Костянтин РИЛЬОВ, "День"
Петро Петрович Лохненко, викладач вищої математики, жартував у притаманній йому темпераментній манері.
– З вас хто-небудь знущався в дитинстві? Ні? Ну то я буду першим!
– Для таких, як ви, на дверях пишуть "Смикайте ручку на себе", бо зламаєте, штовхаючи вперед.
– Орлов, ви після такої відповіді не Орлов, а Воробйов. Я навіть сказав би - Мікробов. А вам, Попов, я загалом раджу змінити наголос на прізвищі.
Петро Петрович сидів на стільці й похмуро вибивав черевиком чечітку. Тонке, мов палиця, тіло Петра Петровича нагадувало держак, нагорі якого, наче піратський прапор, майоріло обличчя. Обличчя його світилося впевненістю у неповноцінності оточуючих.
Біля дошки відповідав незграбний Бабакін.
– Пишіть швидше, - скомандував Петро Петрович.
Бабакін прискорився.
– Ще швидше!
Бабакін зачепив животом ганчірочку для стирання крейди. Він миттєво (наскільки міг) нагнувся за нею.
– Потім піднімете.
Бабакін розігнувся.
– Ну гаразд, підніміть, - дозволив Петро Петрович. - вам це корисно при вашій комплекції... Так, формулу Ньютона-Лейбніца обведіть траурною рамочкою. За її незнання на іспиті я вбиватиму.
Контрольну складав Гурідзе.
– Ви що, не розумієте, що ви представляєте свій грузинський народ. Коли я дивлюся: один - дурень, другий - йолоп (він поглянув на Гурідзе), - що я можу подумати про ваш народ?.. Адже у вас був цей... як його... (Хтось підказав: "Шота Руставелі?") Так, Шота Руставелі! І ця була... як її... (Хтось підказав: "Цариця Тамара?") Так, і вона! Адже ви, Гурідзе, син цариці Тамари й Шоти Руставелі!!
Гурідзе сидів червоний, як протипожежний щит.
– Ні, ви всі - молоде покоління, - завівся Петро Петрович, - йолопи, ідіоти... як це... дебіли! Я не знаю, що буде далі.
Петро Петрович підскочив і нервово підійшов до дошки.
– А ось Ньютон у фізиці був, як Лейбніц у математиці. Чи як Пушкін у поезії. Чи як Шаляпін у вокалі, - з пафосом вів далі і, повернувшись до нас, люто додав:
– Я сподіваюся, ви знаєте, хто такий Шаляпін!!!
У коридорі лаються двоє студентів.
– Ти в курсі, коли в цього козла консультація востаннє?
– Не знаю.
– То запитай.
– Сам запитай.
– Ну, гаразд.
Несміливо прочинилися двері.
– Кхе-гм... Добридень, Петре Петровичу. Де вас можна побачити востаннє?
Петро Петрович повільно повернув голову й відказав:
– На цвинтарі!
Чому Нерон вважав себе поетом, а Петро Петрович - математиком? Загадки історії.
