Боротьба з допінгом - це вигідно тим, хто бореться
Олександр ГОНЧАРУК
(Продовження. Початок. Початок у №№ 62, 67 і 77 за 3, 10 і 24 квітня)
Спірне рішення ФІНА, який виправдав австралійку Саманту Райлі, котра "попалася" на стимуляторі, намагалися було стопорити й китайці, але не тут те було, не доросли! А ось Американська асоціація під ций шумок свою вигоду не прогавила, зумівши "амністувати" 15-річну Джессіку Фоши, дискваліфіковану ФІНА на два роки. Причому під цілком дурностійким "соусом", мовляв дівчисько не знало як анаболічний стероїд местеролон потрапив їй у кров. Лікарі підсипали, чи що? ..
Не секрет й інше: деякі впливові особи, зацікавлені в усуненні лідерів у тому чи іншому виді спорту з інших країн, і "вхожі" до різних антидопінгових комісій спеціально відстежують і певного моменту "наводять" непозначеного конкурента. "Проколів" майже не буває, адже немає, практично, жодного атлета з великого спорту, котрий би не користувався стимуляторами.
Але ось що ще цікаво: боротьба з допінгом ще й вигідна тим, хто сам бореться. Це великий бізнес. На сьогодні існують тисячі заборонених препаратів й їхніх похідних. Одна лабораторія, акредитована МОК, на рік робить близько 10 тисяч офіційних аналізів. Вартість кожного - від 280 до 300 доларів. Раз на три роки лабораторії зобов'язані міняти обладнання з урахуванням зростаючих вимог. Таке переоснащення обходиться в суму до трьох мільйонів доларів. До речі, кожна з машин останнього покоління, якими обладнано відому лабораторію в Кельні, коштує 880 тисяч німецьких марок. На організацію всіляких виїзних перевірок тільки Міжнародна федерація важкої атлетики (й це офіційні дані) витрачає на рік $ 28 млн. При цьому, згідно зі статистикою, позитивний результат дають 3% всіх проведених проб, й у дев'яти випадках із десяти там виявляють анаболічні стероїди. Постає питання, навіщо існують заборони на жахливу кількість інших препаратів? А загалом боротьба з допінгом зводиться до приказки "не спійманий - не злодій". Є й така пікантна деталь: за правилами медичної комісії МОК, якщо перша проба "А" спортсмена виявляється позитивною, друга "Б" робиться в тій же лабораторії. І жодного не було випадку, щоб результати були різними. Тому що для лабораторії це означає розписатися у власній некомпетентності.
Звичайно ж, з допінгом треба боротися. Й Україні вже час не те що поміркувати, а вже придбати свою власну допінг-лабораторію, яка, безумовно, не тільки відіграє чималу роль в очищенні спорту від "накипу", а й заощадить гроші, нерви та час.
Існує й інша точка зору. Так, багато хто з фахівців зі спортивної медицини вважає, що сьогодні досягнення високих результатів неможливе без застосування так званих стимулюючих препаратів із "чорного списку". Чого гріха таїти, адже цей найбільший спорт, стимульований нечуваними гонорарами, передусім не має нічого спільного зі здоров'ям. І бути "вище, далі й сильніше" за інших - це означає ще й безбідне існування атлета. Заради цього люди йшли, йдуть і йтимуть на експеримент зі своїм організмом свідомо. І ніхто й ніщо їх вже не зупинить. Отож постає питання, а чи не краще легалізувати допінги і витратити кошти, що виділяються на боротьбу з ними, на те, щоб розробити методику їхнього безпечного використання?
Тому що дилетантизм тут - страшна річ. Багато хто чомусь вважає, що якщо з'їсти жменю анаболіків перед стартом, то обов'язково переможеш. Так не буває. Правильно скласти схему, щоб не було передозування й ризику "засвітитися" вміє мало хто. Тому якщо в того чи іншого чемпіона результат його проби негативний, то фармакологічну підготовку проведено правильно, а якщо навпаки - значить, вибачте, тренер - ідіот. А з ідіотами, як відомо, каші не звариш.
(далі буде)
