Саме жінки виявили, що домовина спустіла, а саван-плащаниця більше не огортає тіло Ісуса.
Клара ГУДЗИК, "День"
3 травня, у третю неділю після Пасхи православні, старообрядці та греко-католики України відзначають день святих жон-мироносиць. Євангелісти повідомляють, що серед послідовників Ісуса Христа були й жінки. Деякі з них прийшли разом з Ним із Галілеї до Єрусалиму і були присутні на Голгофі під час страти й поховання Ісуса Христа. Вони стали першими свідками Його Воскресіння, а потім сповістили про це іншим, вперше в історії вимовивши слова "Христос воскрес!".
На одній із картин великого Рембрандта, в трагічному "Знятті з хреста" зображено жон-мироносиць. Ніч на горі Голгофі, глибока темрява. Містично й мерехтливо висвітлено тільки знаряддя страти - великий хрест та тіло Ісуса Христа. Навколо групка людей, зайнятих страшною і сумною справою. Йосип разом із Никодимом, стоячі на драбині, з великою обережністю знімають й опускають додолу важке мертве тіло. У підніжжя хреста жінки розстилають велике полотнище, яке в наступну мить перетвориться на плащаницю - у нього загорнуть тіло померлого, на ньому з'являться відбитки ран - плями крові Сина Божого. Непевне світло ліхтаря то там, то тут вихоплює з пітьми омертвілі від горя чи закриті долонями жіночі обличчя; фрагмент напруженої фігури, постать Матері, що непритомніє. Атмосфера сповнена жаху, відчуття неймовірної катастрофи та поспіху.
А "як минула ж субота (тобто у неділю після Страсної п'ятниці), Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія накупили пахощів (благовонного масла, що називається "миро"), щоб принести і намастити Його (з цієї причини їх називають "мироносицями"). І на світанку дня, як сходило сонце, до гробу вони прибули." І тут побачили, що великий камінь відвалено, а печера пуста - тіло Ісуса Христа зникло. На підлозі печери залишилося тільки закривавлене полотнище, в яке було загорнуто тіло Ісуса.
Через багато століть цей шмат полотна, який знайшли в пустій печері жони-мироносиці, стали ідентифікувати із так званою "Турінською плащаницею" (за місцем її теперішнього зберігання в Туріні, Італія). Історія старовинного пожовклого полотна розміром 4.3 на 1.1 метрів сягає в глибину й темряву середніх віків. Християнські теологи твердять, що її знайшла цариця Єлена, мати імператора Константина (римського імператора, який у ІV столітті вперше легалізував християнство). Внаслідок війн, хрестових походів, куплі-продажу плащаниця багато "мандрувала" країнами Близького Сходу та Західної Європи і всюди вважалася чудотворною, так, в Середні віки вона відвертала епідемію чуми. До Туріну плащаниця потрапила 1578 року, там вона зберігається у капелі делла Санта Сідона (каплиця Святого Савану).
100 років тому сталася подія, яка радикально змінила статус святині, а також ставлення до неї християнського світу. Плащаницю було сфотографовано, що виявило на полотні слабкі негативні контури голови та тулуба людини. Невдовзі мільйони людей стали вважати зображення на плащаниці відбитком тіла Ісуса Христа, відбитком, який утворився містичним образом в момент його воскресіння. З того часу спеціалісти багатьох країн, зокрема Аерокосмічної агенції США (NASA), фотографували полотно безліч разів із застосуванням найсучасніших методів зйомки й обробки негативів. Це дозволило реконструювати голову й фігуру та отримати тримірне деталізоване зображення. Встановлено також, що очі мертвого були закриті старовинними римськими монетами. Окрім дослідження негативів, проводилися аналізи полотна, включаючі такі, що використовуються у судовій медицині, криміналістиці тощо. Аналіз плям виявив, що це кров, до того ж - чоловіча.
Зрозуміло, що найбільше цікавить вчених вік плащаниці, тобто встановлення періоду, коли було вироблено полотно. Десять років тому незалежні наукові експертизи, проведені в Оксфорді, Тісоні та Цюриху із застосуванням методу радіовуглецевого аналізу, засвідчили, що полотно зіткано між 1260 та 1390 роками. А не до розп'яття Ісуса Христа, тобто в першому столітті нашої ери.
Більшість віруючих, а також деякі вчені піддають сумніву аналізи. Головним джерелом віри та сумнівів є те, що вчені не можуть пояснити природу зображення, не знають, яким чином воно було нанесене на полотно. Бо встановлено, що не фарбою, чи тиском чи якось інакше. Тому віруючі продовжують вважати зображення результатом дії на полотно енергії, яка виділилися під час надприродного процесу воскресіння з мертвих.
Вчені ж і сьогодні продовжують пошуки, висувають різні гіпотези для раціонального пояснення феномену плащаниці. Одна із найбільш сміливих гіпотез висуває припущення, що невідомий геній середньовіччя винайшов примітивні форми фотографії і що винахід пізніше було забуто. Цей перший "фотограф" покрив полотно певним розчином срібла, а потів у сильних променях світла отримав на ньому відбитки людської фігури. Займаються плащаницею також спеціалісти з іконографії. Вони впевнені, що обличчя на полотні - то прототип перших образів Ісуса Христа. Так, було встановлено повну структурну ідентичність між головою й обличчям на Туринській плащаниці та однією із найстаріших ікон (VI ст.), що дійшли до нас. Це Ісус Христос Вседержитель із монастиря Св. Катерини на горі Сінай. Хоча чому не повернути вектор часу на 180 градусів - чому не вважати, що саме цей Сінайський образ став прототипом зображення на плащаниці?
Варто відзначити ще один факт. Попри велике шанування, яке Римо-католицька церква виказує Турінській плащаниці, Ватикан досі не зробив офіційної заяви щодо її ідентичності з тим полотном, у яке майже 2000 років тому жони-мироносиці загорнули знятого з хреста Ісуса.
У ці дні плащаниця користується великою увагою світових ЗМІ і приваблює до Туріну паломників зі всього світу. Адже 18 квітня, після 20-річної перерви, у кафедральному соборі Іоана Хрестителя відкрилася експозиція старовинного полотна, четверта в його історії. Очікується, що до закриття виставки 24 червня Турінську плащаницю відвідає понад 2 мільйонів паломників; кожному з яких відводиться 3 хвилини часу "для споглядання і венерації". Після закриття полотно з плямами крові та контурами незбагненного зображення повернеться на своє постійне місце - до срібної закритої раки, що стоїть на чорному мармуровому вівтарі у туринській каплиці. Ще, мабуть, довго залишатиметься воно однією із найбільш хвилюючих містичних загадок нашого раціонального ХХ століття.
