити хрест - через ощадливість.
ДНІВКА
Коли прокладаєш маршрут, намагаєшся планувати його так, аби на три веслових дні припадало один-два дні відпочинку. Отут усі дива Байкалу - біля твоїх ніг. Якщо ти рибалка - "бомбардуй" харіуса, омуля або тайменя. Не варто нехтувати підйомом у гори - майже вся берегова лінія моря облямована їхніми шпилями; на деяких з них навіть наприкінці липня в розпадинах язиками лежить сніг. У гори пробиратися краще руслами струмків і річечок - у буреломі прорубуватися безперспективно, як і в стелищі. Кілька годин підйому, і твої очі бачать панораму, щось на кшталт тієї, що на знімку. Можна збирати гриби-ягоди, а можна й - кольорову гальку із вкрапленнями декоративного й напівкоштовного каміння. До речі, за ним саме на береги Байкалу дістаються любителі цього промислу з Пітера та Москви.
Тваринний світ узбережжя нудьгувати не дасть. Цікава і смішна летюча білка з довгим хвостом, велика кількість диких качок всіх можливих забарвлень, які сотнями плавають бухтами. Унікальна, єдина в світі популяція сірих чайок у кілька сотень особин. Прісноводна нерпа, яка своїм нахабством доводить до нестями будь-якого рибалку (заради цікавості може весь день плавати, хоч би куди ти йшов берегом, за тобою, полохаючи самою своєю присутністю всю рибу довкола). Рослинний світ узбережжя - майже на половину ендемічний, тобто є види рослин, які зустрічаються лише тут.
То ж кожен день - гарантовано! - принесе вам нові зустрічі й нові враження.
ПРО БЛИЖНІХ НАШИХ
Місцеве населення можна сміливо розподілити на дві, за його ставленням до вас, категорії: дружнє і - не зовсім.
Ось зразок того, що "не зовсім". О пів на шосту ранку. Шум човнового мотора чути дедалі ближче. Скрегіт металу об гальку. З тупоту чути, що до намету підійшло кілька осіб. Нормальні люди за двадцять метрів до намету, за сибірськими поняттями, прокашлялися б, дали б про себе тим самим знати, адже й на картеч нарватися можна. Ці ні: хтось обійшов намет, хтось палицею в багатті перевертає консервні бляшанки, хтось мацає байдарку. Ми спимо в штанах не знімаючи ременів з чохлами для сокир і піхвами. Тихо-тихо наповнюємо чохли та піхви вмістом. Напарник залишається в наметі (навіщо "гостям" знати, скільки нас?), я виходжу. П'ять чоловік, усі буряти. Один чомусь на берег вийшов з рушницею. Один сидить на "господарському" місці - на колоді біля вогнища. Отже, це - старший. Другий прокол: місце господаря не займай! Кидаю великий оберемок сушняку в багаття ("Зараз спалахне, і ти посунешся!"). Мовчу - не я в гості прийшов, не мені першому й вітатися.
- Горілка є? - замість "Здрастуй!".
- Випили. - Відповідь повинна звучати зрозумілою їм мовою.
- А якщо пошукаємо? - злісно запитує старший, покидаючи колоду, рятуючись від вогню багаття.
- Знайдеш закуску. - Права рука підіймає робу, демонструючи рукоять пістолета. Стартового, але вони про це не відають.
Публіка м'якшає. Лягти кістками не хочеться нікому - сто грамів того не варті.
- Петьку, Ванько, Вовко - ідіть у човен, чистіть рибу! Сашку! Іди на берег, принеси людям воду, чай питимемо з гостями! ("Це ми гості! Ну та нехай..."). Четвірка переховується під обривом, старий запобігливо бурмотить:
- Рибалки ми. Цілу ніч сіті ставимо. Холодно, зовсім змерз. Ну хоч п'ять грамів?
Гідно оцінивши тактичне мислення діда, кажу наметові: "Крапни п'ять грамів!".
З-під підлоги з'являється кухоль, в ньому півсклянки "вогненної". Чується шум гальки - повертається Сашко. Дід залпом спорожняє посуд, його очі округляються ("Спирт не розведений" - здогадуюся я), з них котяться сльози. Рукавом він змахує їх заразом із шмарклями, зусиллям волі повертаючи зморшки на свої місця. Сашко підозріло поглядає в бік раптом притихлого діда. За півгодини артіль забирається геть...
Наведений випадок, на жаль, не поодинокий.
У російських селищах люди статечні, з традиціями. Хати рубані із суцільних стовбурів модрини в один обхват. Рід занять - рибальство, лісоповал, служба в лісництві. У селищі Бугульдейка на пристані розговорилися з місцевими чоловіками. Почувши про "наїзд", товариство поставило діагноз: "Знахабніли. Треба карати". І поділилися подіями минулого року. "Тоді в нас мотори з човнів почали зникати. Населення тут небагато, злодюг знайшли швидко - з того самого села, де "нападники" твої живуть. Артіллю навідалися туди і порубали сокирами декілька баркасів - за кількістю вкрадених моторів. І - тихо. Так і живемо...".
Риболовлею захоплюється буквально старий і молодий у прибережних селищах. Найбільш "шанована" риба - звісно, омуль, чиє ніжне м'ясо високо цінується далеко за межами Росії. Місцевим жителям відомо більше 40 рецептів її соління. Жертвою браконьєрських зазіхань є нерпа, перетоплений жир якої має численні протизастудні властивості. Ну і шкура, звичайно. Влітку - населення на путині. Восени та взимку - кедрування, полювання та підлідна ловля. Це на Україні сидять у кожушку біля лунки, годинами мордуючи окунька завбільшки з пальчик. На Байкалі на зимову риболовлю збираються серйозно, як на війну. Їжі на добу, горілка, ковдри, приймачі, грубка, ліхтарі, мішки(!) для риби. І ось уже трактор тягне вервечку дерев'яних... хаток на полозках. Міні-хатки і є притулком для рибалок. Підлога має відкидний люк, під яким і свердлять лунку в льоду товщиною до півтора метри. Хатка вміщує, як правило, двоє нар, із яких рибалки і вудять, на них же і сплять. Про результативність риболовлі потім теревенять: "Непогано. Дванадцять мішків за чотири дні взяв". Скрегочи від заздрості зубами, київський рибалко!
І скільки таких чудасій на берегах чудо-світу! Хто не був - мусить побувати. Хто побував, той повернеться...
