Олександр ПАЛІЙ, "День"
Ні для кого не секрет, що в Україні відсутні вільні мас-медіа. Ні для кого не секрет, що найбільш "невільним" є телебачення. Ніхто не буде заперечувати, що "прайм-таймові" передачі у вихідні, за їхньої вмілої режисури, перетворюються на могутній пропагандистський засіб у руках тих, хто контролює ефір.
Найбільш "наближеною до тіла", безумовно, є передача "7 днів". Ведучий програми Вадим Долганов, без сумніву, володіє талантом вимовляти будь-які цифри і факти таким тоном, що мимоволі виникає впевненість у їхній грандіозності. Очевидною є установка донести до найширших верств населення, навіть найбільш некультурних, інформацію про те, за кого голосувати на наступних парламентських, а згодом - і президентських виборах. Лишається лише поспівчувати важкій праці Долганова і порадити йому приводити в студію представників народу - пролетарів, селян - присутність яких дала б йому можливість більш вдало вживатися в образ.
Російські телеведучі Доренко і Кисельов, за підрахунками соціологів, мають найвищу популярність серед широкої маси росіян. Першому довіряють понад 40% населення, другому - близько 30%. Причому йдеться про абсолютну довіру (наскільки це можливо стосовно політичного коментатора). Було б дуже сумно за українське населення, якби в нас такої ж популярності набула подібна манера ведення програм, яку можна назвати "монологом удава в присутності кролика".
До негативів програми можна віднести й намагання будь-що уштрикнути колишнього прем'єра Лазаренка. Не вдається знайти раціонального пояснення тій гонитві за Лазаренком, яка розгорнулася на державному телебаченні. Вочевидь, саме його влада вважає найбільш реальним претендентом на президентське крісло, тобто дуже невпевнена у власних силах?
Можливо, саме тому "7 днів" нерідко допускають очевидні проколи, наводячи такі епізоди з діяльності керівників держави, які, всупереч бажанню редакторів, висвітлюють далеко не виграшні сторони їхньої діяльності. Кілька тижнів тому Кучма "учився в Бориса Миколайовича" і жалівся на українську пресу. При цьому не враховується очевидний факт, що влада жалітися не може. Влада може критикувати, звинувачувати врешті-решт, але жалітися - ніколи, більш явну ознаку занепаду годі віднайти. На додачу програма хибує надмірним залученням сезонних та метеорологічних факторів для створення іміджу нинішнього керівництва. Так, прихід весни у них збігся з першим державним візитом Президента до Москви, регулярно Кучму супроводжує "хороша погода".
Проте є й окремі позитиви. Програма стала динамічною, а це вже великий крок уперед порівняно з УТН. Нарешті розпочався показ документальних матеріалів, що ілюструють злочини комунізму. Слід зауважити про явне запізнення такого кроку: кілька місяців систематичної трансляції правдивої хроніки здатні були на десятки пунктів знизити популярність комуністів, відібравши в них цілі регіони, і збільшити таким чином соціальну базу здорового центризму.
Щодо двох інших підсумкових тижневих програм на загальнонаціональних каналах - "Подробиць" на "Інтері" і "Вістей" з Миколою Канішевським на IСTV можна зазначити таке. На жаль, залежність від тієї ж влади призводить в них до того, що про керівництво держави (не абстрактне) висловлюються тут або лояльно, або ніяк.
Загалом, новини на українському телебаченні, й підсумкові тижневі новини зокрема, через безвідповідальність тих, хто керує інформаційною політикою в Україні, переслідують короткострокові цілі (зокрема, перемогти на виборах) і нехтують довгостроковими інтересами держави. Потураючи не найкращим інстинктам, найневибагливішим смакам, телебачення може шкодити майбутньому суспільства. Що особливо пригнічує під час перегляду передач, то це явний брак фантазії в їх творців. Кожного разу, коли на українському телебаченні з'являється якесь нововведення, виникає враження, що "це ми вже десь бачили". Через уповільнену реакцію українців телевпливи Москви доходять до нас через півроку-рік.
