ПОДОРОЖІ
Ігор ТРУБЄНКОВ, "День"
"УСЕ В ЦЬОМУ СВІТІ БОЇТЬСЯ ЧАСУ. І ТІЛЬКИ ЧАС БОЇТЬСЯ ПІРАМІД", - ЛЮБЛЯТЬ ПОВТОРЮВАТИ ЄГИПТЯНИ
Ілюзорної мрії побувати в Єгипті в мене не було ніколи. Реальність виявилася багатшою: групу журналістів із країн колишнього Союзу запросив на двотижневий семінар до Каїру Фонд технічної співдружності з країнами СНД із метою познайомити з культурою, традиціями та сучасним життям єгиптян. Коктейль вражень вийшов досить міцнм: піраміди й фараони, зустрічі з єгипетськими колегами, політиками та бізнесменами, багата духовна спадщина і прикриті злидні бідної частини єгиптян - все переплелося воєдино на фоні літа в березні.
Розкішний і бідний, привабливий своїми найдавнішими таємницями Єгипет. Кажуть, щоб побачити всі його скарби, потрібен, щонайменше, рік. Опис після всього того, що вже написано, заняття невдячне. Що ж тоді?
ВІКНА З ВИДОМ НА ПІРАМІДИ
Валізу зібрано, візу й квитки отримано, але вже на порозі дому мене зупиняє телефонний дзвінок. Дівчина з Єгипетських авіаліній вибачається за затримку літака "з технічних причин" і пропонує (?!) зачекати наступного дзвінка. З вечірніх інформаційних повідомлень з'ясувалося, що "технічною причиною" затримки рейсу стала піщана буря "Хамсин".
Пізніше, вже в Каїрі, єгиптяни знизували плечима: подумаєш, буря - вам повезло, що вона тривала лише кілька днів. "Хамсин" може дути, замітаючи все піском, до п'ятдесяти днів.
Люб'язна дівчина з авіакомпанії, як і обіцяла, заздалегідь попередила про виліт. "Боїнг" відірвався від злітно-посадкової смуги "Борисполя" о другій ночі. Три години перельоту. І перший день в Африці запам'ятався не особливо чітко: добрячий сніданок у готелі, привітна зустріч у міністерстві іноземних справ, лекції про древню культуру Єгипту. День розписано по хвилинах. І тільки ввечері, крізь сонні повіки просто з вікна номера готелю "Forte Grand" побачив вражаючу величчю піраміду Хеопса.
Перший єгиптянин, що спробував "відбити" потік журналістської цікавості, був наш перекладач доктор Мухаммед. Виявилося, що він чудово знає Україну - вчився в медичному інституті Одеси. Більше за все д-ра Мухаммеда вразило наше бажання побачити в Нілі крокодила.
- Невже вимерли? - здогадалися ми.
Все було набагато прозаїчнішим. Крокодили в Нілі - загальна помилка, - міф, вигаданий туристами. Алігатори у Великій річці водяться, але тільки в її витоках.
Не маючи сил дочекатися екскурсії, ми зажадали від перекладача інформації - про піраміди, які видно зовсім поруч, як на малюнку зі шкільного підручника. Хотіли почути про три найзнаменитіші: Хеопса, Хефрена і Мікеріна - некрополь Гізи. Сьоме чудо світу - піраміда Хеопса, - й донині найбільший витвір рук людських: 2,3 мільйона обтесаних кам'яних блоків від 2,5 до 15 тонн кожний. Вузький тунель з де-не-де всього метровою стелею веде до усипальниці. Саркофаг порожній. Припускають, що піраміду розграбували дуже давно, хоч древні будівельники намагалися "захистити мешканців" пірамід від будь-яких "гостей". Отож під час екскурсії нас попередили, що в деякі піраміди заходити не варто, аби не заблукати в незвіданих ще лабіринтах справжніх і фальшивих ходів.
Піраміда Хефрена, сина Хеопса, візуально здається найвищою з трьох. Насправді ж вона розміщена на більш високому місці й нижча за піраміду Хеопса на 10 метрів.
"Найменша" піраміда Мікеріна заввишки 66 метрів немов би відтіняє велич двох інших пірамід.
Біля підніжжя плато Гізи - древній охоронець пірамід Великий Сфінкс, - лев з головою людини. Вважають, що риси його обличчя відтворюють обличчя фараона Хефрена.
Щовечора на фоні цієї величі відбувається дійство - вистава "звуку та світла". Змалювати окремо "звук" або "світло" ще якось можна. Але як їх поєднати на папері? Світло мигтить у некрополі, вихоплюючи з темряви то одну, то іншу частину архітектурного ансамблю. І голоси, здається із самих пірамід, вторять історії.
Серед цієї величі чомусь пригадуються слова Гюго про тлінність і несумірність зусиль людських: "З примхливої волі фараонів споруджувалися колосальні піраміди... Чим стали вони для фараонів?... Могилами".
ЧОМУ В ГІЗІ НЕ ВАРТО ФОТОГРАФУВАТИСЯ ВЕРХИ НА ВЕРБЛЮДІ
Ми потрапили до Єгипту на початку туристичного сезону. Через це, мабуть, скучивши під час зимового "безсезоння", місцеві "папарацці" особливо настирливо нас "обходжували". З наполегливою люб'язністю пропонували сфотографуватися на фоні піраміди на верблюді чи віслюку, купити сувеніри за немислиму ціну.
Ми з Еліною, журналісткою однієї з київських газет, не знехтували послугами власника скромного віслючка й по черзі закарбували себе на фоні грізної піраміди Зосера, заплативши всього кілька паунтів. Після чого послужливий єгиптянин довго розмахував руками й намагався щось пояснити ламаною англійською. Еліна переклала, що він вимагав ще мінімум 10 доларів. І вперше в житті я зрадів, що не зрозумів місцевого англо-німецького "діалекту". Це врятувало від непомірних витрат.
Коли наступного разу я вже був налаштувався видертися на верблюда, заздалегідь домовившись із його господарем сфотографуватися за 30 центів, мене зупинила колега з казахського телебачення:
- Ігоре не смій. Злізти з цього верблюда тобі коштуватиме щонайменше 20 доларів. Бачиш, нашого Сергія вже півгодини возять довкола піраміди, вимагаючи грошей.
Ми посміялися. У принципі ці маленькі "вистави" цілком нешкідливі. Попався - плати, надалі будеш розумнішим.
Чимало бідних єгиптян живе за рахунок туризму. Є і свій туристичний ринок із величезною кількістю дрібничок, статуеток, пірамідок, карбування, прикрас, шкіряних виробів. Варто тільки зайти в квартал Хан аль Халілі в Каїрі, як привітні продавці затягують до крамнички, навперебій пропонуючи східні товари. І якщо задивитися в нерішучості - без покупки не піти. Та лишень тільки категорично відмовишся і тобі дадуть спокій. Наші дами пішли якось "отоваритись" і повернулися трохи не плачучи: до них чіплялися прямо на вулиці. Виявилося: зловмисники не мали "чорних" намірів. Мухаммед нам пояснив, що в його співвітчизників є така прикмета - торкнутися до білої людини вважається "на щастя". І якщо вам це не подобається, треба просто рішуче виявити своє невдоволення. Хоч, звичайно, пояснити це невдоволення у 16-мільйонному Каїрі іноді проблематично.
Коли ж не зважати на ці дрібниці, єгиптяни привітно ставляться до туристів. Але місцеві розважальні заклади не дуже привабливі для європейців. Тут дуже багато скромних "чайних", де годинами мусульмани й християни розмірено тягнуть запашний тютюн з кальяну. Неквапно розмовляють. Єгиптяни здебільшого мусульмани, спиртного не вживають. Тому в цій країні не передбачене обмеження рівня тверезості навіть для водіїв - нема чого. А машин в Каїрі добрих і "різних" чималенько. Дороги заповнені вщерть. Інколи можна рухатися зі швидкістю 20 - 30 км/год. кілька годин. Але це не означає, що автоаматори позбавлені гострих відчуттів - серед туристів дуже популярні прогулянки на джипах пустелею.
Для європейців немає нестачі ні в ресторанах, ні в спиртному при готелях й у "Фрі-шопах".
СЬОГОДНІ РАМЗЕС ІІ ЗАВОЙОВУЄ ТІЛЬКИ СЕРЦЯ ТУРИСТІВ
МІСТО "ЖИВИХ ТА МЕРТВИХ"
Кілька днів ми пробули в Луксорі - у часи Нового Царства це місто називалося Фіви й було столицею Єгипту. На "Боїнгу" - 700 кілометрів, які розділяють Каїр і Луксор, летіти лише годину. У знаменитому Карнакському храмі, де "живе" священний гранітний жук-скарабей, що приносить успіх, як і біля пірамід Гізи, щовечора відбувається вистава "звуку та світла". А ось один із двох тамтешніх колосів Мемнона в давнину справді "говорив". 27 року до н.е. під час землетрусу відкололася верхня частина колоса. І на сході сонця статуя почала видавати звуки, схожі на людський голос. Так тривало два століття. Стікалися прочани з усього світу поклонитися "поваленому божеству". Статую відреставрували й вона так само загадково "замовкла".
Долина фараонів - "місто мертвих", у ньому - 42 гробниці. Всі вони вирубані в скелях (на час Нового царства вже не будували пірамід) і пограбовані. Єдину не розграбовану з усіх - гробницю Тутанхамона, знайдено 1922 року. Її скарби п'ять років перевозили до Каїрського музею, а вона ж не найбільша серед усіх.
Єгипетська цивілізація починається з 10 тисячоліття до н.е. Після епохи величі фараонів, численні завойовники "пили воду з Нілу", змінювались грецький, римський, візантійський періоди в історії Єгипту. З 641 року арабські війська заволоділи країною. І Єгипет поступово став арабською державою. Цим пояснюється те, що в Єгипті безліч різних релігійних течій. Мирно сусідують мечеті, православні церкви, католицькі костьоли. Проте, на жаль, не завжди. Єгиптяни самі з сумом констатують, що тероризм у країні часто має релігійні мотиви. За деякими версіями й недавній теракт в Луксорі, коли перед древнім храмом цариці Хатшепсут терористи позбавили життя 63 туристів, може бути тому підтвердженням. Хоча, треба сказати, в самому Єгипті злочинність надзвичайно низька. А на одного жителя, жартують єгиптяни, припадає 5 поліцейських.
ДЕЩО ПРО ХАТИНИ ТА ЄГИПЕТСЬКИЙ СОЦІАЛІЗМ У МИНУЛОМУ
У єгиптян так само ходять з простягнутою рукою убогі, як скрізь, багато безробітних. Уздовж Нілу де-не-де зустрічаються глинобитні хатки без дахів, у яких копошаться люди, розміщено нехитре умеблювання. За огорожами соромливо переховуються бідняцькі квартали Каїра. Це не для туристів. Цікаво, що кадри бідняцьких "визначних пам'яток", віддані в Каїрі на проявку чомусь не виходили. Збіг? Принаймні, єгиптяни дуже горді своїми пам'ятниками і ретельно приховують бідність.
Мабуть, в цьому є сенс. Вони пережили, нехай і невеликий, але період "соціалізму" за Саддата. І тепер ідуть до капіталізму: більше стає приватних фірм, відбувається приватизація. Навіщо ж виставляти перед усіма свої злидні? Напевно, поважаюча себе нація не прагнутиме викликати жалість. Скоріше навпаки. У Єгипті нині розробляють багато нових глобально-технічних проектів, що мають на меті спорудження нового каналу, розбудову нового міста, створення свого єгипетського "Діснейленду". За втіленням цих проектів постійно наглядає президент країни Хосмі Мубарак.
Під час зустрічі з керівниками соціального фонду підтримки з'ясувалося, що незаможнім єгиптянам надається можливість вибитися в люди. Отже, той, хто виявив бажання стати підприємцем, бере кредит у фонді під невеликі відсотки і відкриває фірму. За його діяльністю стежать спостерігачі з фонду. Якщо підприємство стає збитковим, його просто відбирають. Приватник нічим не ризикує, нічого не віддає в заставу. А вже "готове" підприємство можуть запропонувати іншому бажаючому.
ПРО УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКУ ДРУЖБУ
За два тижні нас добряче виснажили поряд із лекціями та зустрічами басейн із підігрівом з "острівцями пива" і шведський стіл із надцятьма стравами, і невчасне літо, і пальми. Навіть відпочинок від непомірної вечері в холі "Forte Grand", який більше схожий на картинну галерею, вже так не радував. І тому, певно, що піраміди тут видно прямо з басейну, а думки там на батьківщині, звернулося на історію, правда на свою. А пан Владислав Чуханов із московської газети "Правда 5", наприклад, згадав про українсько-російські відносини. Говорив, навіщо вам незалежність. І, з усього видно було - бути "міжнаціональному" конфлікту на особистому рівні, але не сталося. А все через нашу з ним вагову "різницю" і обопільну благодушність.
ОСТАННІ ДЕНЬКИ
Під кінець нашого семінару туристи почали прибувати. Незважаючи на окремі вияви тероризму. Дуже хочеться, аби цю країну з пам'ятками найдавнішої цивілізації відвідали всі, хто може зрозуміти й оцінити успіхи загадкового й витонченого Сходу.
Саме з цього бажання народилася ідея про проведення грандіозного міжнародного культурно-торговельного ярмарку в Каїрі у липні-серпні цього року з державним рішенням про 30 - 70-відсоткове зниження податків на багато видів товарів і послуг, зокрема й на міжнародні авіаперевезення.
...На шляху до аеропорту нас проводжала байдужа статуя Рамзеса II - завойовника. Кожен із нас певною мірою такий самий завойовник.
Чого хочеться найбільше ранньої весни? Сонця, тепла. Тут воно віддане всім, а там, в іншому - нашому і зрозумілому світі, ти - єдиний, хто, незрозуміло яким чином згорів на сонці в березні, зі скарбом із безлічі безглуздо-радісних знімків із нездійсненного нереального, про що й не мріялося ніколи.
