Ольга ТКАЧ
На відміну від вже звичної комерційної реклами, що визначає споживчі орієнтири, реклама політична або соціальна підносить певний образ життя як такий.
Донедавна найвдалішою подібною спробою був, звичайно ж, "Російський проект" Дениса Євстигнєєва на ГРТ. Але ось нещодавно на вітчизняному "Інтері" з'явилася не менш вражаюча серія роликів, героями яких стали реальні особи: співачка з Києва, екскаваторник з Дніпропетровська, льотчик у відставці з Кіровограда... Розмовляючи кожен про своє, вони єдині в гаслі "Об'єднуйтеся з нами!" Ролики припали до смаку глядачам, і їх вже називають, аналогічно з популярною серією ГРТ, "Українським проектом".
Михайло КРУПІЄВСЬКИЙ, режисер:
- Коли ми починали працювати, то, звичайно ж, думали про "Російський проект", як про дуже вдалу спробу. Але в "Російському проекті" беруть участь актори, він зроблений за принципом художнього кіно. Ми ж вирішили робити документальну серію з реальними людьми з різних місць нашої країни. Повірте, ця ідея лежить на поверхні: люди хочуть бачити, як живуть саме вони.
- Як ви відбирали своїх героїв?
- Спочатку вибиралися місця для зйомок, з героями домовлялися вже на місці. Якщо ми бачили, що це цікава людина, то починали з нею працювати.
- В кінці кожного випуску на екрані з'являється слоган. А чи людина своєю розповіддю повинна його підтвердити?
- Ми йшли не від слогану до людини, а навпаки. Починаючи розмовляти з будь-яким з наших героїв, ми не знали, який з цієї розмови буде зроблено висновок. Так, наприклад, Катя з Харкова хвилин п'ятнадцять "крутилася" навколо теми ранку. Зрештою, ми і вийшли на гасло "Час прокидатися!".
- Чи ви репетирували сюжети зі своїми героями?
- Найважливішим було домогтися достовірності. Ми знімали кількома камерами, для того, щоб не упустити документальність. Тому, якщо наш герой о п'ятій ранку їхав автобусом на роботу, то це був справжній автобус, ми його для зйомок не зупиняли. Камери "розкидалися" в усіх точках: кадр - автобус їде, кадр - наш герой в автобусі тощо. Це абсолютно жива робота. Ми нічого не репетирували - все, як у житті.
- Проект вже повністю відзнято?
- Не зовсім.. Можливо, з'явиться ще Андрій Шевченко з київського "Динамо" і один герой-студент. Усього ми відзняли дев'ятнадцять роликів, в ефірі їх буде менше, оскільки вони різної якості.
- Скільки осіб працює у вашій команді?
- Усього осіб п'ятнадцять, включаючи монтажерів та комп'ютерників. Зараз ми працюємо для телеканалу "Інтер", але це та ж команда, яка робила "Червону Руту", "Пісню-97", сольний концерт Таїсії Повалій, тобто, в основному, музичні програми. Раніше я займався кінодокументалістикою, що й дозволило зробити проект просто й швидко.
- А на чолі проекту ви, Михайло Крупієвський, і художник Георгій Сенченко?
- Деякий час тому я працював на українському телебаченні, потім на Бі-Бі-Сі в Лондоні і на ГРТ в Москві. Зараз зустрілися з Юрою Сенченком, з яким ми ще в школі разом вчилися.
Георгій Сенченко:
- Якийсь час я працював головним художником в театрі Драми і комедії на Лівому березі. Потім займався сучасним мистецтвом, працював у Москві й за кордоном. Однак перша професія - постановочний жанр - у мені не померла. З'явилися нова енергія і нові можливості.
- На ваш погляд, чому в нас мало якісної політичної реклами?
- Це стосується не лише політичної реклами, але й реклами взагалі. У Києві немає традицій проведення рекламних кампаній. Йде не створення власного рекламного продукту, а демонстрація продукту західних рекламних агенцій. Дивно, що немає розуміння значення локальної реклами, яка враховує місцевий контекст. У Москві цим займаються серйозно, і клієнти, що замовляють рекламу, отримують грандіозну віддачу. В нас у Києві також повинен бути творчий, оригінальний підхід, а не якісна адаптація.
- Якого ефекту ви чекаєте від "Українського проекту"?
Михайло Крупієвський: - "Російський", "український" проект... Їх об'єднує абсолютне бажання доброти, спокою, стабільності, тобто того, чого хочуть люди.
- А ви гадаєте, що мистецтво може змінити життя?
- Може. І документальне кіно підходить для цього більше, ніж художнє. Художнє кіно "розм'якшує" душу. А документальне впливає на свідомість саме завдяки реальності людей і подій, на основі чого кожний робить для себе ті або інші логічні висновки.
